Реферат: Аналіз поняття партійні системи

Система «двох з половиною партій» - це перехідний варіант між біпатризмом і багатопартійністю; має властиві лише їй особливості: поруч з двома сильними партіями з’являється третя, здатна визначити успіх однієї з них і обриси урядової коаліції. Це двопартійна модифікована угода (Англія, Німеччина).

Двоблокова угода є ще одним різновидом партійної системи. Це коаліція двох блоків партій, союзи партій на основі ідеологічних зв’язків. Партії, що виступають поза блоками, не відіграють суттєвої ролі у політичному житті. Така угода є характерною для політичної системи з вираженими ідейними поділами ( блоки правих і лівих сил), у ній суперництво партій триває не лише підчас виборчих компаній (Франція).

Система домінування є характерною для тих політичних систем, в яких одна партія здійснює владу протягом тривалого періоду часу; вона відповідає вимогам всенародної, проводить свою роботу в усіх соціальних верстах і забезпечує ідеологічну стабільність суспільства. Їй сприяє відсутність сильної об’єднаної опозиції (Мексика, Японія, Швеція, Іспанія).

Є й перехідні партійні системи , вони не постійні і недовготривалі; формуються і діють у надзвичайних умовах – у випадку загрози політичній незалежності країни, у ході національно-визвольної боротьби або в період формування широких демократичних фронтів, створених для повалення диктаторських режимів (Іспанія в період режиму Франко)[8, c.208].

2. Типологія на основі якісних критеріїв . Дозволяє визначити ступінь впливу партії на політичну поведінку громадян і оцінити іі функціональність за всіма параметрами. Політична вага партії набуває особливого значення в багатопартійній системі, яка передбачає наявність конкуренції; вона складається з трьох змінних: кількість членів партії; кількість виборців, що голосують за неї, кількість депутатських мандатів, одержаних партією на виборах. Все це визначає вплив партії на процес прийняття політичних рішень[5, c.419].

Дж. Ла Пломбар та М. Вайнер запровадили в науковий обіг такі якісні поділу партійних систем: перше – це поділ на гегемонічні та змінні, друге – поділ на ідеологічні та прагматичні системи.

Гегемонічна система – це така система в якій одна партія здійснює державне керівництво протягом тривалого часу ( США, де були періоди, коли республіканці перебували при владі до 20 років, Індія, Норвегія, Японія під час правління лібералів, а також Італія, де всі післявоєнні урядові коаліції формувалися навколо християнських демократів).

Змінна партійна система навпаки характеризується частою і регулярною зміною партій при владі (IV Республіка у Франції).

Ідеологічна система – в якій конкуренція між партіями заснована на ідеологічних суперечностях, які і є основою між партійного змагання.

Прагматична система – це така, в якій політичні партії змагаються між собою за допомогою неідеологічних аргументів (США).

Розподіл місць у парламенті покликала до життя ще одну класифікацію партій, яка ґрунтується на порівняльних масштабах і впливу:

· мажоритарна партія – партія, що отримала абсолютну більшість мандатів, право на формування уряду і, відповідно, проведення власного політичного курсу;

· партія з мажоритарним визначенням здатна в ситуації чергування партій перемогти на наступних виборах, тобто стати мажоритарною;

· домінуюча партія – партія, що отримала відносну більшість депутатських мандатів;

· міноритарна партія – має мінімальну кількість мандатів[8, c.2009].

Існують й інші підґрунтя класифікації партійних систем. Так, наприклад, залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

· тоталітарні;

· авторитарні;

· демократичні[2, c.198].

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

· відкриті системи;

· закриті системи .

Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соц.табору.

В історичному аналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:

· рабовласницькі;

· феодальні;

· капіталістичні;

· командно-адміністративні .

Д. Алмонду і С.Вебер виділили такі типи політичних систем: