Реферат: Аналіз перспектив розвитку медичного страхування на ринку страхових послуг України

медичний страхування здоров'я ринковий

Розділ 3. Перспективи розвитку медичного страхування в Україні

3.1 Зарубіжний досвід у реформуванні української медицини

Останнім часом дискусія в українському суспільстві навколо можливості запровадження в Україні так званої "платної медицини" досягла широкого громадського резонансу. Ми перед собою та перед суспільством повинні визнати – в Україні уже давно існує платна медична допомога, хоча вона є не зовсім законною. Як же цивілізовано вирішують це питання у світі? Універсальної моделі чи формули запровадження медичного страхування і відповідно платних медичних послуг не існує. Кожна країна адаптовує ці механізми до власних реалій, – розповідає президент Всеукраїнського лікарського ловариства, голова Громадської ради МОЗ України Олег Мусій.

Так у США фінансування охорони здоров`я базується майже виключно на платній основі, яка реалізується через медичне страхування або безпосередньою оплатою громадянами за надану медичну допомогу. Страхова медицина у США значно відрізняється від західноєвропейської. У США відсутня єдина національна система медичного страхування. 75% працюючого населення США страхують їхні роботодавці у приватних страхових компаніях. Пропорція страхових внесків у цілому по країні така: 40% — держава, 40% — роботодавці та 20% — громадяни. Так як Конституція США не передбачає державного забезпечення медичною допомогою всіх громадян, крім соціально незахищених верств населення, тому певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами медичного страхування "Медікер" і "Медікейд". У зв’язку з високою вартістю медичної страховки і відносною добровільністю медичного страхування у США незастрахованими та відповідно незахищеними залишаються близько 17% населення країни, які у випадку необхідності звернення до лікаря повинні сплачувати за надану медичну допомогу з власної кишені, а це часто може складати річний і більше дохід громадянина.

У Німеччині діє принцип обов’язкового медичного страхування, але передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров`я, а обов`язкове існує лише щодо осіб окремих професій.

Система охорони здоров`я Канади в основному спирається на лікарів первинного медичного догляду, які становлять 51% від усіх лікарів-практиків. Вони є проміжною ланкою між пацієнтом та лікарями-спеціалістами і клінікою, контролюючи діагностичні обстеження та відпуск ліків за рецептами. Окрім загальнодержавної системи медичного страхування, провінції та території також забезпечують медичним обслуговуванням ту частину населення, якій потрібні додаткові медичні послуги, - людей похилого віку, дітей та безробітних. Це і безкоштовні ліки, і стоматологічна допомога, і послуги окуліста, і протезування та інвалідні візки.

Медичне страхування в Канаді є системою ощадних рахунків, коли всі кошти належать робітникові й невитрачені на лікування залишки накопичувально переходять із року в рік. Це дозволяє капіталізуватися коштам ринку медичних послуг, а з іншого боку, ця система відразу привертає увагу споживачів медичних послуг, надаючи їм упевненість у тому, що ці відрахування назавжди залишаються їхньою власністю. Проте і тут є один недолік — окремому індивідууму може знадобитися дуже дороге лікування і його накопичувального рахунку просто не вистачить. Тим часом держава почала здійснювати додаткові страхові платежі на випадок екстравитрат від повного до часткового покриття, залежно від віку та стану здоров’я пацієнта. З іншого боку, ця модель страхування вважається економною, оскільки зацікавлена участь пацієнта і усуває зайві видатки.

На сьогодні саме Канадська система охорони здоров’я вважається однією з найкращих у світі, де саме пацієнт та його кошти у розумінні "платної медицини" є найбільш захищеними.

Заслуговує на увагу також і досвід оплати медичних послуг та надання медичної допомоги у такій країні як Бельгія, де пацієнт всю суму сплачує безпосередньо лікарю, а потім страховий фонд (лікарняна каса) повертає йому витрачені кошти. Залежно від виду надання медичних послуг та хвороби і до якого рівня надання медичної допомоги звернувся хворий ці кошти повертаються чи повністю, чи частково. Також заслуговує на увагу система виплати громадянам бонусів за здоров’я, коли людина яка не звертається за медичною допомогою певний час та веде здоровий спосіб життя отримує за це кошти.

Отже підсумовуючи вищенаведене доводиться констатувати, що універсальної, чи найкращої системи надання медичної допомоги та оплати за них у світі не існує. Кожна країна обирає свій шлях самостійно.

Хочеться мати надію, що Україна, при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейме саме позитивний світовий досвід та врахує ті помилки, через які пройшли інші країни, а не буде винаходити власний велосипед, як завжди, чомусь, з квадратними чи трикутними колесами.

3.2 Удосконалення системи медичного страхування

Медичне страхування – одна з найважливіших складових ефективного функціонування національної системи охорони здоров'я. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що медичне страхування є формою захисту від ризику, який загрожує найціннішому в особистому і суспільному плані – здоров'ю і життю людини.

Нині система охорони здоров'я знаходиться в критичній ситуації, яка потребує рішучих дій з боку держави. Бюджетні кошти, які виділяються на медицину, недостатні і дають змогу покрити лише мізерну плату медичного і обслуговуючого персоналу. Практично не фінансуються такі статті витрат, як придбання медикаментів, медичного обладнання, ремонт приміщень, харчування хворих.

Вихід із ситуації, що склалася, експерти галузі вбачають у системі багатоканального фінансування, де особливу роль буде відведено медичному соціальному страхуванню, коли замовником медичних послуг є страховик, оплачуючи реально надані послуги і контролюючи їхню якість. Цей метод існує у багатьох країнах і довів свою ефективність. За прогнозами, із впровадженням обов'язкової страхової медицини сума грошових коштів, що виділяються на рік на медичне обслуговування однієї особи, може збільшитися удвічі.

У Верховній Раді знаходяться кілька відповідних законопроектів, проте жоден з них не є компромісним. Зокрема, на початку поточного року було внесено на розгляд депутатів законопроект № 3155 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким пропонується запровадити в Україні з 1 січня 2010 р. загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування. Автори законопроекту вважають одним з можливих напрямів реформування медицини перехід від системи виключно бюджетного фінансування сфери охорони здоров'я до нової, бюджетно-страхової моделі, що базується на соціальному страхуванні. Вона припускає фінансування цільовими страховими внесками працедавців, фондами соціального страхування, державою, а також за бюджетні кошти різних рівнів.

Баченням страховиків у вирішенні проблеми існування системи обов’язкового медичного страхування є впровадження бюджетно-страхової моделі за якої система фінансування охорони здоров’я буде здійснюватися на трьох рівнях: державне фінансування, обов’язкове медичне страхування та добровільне медичне страхування.

Така модель зокрема закладена в проекті Закону України "Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування", який розроблений за участю представників комітету по охороні здоров’я, материнства і дитинства Верховної Ради України, комітетом по питаннях медичного і особистого страхування Ліги страхових організацій України, асоціації Українського медичного страхового бюро.

Згідно даного законопроекту, медична допомога буде фінансуватися за рахунок бюджетних коштів — це буде перший рівень або базовий, життєзберігаючий.

Другий рівень — основний, здоров’язберігаючий — це обов’язкове медичне страхування, яке оплачується страховими компаніями, котрі мають відповідну ліцензію на здійснення відповідного виду медичного страхування. До страхових компаній, котрі займаються обов’язковим медичним страхуванням ставляться особливі вимоги (досвід роботи, наявність належним чином підготовлених страхових продуктів, зокрема договорів страхування, наявність працівників з відповідним досвідом роботи, фінансові вимоги тощо).

Третій рівень — сервісний, який фінансуватиметься за рахунок програм добровільного медичного страхування та покриватиме все те, що не покривається двома попередніми рівнями.

Трирівнева бюджетно-страхова модель окрім впровадження багатоканального фінансування системи охорони здоров’я та різних рівнів надання медичного обслуговування з правом добровільного вибору громадянами рівня отримання медичної допомоги, дозволить вирішити проблеми у сфери охорони здоров’я, що може значно поліпшити якість та повноту надання медико-санітарної допомоги всім категоріям населення з дотриманням вимог щодо захисту прав пацієнтів.

Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру, у тому числі, прийняття нормативно-правових актів, які б забезпечили вирішення таких важливих проблем як:

1. Забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов’язкового соціального медичного страхування.

2. Створення умов розвитку добровільного медичного страхування в якості ефективного доповнення до обов’язкового соціального медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги, понад або в межах обсягу і рівня, визначених програмами обов’язкового соціального медичного страхування.

3. Посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров’я своїх

працівників шляхом встановле