Реферат: Антитехнології у політичній боротьбі: використання змі

про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;

про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до споживацтва;

про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення;

про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і урядом.

Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи “червоного”).Ще один приклад симуляції масової демократії – витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта – це лише модель реальноъ думки мас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає політично дієвим як фактор політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:

Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількості новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які не спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може ствоюватись і через оснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями. Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у твердженні, що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно складні і середній людині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в них може розібратися лише “спеціаліст”…це відбиває в людей бажання намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити самостійно”.[4] В результаті в людини з одного боку формується цинічне ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого – наївна довіра до всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку незалежних компетентних експертів”.

Метод створення фактів полягає у поєднанні дійсних фактів правдоподібних фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися і вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії з приводу фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повірить фактам третьої категорії.

Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю (пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви ж пам’ятаєте…”), а також і тим, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад. Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, які програмують об’єкт впливу.

Метод “закидання багном” полягає в підборі таких епітетів і такої термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей метод причисляють до найбільш грубих, але тим частіше він використовується в політичній боротьбі.

Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі слів, які викликають або позитивні або негативні асоціації і таким чином впливають на сприйняття інформації (“наша” людина – розвідник, “їхня” – шпигун; ми – визволителі, вони – окупанти; ми – борці за незалежність, вони – бойовики; в нас – війська, в них – незаконні збройні бандформування.).

Використання дезінформації - сила даного прийому – в томсу, що дезінформація використовується, як правило. В момент прийняття якогось важливого рішення і коли випливе правда – мета дезінформації буде вже досягнута. Спростування дезінформації на психологічну установку, що склалася, вже не впливає.

Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними прийомами маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії, наприклад, це здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їх показу або відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого, вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Водночас, повідомлення апелює до підсвідомості приховано, подаюви свідомості безпечну нейтральну інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. “алібі для свідомості”

На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту людини , який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне, чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення потрапляють до підсвідомого і продовжують визначатти поведінку. В умовах інформаційного перевантаження – а це на сьогодні норма – захисний механізм спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які за інших умов були б сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний аппарат відключається.[5] Вправно складене повідомлення сприйняте у стані “напіввідключення”, потрапляє безпосередньо до підсвідомого і в ідеальному для пропагандиста варіанті стає керівництвом до дії. При цьому люди переконані, що думки й дії – їхні власні.

Пропагандисти досягають такого ефекту, використовуючи, наприклад, культурні табу. Табуйована інформація блокується захисним механізмом від свідомого сприйняття, але фіксується на тілесному рівні. В нашому суспільстві табу пов’язані, насамперед, із сексуальною сферою. Тому такою ефективною є сексуальна символіка в пропагандистських повідомленнях. Захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу, але підсвідомо ми все ж сприйймаємо його Підсвідоме враження від повідомлення асоціюється з пропангованим продуктом або ідеєю і, коли об’єкт пропаганди стає одним з варіантів вибору, людина обере його, при цьому вибір буде сприйнято як власний.

Так, стверджує американський дослідник Ян Ке, в повідомленнях, розрахованих на жіночу аудиторію, використовуються атрибути жіночої сексуальності, які є для жінок потужними табу. Наприклад, бляшанка з дієтичною пепсі-колою, яку споживають переважно жінки, розмальована бульбашками і кубіками льоду так, що можна розгледіти досить очевидне зображення жіночих грудей. Відповідно, повідомлення, орієнтовані на чоловіків, насичені атрибутами чоловічої сексуальності.[6]

Емоційно забарвлена, репресована інформація залишається в пам’яті надовго, можливо, на все життя.

Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана з сексом і смертю. “Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи іншій ідеології. Можна відзначити, що акції українських націоналістів до річниць смерті Ольжича чи Теліги або битви під Крутами сприяють підтримці іміджу партії. Цікаво, що й ідеологічний антипод ОУН – Комуністична партія – теж спирається на “батьків і дідів”, що помирали з проханням вважати їх комуністами. Зобов’язання перед померлими використовується пропагандистами для мобілізації людей на потрібні дії. Ось, наприклад, цитата з рубрики “Гаряча лінія” газети “Товарищ”, тема – вибори голови Верховної Ради:

Зінаїда Штанько, пенсіонерка, м. Миргород. “В мене був чоловік, ветеран війни, справжній комуніст. Коли перевертні кидали партквитки, зним стався інфаркт і він помер. Від його імені ганьба тим зрадникам, які блокують вибори Голови Верховної Ради”[7]

Звичайно ж ефект використання мотиву смерті залежить лише від вправності пропагандиста. Набагато краще використовується даний мотив в газеті “Факти”, у поєднанні, зокрема і з першим – сексуальним. Практично кожен примірник “Фактів” містить “репортаж” про черговий кривавий злочин, жертвами якого є “прості люди” – тобто близькі до рядового читача; водночас на останній сторінці – обов’язковий портрет оголеної красуні. Увагу привертає стовідсотково. Плюс інформація “на політичні теми”, звичайно, у певному ключі, яка проходить ніби фоном і тим ефективніше діє.[8]

Підвищеною схильністю до сугестії характеризуються межові стани свідомості. Ефективними засобами створення таких станів є звук та світло певних частот – на ефекті їх наслідування електромагнітними хвилями мозку базується вплив на мозок через звук. Відомо, що в гіпнотичному стані,людина найефективніше піддається сугестії., а гіпнотичний стан може бути навіяний музикою певної частоти. Цим зумовлена популярність розміщення реклами на концертах, залучення музикантів до передвиборчих кампаній. Під час передвиборчих марафонів В Росії “96 року та в Україні “99 року такі техніки також спробували застосувати. Проте часто кандидати діяли за старою схемою: спочатку виходили кандидати, проводились урочисті збори, а потім був концерт – так, наприклад, відбувався тур кандидатів із співаками “Червоної рути”. В результаті передвиборчі програми не викликали нічого окрім роздратування аудиторії. Поза увагою іміджмейкерів залишилося те, що спочатку треба створити змінений стан свідомості, а потім “запускати” повідомлення. Коли ж відбувалася “розкрутка” референдуму навесні 2000 року, цю техніку було вже опановано. Між музичними номерами раз по раз лунали заклики ведучих “скажемо референдуму “так”!”. До речі, ритм самої музики якраз підпадав під визначення “гіпнотичний”.[9]

Побудова іміджу політичного суперника: Теоретична база і технології впровадження.

“Походження нині забезпечується рекламою”. Реклама стоворює образ товару. Саме ці образи і обертаються на сучасних ринках. Фізичний об’єкт реклами перестає бути визначальним. Рекламується не річ, а образ (привабливості, респектабельності, впевненості).

Подібно до комерційної реклами реклама політична також має на меті якнайефективніший “продаж свого товару” – політичних ідей чи діячів, використовує подібні методи: рекламу в громадському транспорті, рекламні плакати, листівки, direct-mail тощо. Проте, на відміну від реклами комерційної, політична часто містинь неприємну критику опонента. За твердженням деяких фахівців подібний метод має ефективніший вплив ніж позитивна реклама.

Подібний перекос в негативний бік є характерним не лише для виборчої кампанії. Тоталітарні країни, наприклад, закладають імідж ворога в основу своєї ідеології. Це вигідний фон, оскільки наявність “гідного” ворога дозволяє зцементувати націю навколо єдиного лідера, робить можливим невиконання тих чи інших обіцянок, породжує героїчні пориви, без яких є немислимою ідеологія. Всі прояви героїзму нашого колишнього періоду були тією чи іншою мірою виправдані існуванням ворога. Досить згадати Павку Морозова, який “порушує закони біологічні заради законів соціальних.”[10] Тоталітарна держава має могутній потенціал ворожого поля, що дозволяє робити вогрогом держави представників будь-яких соціальних груп. Сталін міг оголосити троцькістом чи шкідником будь-кого, а громадська реакція на цей “ярлик”була однозначною і чітко випрацюваною в минулому.

Ворог оживає, набуваючи яскравих кольорів, і в демократичних державах, але вже під час виборчих кампаній. Наприклад, Г. Зюганов стараннями команди Б. Єльцина в президентських виборах 1996 р. В Росії перетворився на злого демона. Всі його дії оголошувались неправильними, починаючи ледве не з моменту народження. Така “підказка” відповідно полегшує для виборців ситуацію “правильного вибору”. Було також задіяно перну експлуатацію страху, звільникомвід якого було обрано Б. Єльцина.

В тій кампанії було вироблено досить тверезі правила роботи з опонентами. Ось, наприклад, цитата з документу, що визначає переговорний процес з опонентами, на якому є шапка “затверджую – Б.Єльцин. 12 квітня 1996р.”:

“4 Мероприятия по разрушению ресурсов оппонента (ведутся параллельно с переговорным процессом):

4.1. Проведение кампании по разодблачению в СМИ оппонента, ведещего себя неадекватно; поддержка и предоставление эфира и газетных полос оппонентам, которые заняли позитивную позицию либо оппонентам, сталкивающимся на одном сегменте электората – для их взаимного ослабления.