Реферат: Анатомо-фізіологічні особливості сечової та ендокринної систем в дітей

Анатомофізіологічні особливості сечової системи в дітей

Відносно великі розміри нирок та коротша довжина поперекового відділу хребта зумовлюють низьке топографічне розміщення нирок у дітей перших років життя. Верхній полюс нирок розташований на рівні XI–XIIгрудного хребця, а нижній – на рівні IVпоперекового, тобто нижче гребеня клубової кістки. У дітей раннього віку нирки більш рухливі, що зумовлено слабким розвитком навколониркової жирової клітковини. У перші роки життя нирки мають лобулярну будову. Миски нирок відносно ширші, сечоводи відходять від них під прямим кутом. Сечоводи більш звивисті, дещо гіпотонічні та мають відносно великий діаметр. Сечовий міхур у дітей грудного віку розташований над симфізом, пізніше він опускається в малий таз. Сечівник у дівчат у всі вікові періоди коротший та ширший, ніж у хлопчиків.

Зазначені морфологічні особливості сечової системи в дітей є передумовами до можливого розвитку мікробно-запальних захворювань сечової системи, а також зумовлюють інтерпретацію низки інструментальних досліджень та методики проведення діагностичних досліджень.

Секреція сечі з виділенням її в алантоїсну та амніотичну рідини відбувається вже в антенатальний період. На цьому етапі сеча гіпотонічна відносно плазми крові, містить мало сечової кислоти, сечовини, хлоридів. Після народження нирка стає основним органом, який забезпечує життєво необхідну постійність внутрішнього середовища організму. У дітей раннього віку концентраційна функція нирок знижена. Низька густина сечі пов'язана з малим діаметром клубочків, зменшеною продукцією антидіуретичного гормону, недорозвиненістю осморегуляторів, функціональною неповноцінністю епітелію дистальних канальців та ін.

Загальний діурез у немовлят у 2–3 рази вищий, ніж у дітей старшого віку. Він становить 80–90 мл на 1 кг маси тіла в перші місяці життя і близько 50 мл на 1 кг маси тіла в дітей 8–10-річного віку. Зважаючи на ці особливості, новонародженим і дітям раннього віку рекомендовано призначати близько 200 мл рідини на 1 кг маси тіла. Разом з тим, незважаючи на підвищений діурез, організм дитини не може швидко компенсувати надлишкове введення рідини, що може спричинити неспокій, блювання, пронос, поліурію, конвульсії. До того ж висока канальцева реабсорбція (99,4–100%) зумовлює низький темп виділення хлоридів, що призводить до депонування натрію хлориду в тканинах, зниження фільтрації, зменшення діурезу. Тому надлишок введення натрію хлориду може супроводжуватись значними порушеннями діурезу, навіть анурією, набряками, так званою сольовою лихоманкою. Недосконалість механізмів реабсорбції води та натрію в дистальних канальцях посилюється функціональною незрілістю процесів секреції іонів водню і синтезу аміаку в цьому відділі канальцевого апарату, внаслідок чого можуть виникати умови для розвитку тяжкого метаболічного ацидозу. Під час кінцевого диференціювання і дозрівання морфологічних структур нирки (у віці 5–7 років) сеча за своїми функціональними показниками наближається до показників дорослої людини.

Методика дослідження органів сечової системи в дітей

Під час дослідження органів сечової системи в дітей треба звернути увагу на наявність болю в поперековій ділянці, над лобком, характер сечовиділень (болючість, частота, нетримання та неутримання вечі, енурез, інші порушення акту сечовиділення), безпричинне підвищення температури тіла.

Під час збирання анамнезу слід уточнити фактори ризику вродженої і спадкової патології, можливі причини набутих захворювань (нефропатія в матері під час вагітності, гострі інфекційні захворювання дитини, хронічні вогнища інфекції, переохолодження, попередні вакцинації тощо).

ПІД час огляду визначають наявність пастозності, набряків, блідості, вологості шкіри, стан статевих органів.

Проводиться пальпація нирок. За підозри на приховані набряки Оцінюють пробу МакКлюра-Олдрича, кількість випитої і виділеної рідини за добу, колір і прозорість сечі.

Оцінюють результати лабораторно-інструментальних досліджень.

Перелік методів клінічного дослідження, ній застосовують під час обстеження дітей Іі захворюваннями органів сечової системи

1.Опитування дитини та її батьків.

2.Загальноклінічне обстеження: огляд, пальпація органів сечової

системи.

3. Лабораторне дослідження сечі, крові, у тому числі основних біохімічних показників, що мають значення в нефрології.

4. Ультразвукове дослідження (ехографія) нирок, сечового міхура.

5. Рентгенорадіологічні методи дослідження: екскреторна урографія,мікційна цистоуретрографія, ретроградна пієлографія, ниркова інгіографія та ін.

6.Радіонуклідні методи дослідження: радіонуклідна ренографія, динамічна реносцинтиграфія, ангіосцинтиграфія нирок, статична нефросцинтиграфія, нефросканування тощо.

7.Термографія нирок.

8.Біопсія нирок.

Семіотика уражень сечової системи

Інтоксикаційний синдром – млявість, загальна слабкість, ослаблення апетиту, можливе підвищення температури тіла.

Больовий синдром – біль у животі, у поперековій, надлобковій ділянках.

Нефротичний синдром – симтомокомлекс, до якого належать протеїнурія (понад 3 г за добу), гіпопротеїнемія, диспротеїнемія, гіперхолестеринемія, виражені набряки. Цей синдром характерний для нефрозів, нефритів.

Нефритичний синдром – симтомокомлекс, до якого належать помірні набряки, гематурія, артеріальна гіпертензія. Характерний для нефритів.

Дизуричний синдром – комплекс симптомів, які свідчать про патологічний характер акту сечовипускання. Він об'єднує такі симптоми:

• нетримання сечі – виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання;

• енурез – виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання в нічний час;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--