Реферат: Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функції організму

“Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функції організму”

План

1) Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму.

2) Рухові, вегетативні, сенсорні функції.

3) Загальні принципи будови нервової системи. (види нейронів, ядра, види ядер, ганглії, види гангліїв).

4) Нервовий центр. (види нервових волокон мієлінові і безмієлінові).

5) Нерви, будова, види.

6) Синапс, поняття, види. Механізм передачі збудження у синапсах.

7) Нервова діяльність, види: (вища, нервова, психічна) діяльність людини.

8) Процеси нервової діяльності (збудження, гальмування, реакція - рефлекс).

Тема: “Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функції організму”

Живій речовині притаманна здатність сприймати зміни навколишнього середовища і відповідати на них пристосувальними реакціями. Які відбуваються у всіх вищих тварин і людини завдяки існуванню у них нервової системи (systemanervosum).

Нервова система регулює взаємовідносини органів та систем органів між собою, а також усього організму з навколишнім середовищем. Така регуляція процесів у організмі здійснюється за допомогою 2 механізмів: нервового і гуморального.

Нервова система впливає на утворення біологічно активних речовин, надходження їх у кров, лімфу і тканинну рідину та на їхнє перенесення цими рідинами, тобто вона впливає на функцію ендокринних залоз (наприклад, гіпоталамус – на утворення гормонів гіпофіза).

У свою чергу, гуморальні чинники діють на нервову систему, спричинюючи певні зміни у організмі (наприклад вуглекислий газ, що утворюється у процесі обміну речовин, надходить у кров, впливає на дихальний центр головного мозку). Тому ці регуляції об’єднують в одну – нейрогуморальну.

Рухові функції

Соматична нервова система охоплю ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м'язи й органи чуттів.

Рух – найбільш загальний прояв життєдіяльності організму, він один із основних засобів пристосування організму до зовнішнього середовища. Основним функціональним елементом руху є рухова одиниця (група м’язових волокон, іннервованих одним мотонейроном). Наявність у опорні руху різних за функціями рухових одиниць (швидкі і повільні, великі і малі) має велике пристосувальне значення.

По-перше, вона дає змогу включати в роботу ті з них, участь яких найдоцільніша для здійснення конкретного руху. По-друге, можливість вибіркової активації рухових одиниць сприяє боротьбі з втомою. В апараті руху можна виділити механізми керування, які формують рух і керують ним, та об’єкт керування, який здійснює рух.

Керування довільною руховою діяльністю людини – надзвичайно складний процес. Початкові рухової діяльності передує стадія аферентного синтезу, у процесі якої розв’язується 3 питання: що робити? як робити? коли робити?

Спочатку відбувається сприйняття від рецепторів інформації про стан зовнішнього і внутрішнього середовища, її відбір і ретельна обробка. На підставі цього синтезу приймається рішення, тобто остаточний вибір лише однієї конкретної програми руху, що найкраще задовольняє дані потреби і максимально сприяє досягненню мети.

Соматична нервова система здійснює взаємозв’язок організму і довкілля, забезпечуючи різноманітні рухи (скорочення скелетних м’язів) у відповідь на подразнення, сприйняті органами чуттів.

Вегетативні функції

Автономна нервова система – частина нервової системи людини, яка регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, не посмугованих і деяких посмугованих м'язів, обмін речовин.

Автономну нервову систему ще називають мимовільною оскільки функції, які вона регулює, не можуть бути довільно викликані або припинені.

Автономна нервова система, на думку багатьох учених, не має власних чутливих нервів.

Основна функція автономної нервової системи – забезпечувати сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз). При цьому симпатична частина інтенсифікує діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних сил, парасимпатична забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час напруженої роботи. Симпатична і парасимпатична – діють на органи протилежно. ТНК симпатична нервова система: прискорює ритм роботи серця, розширює зіниці, гальмує секрецію шлункових залоз, перистальтику кишечника ... а парасимпатична навпаки: затримує роботу серця, звужує зіницю тощо.

Вищий контроль і регуляцію функцій автономної нервової системи здійснює кора великого мозку.

Гіпоталамус – це вищий інтегративний цент вегетативних функцій. У гіпоталамусі містяться нейрони, що реагують на зміни: температури, вміст глюкози у крові ..., крім того він контролює діяльність цієї ендокринної системи за допомогою специфічних нейронів. Гіпоталамус – є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію складних гомеостатичних реакцій, є ланкою системи адаптації організму до довкілля.

Сенсорні функції

Наш мозок безперервно одержує інформацію про всі зміни навколишнього середовища, а також про внутрішній стан організму. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами, які дістали назву сенсорних систем. Їх ще називають – аналізаторами. Починається будь-яка сенсорна система з рецепторів.

Рецептори - це спеціальні клітини, що перетворюють різні види енергії на нервовий імпульс. Наприклад: рецептор ока перетворює світлову енергію на нервовий імпульс. Далі нервові імпульси по нервових волокнах надходять до спинного мозку, звідки передаються до нервових центрів кори великого мозку, де відбувається аналіз та синтез збудження й формування відповідної реакції.

Структура сенсорної системи: рецептори, провідникові шляхи, нервові центри.

Загальна властивість сенсорних системи є: їхня здатність пристосувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Цю властивість позивають адаптацією.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--