Реферат: Аналіз соціальної ситуації в рамках предмета соціальної психології
До початку 80-х років 20 століття серед об'єктів західноєвропейської соціальної психології на одне з перших місць висунулася соціальна ситуація. Інтерес до неї стимулювався насамперед запитами практики. Необхідність ситуаційного аналізу поводження стала очевидної в ході консультаційної роботи при спробах пояснити труднощі, які людина випробовує у формальному й неформальному спілкуванні. Великі дані, накопичені в цій області, настійно вимагали теоретичної інтерпретації.
До аналізу соціальної ситуації в рамках власного предмета соціальної психології спонукували й події, що відбувалися в самій цій області досліджень. У першу чергу - гостра критика лабораторного експерименту. У численних роботах було показано, що основні артефакти й обмеження цього методу суть наслідку специфічності соціальної ситуації, що складається в експерименті. Такі ефекти експериментатора й випробуваного, необхідність уводити в оману випробуваних і т.п. Серйозним недоліком лабораторного експерименту виявилася також штучність самої цієї ситуації, її ізольованість від більше широкого соціального контексту. Крім того, такі широко відомі дослідження, як експерименти С. Милгрема й Ф. Зимбардо, переконливо свідчили, що в умовах, наближених до ситуацій реального життя, випробувані поводяться непередбаченим образом, а їхнє поводження не піддається звичайній інтерпретації.
Слід зазначити, що соціальна ситуація вже аналізувалася в рамках психології й соціології. Однак результати цієї роботи були не можливі для рішення соціально-психологічних проблем.
Так, представники інтеракціонистського підходу в психології, що бере початок у теорії К. Левина, обмежувалися розглядом взаємодії індивіда «і» ситуації, ігноруючи взаємодію людей «в» ситуації, тобто властиво її соціальний аспект: відповідно до канонів методологічного індивідуалізму вивчалися сприйняття ситуації індивідом, мотивація його включення в ситуацію й поводження в ній, його реакції на ситуацію й т.п. До того ж дослідження проводилися в основному в штучних умовах лабораторного експерименту. У тих же областях психології, які мали справа з реальною дійсністю (екологічна, середова психологія), досліджувалися, головним чином, фізичні умови ситуації. Людина ж з його мотивацією й суб'єктивністю залишалася на другому плані.
Набагато ближче до необхідного аналізу соціальної ситуації виявилися різні мікросоціологічні підходи, що виросли із символічного інтеракционизму й розвилися в лоні феноменологічної соціології. Відправним пунктом в аналізі ситуації для них послужила теза У. Томаса, що одержав назву «теореми Томаса»: «Якщо ситуації визначаються як реальні, вони реальні по своїх наслідках». Позитивною стороною цих підходів були увага до практичної свідомості, реальних ситуацій, прагнення розшифрувати мову між індивідуальної взаємодії в повсякденному житті. Їхнім основним недоліком був надмірний акцент на суб'єктивність, на довільність «соціального конструювання реальності».
Така була обстановка, у якій група соціальних психологів Оксфордського університету під керівництвом М. Аргайла приступилася до формування основ соціально-психологічного підходу до ситуації. Проаналізувавши близько 1000 психологічних і соціологічних робіт, у яких утримувався той або інший аналіз соціальної ситуації, М. Аргайл і його колеги прийшли до висновку про незадовільний стан у цій області, для якої виявилися характерними теоретичний розбрід, відсутність адекватних методів дослідження, мала ефективність добутих знань для рішення практичних завдань.
Забігаючи вперед, відзначимо, що в роботах під керівництвом М. Аргайла, що задали нову парадигму соціально-психологічного дослідження, соціальна ситуація виявила нові грані й стала як об'єкт, що є по перевазі соціально-психологічним. У цих дослідженнях особливо рельєфно виявилися тенденції розвитку й переваги того підходу, що був вище визначений як альтернативний, або культурологічний.
Дві обставини особливо сприяли досягненню цих результатів. По-перше, у середині 70-х років з'явилися перші теоретичні роботи Р. Харре і його послідовників. Підхід з його спробою синтезу досягнень мікросоціології, соціолінгвістики, з орієнтацією на вивчення соціальних епізодів у реальному житті й самозвітів випробуваних як альтернатива лабораторному експерименту був сприйнятий М. Аргайлом і його співробітниками як плідна платформа. По-друге, до цього часу були значно вдосконалені методи реєстрації й статистичної обробки даних про поводження людей у реальному житті.
У самому загальному виді соціальна ситуація визначається М. Аргайлом і його співробітниками як «природний (фрагмент соціального життя, обумовлений включеними в нього людьми, місцем дії й характером дій, що розгортаються, або діяльності». Більше конкретна увага дослідників зосереджена на соціальних ситуаціях, що представляють собою типи соціальної взаємодії, відомі членам даної культури або субкультури. Таким чином, Аргайл і його послідовники вивчають досить обмежене коло ситуацій - типових для конкретної культури. При цьому своє завдання вони бачать у тім, щоб виявити систему універсальних факторів, що є присутнім у будь-якій ситуації соціальної взаємодії й її визначеність. У результаті ситуація з'являється як «сукупність характеристик соціальної події, що діють на індивіда». Моделлю для виділення факторів і побудови цієї системи служить гра, розглянута як соціальний ритуал.
Згідно Аргайлу і його послідовникам, соціальна ситуація визначається дев'ятьма факторами.
1. Мета - центральний фактор.
2. Правила - загальноприйнята думка про припустиме й неприпустиме поводження в ряді конкретних ситуацій.
3. Ролі - прийняті в даній культурі моделі взаємодії.
4. Набір елементарних дій - найпростіші вербальні й невербальні форми участі у взаємодії.
5. Послідовність поведінкових актів (наприклад, прийнятий порядок зміни ролей мовця й слухаючого).
6. Концепти - знання, наявність у когнітивній структурі певних категорій, що забезпечують розуміння ситуації, як, наприклад, знання при грі в шахи, що таке ферзь або що означає слово «шах». У соціальній ситуації такими концептами виступають уявлення про людей, соціальну структуру, елементи взаємодії й об'єктах, включених у взаємодію.
7. Фізичне середовище, елементами якого є границі ситуації (закрите приміщення, вулиця, площа й т.п.), реквізит (наприклад, класна дошка, парти в шкільному класі), модифікатори (фізичні якості середовища, що впливають на органи почуттів) - колір, шум, заходи й т.д., простір - дистанція між людьми й об'єктами.
8. Мова - ситуаційно обумовлені словник, обороти мови, інтонації, використовувані учасниками взаємодії.
9. Труднощі й навички - різні перешкоди для взаємодії й навички їхнього подолання.
Перераховані фактори в сукупності утворять систему. Неважко помітити, що вони відбивають як об'єктивні аспекти ситуації, зовнішні стосовно суб'єкта дії й доступні для виміру об'єктивними методами, так і суб'єктивні, локалізовані у свідомості й психіці індивіда, які можуть бути досліджені методами самозвіту.
Відмітною рисою нового підходу до соціальної ситуації є, за задумом його ініціаторів, акцент на її об'єктивні аспекти з обліком суб'єктивних. Останні вважаються встановленими в тому випадку, коли щодо них серед учасників взаємодії існує загальноприйнята точка зору, або, інакше кажучи, коли ці фактори відповідають критерію конвенціональної об'єктивності.
Психологічність моделі визначається ключовим положенням, що у ній займають мети. Вони розглядаються як незалежні змінні, а всі інші параметри - як залежні від них. Відповідно до концепції, самі соціальні ситуації створюються в культурі для виконання в основному одній функції: забезпечити умови досягнення людьми своїх цілей, зв'язаних, у свою чергу, з потребами цих людей, з їхньою мотиваційною сферою. Саме тому дана концептуальна модель визначається як функціональна.
Незважаючи на знайомство із критикою на адресу структурного функціоналізму, Аргайл і співавтори вважають за можливе використовувати його основні положення стосовно до аналізу соціальних ситуацій, думаючи, що в дослідженні фрагментів соціального процесу недоліки структурного функціоналізму (акцент на статус-кво, на відтворення системи, а не на зміну) як би гасяться. У той же час у розпорядженні соціальних психологів виявляються такі евристичні поняття, як «явна» і «латентна функції», «регуляція й організація соціального поводження», «мети взаємодії».
Міждисциплінарне походження даної моделі соціальної ситуації обумовило набір відповідних методів дослідження, зокрема способи верифікації гіпотез. Три групи методів запозичені з експериментальної соціальної психології, дві - із психології середовища й один - з мікросоціології. Із соціальної психології взяті: 1) різні статистичні методи (факторний і кластерний аналіз), за допомогою яких обробляється масив емпіричних даних з метою їхнього угруповання по невеликому числу вимірів: звідси назва цієї групи - мірний аналіз; 2) методи, розроблені в рамках підходу, іменованого також структуралістським, або категоріальним (включають опитування, спостереження, інтерв'ю, експеримент, рольові ігри й т.п.); ці методи націлені на виявлення структурних елементів ситуації й дозволяють побудувати її детальну картину; 3) методи, застосовувані для дослідження конкретних явищ, наприклад альтруїзму й конформності (звичайне сполучення лабораторного й природного експерименту).
Із психології середовища запозичені: 4) методи, за допомогою яких досліджується сприйняття фізичного середовища (простору, часу, послідовності подій); 5) методи, розроблені в рамках екологічного підходу для аналізу сприйняття значимих характеристик не тільки фізичної, але й соціального середовища.
Нарешті, останню групу утворять: 6) методи, розроблені в рамках підходу, у сполученні з методами об'єктивної реєстрації (відео - і магнітофонний запис) соціальної взаємодії для наступного зіставлення цих даних з матеріалами, одержуваними в суб'єктивних звітах учасників взаємодії.
М. Аргайл не приховує, що віддає перевагу еклектичному сполученню перерахованих методів замість розробки якого-небудь специфічного, призначеного спеціально для дослідження ситуації. Аналогічну позицію він займає й у дискусіях про те, чи належні ситуації фіксуватися об'єктивно або суб'єктивно, по вербальних або невербальних реакціях, з акцентом на мікро - або макрорівень, розглядатися дискретно, вивчатися в їх реальному, актуальному виді уявному, уявлюваному, як це робиться в проективних методиках. Як правило, відповідь М. Аргайла один - необхідне сполучення всіх підходів.
Подібна позиція обумовлена уявленням про те, що соціальна ситуація як багатомірний об'єкт дослідження, що сполучить у собі й об'єктивні, і суб'єктивні умови взаємодії, дозволяє об'єднати й синтезувати переваги протилежних точок зору, що сформувалися в цих дискусіях. По суті, це суперечка між психологічною й соціологічною традицією в соціальній психології. Однієї з головних причин розбіжності між ними М. Аргайл уважає розходження в предметі. Для психологічної традиції характерний акцент на індивідуальне поводження й ігнорування соціального контексту в сполученні з кількісними методами дослідження, для соціологічного, навпроти, - акцент на цей контекст у сполученні з методами якісного аналізу. Соціальна ситуація, будучи об'єктом, що перебуває на перетинанні цих двох концептуальних підходів, може стати, уважає М. Аргайл, тим мостом, що забезпечить взаємне збагачення двох традицій і продуктивне дослідження самої соціальної ситуації.
У своїй роботі М. Аргайл, А. Фернем і А. Грем приводять результати своїх і чужих досліджень по кожному з дев'яти названих вище параметрів ситуації. Не зупиняючись докладно на отриманих результатах, розглянемо лише самі загальні висновки, до яких прийшли автори цієї фундаментальної праці.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--