Реферат: Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст

Сучасні дослідники намагаються більш ґрунтовно дослідити різні аспекти даної проблеми, залучивши ширше коло історичних джерел. У своїх працях вони детально аналізують економічні, політичні, соціальні, етнічні процеси, що мали місце в Україні у 1569 – 1648 рр. і у цьому контексті висвітлюють причини соціальних конфліктів, визначають їх характер. Цікавими є регіональні дослідження, у яких автори: показують перебіг повстань в окремих регіонах і населених пунктах, серія історичних портретів козацьких ватажків.

Предмет дослідження —антифеодальна боротьба українського селянства в 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст. у різних її проявах і формах.

Об’єкт дослідження — документи та матеріали, які характеризують соціально-економічне становище українського селянства у 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст., дають інформацію про різні форми антифеодальної боротьби, висвітлюють перебіг найбільших соціальних конфліктів за участю селянства.

Хронологічні межі — 1569 – 1648 рр. — період перебування основної частини українських етнічних земель у складі Речі Посполитої (від часу її утворення до початку визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст.).

Територіальні межі — українські землі, що перебували у 1569 – 1648 рр. у складі Речі Посполитої (Волинь, Холмщина, Підляшшя, Галичина, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина).

Мета роботи — на основі вивчення та аналізу різноманітних джерел, спеціальної літератури, дослідити історичні передумови соціальних конфліктів за участю українського селянства, визначити їх характер, показати найбільш характерні форми опору проти посилення феодального, національного, релігійного гноблення з боку Речі Посполитої.

Завдання :

1. Показати важке становище українського селянства в умовах польсько-шляхетського поневолення.

2. Визначити основні причини соціальних конфліктів за участю українського селянства.

3. Проаналізувати основні форми соціального опору селянства.

4. Визначити причини, характер та показати перебіг найбільших повстань в ХVІ ст. — 20 – 30-х рр. ХVІІ ст.

5. Показати їх наслідки та історичне значення.

Практичне значення роботи . Матеріали бакалаврського дослідження можуть бути використані при висвітленні даної теми на уроках історії в школі, для більш детального вивчення проблеми в межах вузівського курсу історії України, у краєзнавчій роботі.

Джерельна база дослідження . Основу джерельної бази бакалаврської роботи склали опубліковані збірники документів і матеріалів, які висвітлюють різні аспекти досліджуваної проблеми. Так, важке становище українського селянства в умовах феодального поневолення, різні форми його соціального опору ілюструють документи, вміщені у збірнику “Селянський рух на Україні 1569 –1647 рр.” [35]. Хід козацько-селянських повстань в ХVІ — 1 половині ХVІІ ст. висвітлюють документи збірників: “Воссоединение Украины с Россией” [8], “Документи з російських архівів з історії України” [15], “Україна перед визвольною війною 1648 – 1654 рр.” [40].

Документи, вміщені у цих збірниках, умовно можна поділити на такі групи:

1) документи, створені в канцеляріях судово-адміністративних установ. Це — скарги власників на державців з приводу вчинення за час оренди маєтків зловживань; на ін. шляхтичів за невидачу селян-втікачів; на селян за різні прояви протесту, за виключення підданих; судові позови; декрети, апеляції різного змісту;

2) матеріали сеймового походження; конституції вольних сеймів, промови, постанови;

3) листи польських коронних гетьманів, інших воєнних начальників, листи і універсали козацьких ватажків, військові реляції, звіти польських комісарів;

4) документи, що вийшли з королівської канцелярії. Це декрети, листи, мандати по скаргах селян королівщини; універсали;

5) фіскальні документи — витяги з поборних реєстрів та люстрацій з відомостями про масштаби міграції населення.

Структура роботи . Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

1.1. Посилення феодального гніту.

Внаслідок люблінської унії 1569 р. Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. За цією унією до складу Речі Посполитої входили такі українські землі: Галичина з Холмщиною і частиною Поділля, воєводство Волинське, Брацлавське і Київське, Чернігівщина (увійшла на початку ХVІІ ст.). На цих землях було встановлено польське право на зміну литовському, за яким права українського селянства ще більше утискались, тобто збільшився феодальний і національний гніт не тільки в селах, а й по всій Україні.

У другій половині ХVІ ст. посилився тиск феодалів на селянство України. В цей час в основному закінчився процес покріпачення. Пани не тільки позбавили селян можливості переходу, а й на свій розсуд почали розпоряджатися їхніх майном і навіть життям. Польський письменник Фрич-Моджевський писав з цього приводу: “Шляхта вважає селян і всіх плебеїв собаками”. За словами іншого сучасника, пани “мають над ним (селянином) право життя і смерті... часто велять їх нізащо немилосердно мордувати, іноді навіть вішають без жодної причини, убивають, не несучи за це ніякої кари”. Познанський воєвода Христофор Опалінський в сатиричному творі (1650 р.) писав уже після початку Хмельниччини, що шляхта своїми утисками “викликала виступи Павлюків, Мул і Наливайок" і що “бог карає Польщу понад усе за селян та й далі буде карати, якщо ти, поляче, не схаменешся” [10; 193].

Антонович зазначає, що “...Польське право за Люблінською унією введено у всьому великому Литовському князівстві і в руських землях, і для всіх зробилося воно обов’язковим.

Це право найбільше відбивалося на стані селян. Треба зауважити, що у великому князівстві Литовському селян-кріпаків не було. Мало не 9/10 селян при Литовському устрої були зовсім вільні... коли ж заведено польське право, свободу селян скасовано. Польське право щодо селян було жорстке...” [2; 25,26].

На Україні виник ряд нових величезних маєтків. За “Описом землі Волинської 1528 року”, наприклад, у цьому воєводстві нараховувалося понад 430 шляхетських і магнатських родин, яким належали майже всі земельні багатства Волині. А на 1629 р. у Волинському воєводстві 37 магнатів володіли 79584 димами, тобто ¾ всіх селянських господарств [18, 152].

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення і освоєння окраїнних територій, пожалувань великих князів Литовських і королів польських.