Реферат: Анестезіологія іcторія розвитку анестезіології

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Анестезіологія (від гр. an — запе­речення, відсутність + aistesis — відчуття + logos — слово, наука) — наука, яка вивчає способи усунення відчуттів. Це наука про знеболюван­ня та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовле­них хірургічним втручанням. Захист організму від хірургічної травми по­винен починатися ще до операції, продовжуватися під час її виконання і в ранній післяопераційний період. Запобігання небажаному впливу хірур­гічної агресії може бути досягнуто за допомогою методів місцевої або за­гальної анестезії.

Місцева анестезія (місцеве знеболювання) — це знеболювання певних ділянок тіла за повного збере­ження притоми.

Загальна анестезія, або наркоз (від гр. іпагсао —ціпеніти), — це штучно зумовлене оборотне по­рушення функції центральної нерво­вої системи, яке супроводжується виключенням притоми, зниженням різноманітних видів чутливості, при­гніченням рефлекторної активності. Глибокий наркоз, як правило, супро­воджується також розслабленням м'язів, блокадою нейровегетативних та нейроендокринних реакцій, вираже­ним пригніченням життєво важливих функцій організму. Сучасна анестезі­ологічна допомога дає можливість цілеспрямовано впливати на певні лан­ки нервової системи без вираженого негативного впливу на організм. Зав­дання анестезіологічного забезпечення оперативного втручання: усунення не­гативних емоцій, больових відчуттів, м'язової напруги, патологічних нейро­ендокринних та нейровегетативних ре­акцій, регуляція основних життєвоважливих функцій під час операції та в ранній післяопераційний період.

Перше завдання анестезіологічно­го забезпечення — зменшення психіч­ної травми і негативних емоцій — може бути досягнуто за допомогою загаль­них засобів для наркозу та транквілі­заторів. Вимкнення больової чутли­вості (аналгезія) досягається за допо­могою місцевих та загальних анесте-тичних засобів, наркотичних і ненар-котичних аналгетиків.

Блокада небажаних нейровегетатив­них та нейроендокринних реакцій може бути здійснена не тільки загальними анестетичними засобами, але й фарма­кологічними препаратами вузькоспря-мованої 䳿. З цією метою найчастіше використовують антихолінергічні (хо­лінолітичні) та антиадренергічні (адре-нолітичні) засоби. З їхньою допомогою вдається зменшити негативний вплив не тільки операційної травми, але й дея­ких чинників наркозу, запобігти надмірній активізації та подальшому виснаженню нейровегетативних та ней­роендокринних механізмів.

Пригнічення захисних рухових ре­акцій та запобігання підвищенню то­нусу м'язів у відповідь на больове по­дразнення досягаються за допомогою засобів для наркозу та м'язових релак­сантів (міорелаксантів). Останні, бло­куючи передавання нервових імпульсів у нервово-м'язовому синапсі, спри­чинюють оборотний параліч попереч­но посмугованої скелетної м'язової тканини. Це дає змогу розслабити м'язи (міоплегія) за поверхневого рівня наркозу, коли ще не прояв­ляється його токсичний вплив на організм. Оскільки м'язові релаксан­ти паралізують поперечно посмуговані м'язи, в тому числі й дихальні, підчас їх застосування треба вдаватися до методів штучної вентиляції легенів.

Штучна вентиляція легенів (ШВЛ) дала можливість усунути один із ос­новних недоліків дії загальних анес-тетичних засобів — пригнічення зов­нішнього дихання.

Важливим завданням анестезіологіч­ного забезпечення операції є також підгримування адекватного кровообігу. Прикладом цілеспрямованої регуляції судинного тонусу є штучна гіпотензія.

Тільки адекватна корекція водно-електролітного, білкового та інших видів обміну може забезпечити спри­ятливий перебіг післяопераційного періоду.

Таким чином, сучасна анестезія має у своєму розпорядженні великий арсенал методів та засобів для підтри­мання адекватного знеболювання і регуляції основних життєвих функцій організму під час операції та в перші години після неї.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Перші відомості про знеболюван­ня під час операцій, болісних ліку­вальних маніпуляцій (за допомогою вина, кореня мандрагори, опію, індійських конопель та дурману) ви­явлено в "Папірусі Еберса" (3—2 тис. років до н. е.). Пізніше ці засоби ста­ли використовувати в Єгипті, Китаї, Греції, Римі. Гіппократ (459—377 p. до н. е.) зазначав, що «послабити біль є праця божественна».

У Асірії під час проведення корот­кочасних операцій хворим стискали судини шиї, спричинюючи цим не­притомність (непритомний стан). Ба­гато із цих засобів застосовувалися і у Київській Русі.

Спроби досягти знеболювання на певних ділянках тіла також здійсню­валися ще у стародавні часи. Спочат­ку з цією метою перетискували суди­ни кінцівки, пізніше почали викори­стовувати холод. Про ці методи зга­дував Абу алі Ібн-Сіна (980—1037). Перелічені методи знеболювання були малоефективні чи небезпечні для жит­тя хворого.

У XIX ст. відкриттям наркотичних властивостей низки хімічних препаратів розпочалася нова ера в розвитку зне­болювання. У 1200 p. P. Люлліус винайшов ефір. Уперше в клініці за­стосував його В. Лонг. У січні 1842 p. він під наркозом ефіром екстрагував у хворої зуб, а у березні видалив пух­лину, що локалізувалася в ділянці потилиці. Проте вийшла друком ця публікація тільки у 1852 p. Через цепіонером наркозу ефіром вважають Г. Мортона, який у жовтні 1846 p. привселюдно застосував наркоз ефі­ром (за допомогою сконструйовано­го апарата) під час видалення пухли­ни підщелепної ділянки. Звістка про успішне застосування ефіру облетіла весь світ. Уже в лютому 1847р. у Росії застосували його Ф.І. Іноземцев, M.I. Пирогов, Г.А. Ванцетгі, В.А Ка-раваєв. ^

Майже одночасно було відкрито дію закису азоту (звеселяючого газу). У грудні 1844 p. зубний лікар Г. Уелс випробував його дію на собі під час видалення хворого зуба.

Наркоз закисом азоту в поєднанні з киснем і досі є одним із найпоши­реніших видів загальної анестезії.

У листопаді 1847 p. гінеколог Д. Сімптон повідомив про успішне за­стосування для знеболювання хлоро­форму. Через 20 діб його використав M.I. Пирогова 1-му військово-сухо­путному госпіталі в Петербурзі. Однак велика частота ускладнень та висока летальність у разі використан­ня хлороформу змусили в подальшо­му відмовитися від нього.

У 1911 p. Легман використав для наркозу в експерименті трихлорети-лен. Уперше в клініці для знеболю­вання під час операцій його застосу­вав Е. Фішер.

У 1934 p. Уолтерс застосував для знеболювання у клінічній практиці циклопропан. Обидва ці препарати не знайшли застосування. У 1945 p. В Англії Саклінг синтезував флюотан (фторотан).

Сьогодні фторотан є одним з най­поширеніших інгаляційних анестетич-них засобів, що застосовуються як для мононаркозу, так і в поєднанні з за­кисом азоту та ефіром (азеотропна суміш).

Неінгаляційний наркоз почав ши­роко застосовуватися у клінічній практиці значно пізніше, ніж інгаля­ційний, хоча ще в 1847 p. M.I. Пи-рогов застосував ефір в експерименті для прямокишкового та внутрішньо­венного наркозу.

Російський фармаколог Н.П. Крав-ков у 1902 p. запропонував викорис­товувати для внутрішньовенного наркозу гедонал, і у 1909 p. С.П. Фе-доров застосував його в клініці. Про­те препарат не знайшов широкого за­стосування через погану розчинність.

У 1932 p. Веезе використав для внутрішньовенного наркозу препарат барбітурової кислоти — евіапан-натрій (гексенал), а з 1936 p. Ж. Ланді почав застосовувати тіо-пентал-натрій. Гексенал та тіопентал-натрій застосовують для внутрішньо­венного наркозу, а дітям їх уводять у пряму кишку.

У 1941 p. Г. Сельє виявив здат­ність стероїдних гормонів (прогесте­рону, дезоксикортикостерону) при­гнічувати ЦНС.

У 1955 p. було синтезовано стероїд­ний препарат гідроксидин, який мав виражені наркотичні властивості, але був позбавлений гормональної ак­тивності. Його стали випускати під назвою 'Предіон для ін'єкцій" (віад-рил Г). Його частіше застосовують у комбінації з іншими анестетичними засобами.

У 1960 p. Г. Лаборі із співпраців­никами синтезував наркотичну речо­вину, що була близькою до природ­них метаболітів, — натрію оксибути-рат, який застосовують у нас з 1961 p. для внутрішньовенної анестезії і в ре­анімаційній практиці.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--