Реферат: Антитехнології у політичній боротьбі: використання змі

4.3. Осуществление скрытого воздействия, косвенного давления на оппонента через значимые для него референтные группы – через доверенных лиц, его собственных спонсорорв, советников, зарубежных партнеров, авторитетных для оппонента людей и др.

4.4. Реализация специальных мероприятий по: противопоставлению претендента его союзникам и другим кандидатам, отсечению от оппонента его сторонников; скрытой поддержке непосредственных противников оппонентов.

4.5. Активное использование «орудия смеха».”[11]

Найефективнішим засобом політичної пропаганди і антитехнологій в сучасному світі стало телебачення (ТБ). Воно дозволяє монтувати картинку, яка впливає на свідомість і емоції. Живе слово і зоровий образ наділені більшою силою емоційного впливу, який нерідко може перекривати раціональну аргументацію.

Послуговуючись літературно-художньою аналогією, ТБ можна порівняти з “трохи навіженою феєю з казки Перро, яка одним помахом чарівної палички може Попелюшку перетворити на принцесу, а будь-яку принцесу – на “безперспективну” Попелюшку”.[12] Так само і ТБ світлом і кольором екрану підносить або скидає з п’єдесталу. Професор Нью-Гемпширського університету Д. Мейровіц на сторінках журналу «TV-guide» зазначає: “великий телевізійний план політичного діяча рідко справляє позитивне враження. Не можна не помітити зморщок на обличчі, коли вони заповнюють собою весь екран.” Так, на радянському телебаченні, що більш Л. Брежнєв з’являвся на екрані, то менше глядачі вірили, що це потрібно.

Навіть сильні сторони кандидатів за вмілої атаки можуть виявитися слабкими. Це сталося з екологічними позиціями М. Дукакіса – кандидата в президенти Америки на виборах 1992р. Проти Дукакіса командою Дж. Буша було запущено рекламу “Гавань”. В тексті говорилося:

“Сьогодні Бостонська гавань є однією з найбрудніших в Америці, її очищення коштуватиме мешканцям шість міліонів доларів. А Майкл Дукакіс обіцяє зробити для Америки те, що він вже зробив для Масачусетса.”

Е. Салагаєв наводить приклад чеченської “боротьби” за ЗМІ. “Був випадок, коли на ТБ показували чеченську жінку, яка дряпала собі обличчя і кричала, що в неї загинув хтось близький. А потім цю жінку побачили в 3х – 4х репортажах, де вона робила те саме. Це частина ідеологічної машини бойовиків”.[13]

Існує також інструкція для преси з приводу висвітлення чеченських подій, яка, хоча і спростовувалась потім офіційними особами, але все одно являє інтерес для розгляду, оскільки подає досить конкретні типажі подавання суперника.

“Избирать уничижительную форму изложения при описании руководителей противника, віявляя всю их примитивность, озлобленность, жестокость и звериную сущность.

Выискивать и вімячивать всевозможніе разногласия и антагонизм в среде противника, описівать имеющиеся у него низменные страсти, наклонности”.

“Максимально избегать освещения фактов военных поражений российских войск. Доказательно преподносить минимальность жертв с российской стороны и обреченную массовую гибель боевиков.

Интерпретировать события таким образом, чтобы в них отражались толлько положительные для России моменты.

Создавать информационные массивы, отмечающие мощь и дух российской армии, силу русского оружия. Раскрывать меркантильный интерес чеченских боевиков-бандитов и присущий им страх.”[14]

За цим та іншими документами видно, що опонент прив’язується до певного негативного полюсу, мінуси якого було задано задовго до даних подій. На зовнішній арені, наприклад, чеченські бойовики прирівнювались до ісламського фактору, страх перед яким відомий у західному світі. Відповідно Росія моделювалася як форпост західної цивілізації перед ісламською агресією.

Владні структури достить чітко відчувають такого типу речі. Член Президентської ради Росії А. Мігранян говорив з цього приводу:”Є лише одна точка зору, спрямована виключно на рельєфний показ негативних моментів. Поки о мас-медіа працюють виключно в один бік.”[15]

Іноді ставиться завдання боротьби на “території суперника”. Російський приклад такого роду пролунав з вуст Гаррі Каспарова, який став займатися висуненням О.Лєбєдя на майбутні президентські вибори: “Наше завдання – апелювати до тієї частини російського суспільства, яка під впливом ліберальних завобів масової інформації, в т.ч. програми “Итоги”, ставиться до Лєбєдя негативно. Мова йде про також і про покращення нашої загальноаналітичної роботи, про формування тієї політичноїбази, з якої Лєбєдя і буде висунено, на мою думку, на посаду Президента Росії”.[16]

Цікаво, що всі ці приклади порушують один з постулатів західної політології, який проголошує, що працювати слід лише зі своїми прихильниками і з тими, хто ще не вирішився. Робота з суперниками вважається мало перспективною, оскільки введені стереотипи слабко піддаються змінам. Хіба що можна побудувати новий стереотип, але лише з урахуванням старого, спираючись на нього, але не заперечуючи. Ступінь удару по супернику повинна серйозно контролюватися, оскільки населення може відвернутися від того, хто атакує, що, зокрема, властиво нашому суспільству.

Існує певна залежність від прийнятої в країні етики суспільної комунікації. Якщо американці б’ють по особам кандидатів, то для Великобританії така відверта особистісна критика є неможливою. Можна критикувати партію як організацію, її діяння, але менш етично “опускатися” до рівняособистої критики самого кандидата. Практично така ж ситуація складається поки що в країнах СНД. Навіть максимальний обсяг критики, вигорнутий на Г. Зюганова під час кампанії 1996р. Все ж був спрямований саме на партію. Особисто ж Зюганов ніяк не міг нести відповідальності за голод 1933р.

Сумарно можна представити дану ситуацію таким чином, що виборцям слід відкрити очі на всі слабкі місця опонента. Особливою популярнісю користуються такі моменти:

Його недостатній досвід;

Його особистісні риси: несім’янин, гультяй, корупціонер тощо;

Невиконання їм своїх обіцянок в минулому;

Негативні риси роботи на колишній посаді;

Погріхи і невдачі, що демонструють його нинішню чи минулу некомпетентність.

Невиконання обіцянок стає негативним аргументом і у випадку партії. Однак іміджмейкери не стільки створюють негативи, скільки надають їм характер вселенських масштабів.Так, в кампанії проти Дукакіса було використано цей прийом – в зв’язку з тим, що він підтримав систему відпусток для ув’язнених, під час якої один з них вчинив тяжкий злочин. Реклама, витягши цей факт, зробила з нього сувору закономірність, яка начебто говорила, що всі 288 злочинців, що отримали подібні відпустки, здійснили по злочину.

Однак у контрпропаганді існує і певна формула: якщо протягом 9 днів не добавляти нової негативної інформації,то введена раніше згасне сама собою. Чи то при цьому працює наплив нової інформації, чи людина без відповідного “підгодування” не в змозі так довго тримати в пам’яті фактаж. Це можна підтвердити й за допоьогою даних опитування проведеного соціологічною службою “Социс-Геллап” напередодні президентських виборів. Досить невеликий відсоток опитуваних зазначає, що на їхнє бачення кандидата може істотно вплинути одноразова публікація з негативним змістом, і більша кількість стверджує, що може змінити свою думку, якщо подібна інформація буде повторюватись неодноразово.

Багато зі згаданих прикладів виступів проти суперника будуються начебто за одним шаблоном. Досить часто з’являється у контрвиступах та чи інша пропозиція суперника, доведена до абсурду. Такий прийом використали суперники Ф. Рузвельта відносно його планів соціального захисту, акцентуючи увагу на занятті певної частини зарплатні без вказування на те, що гроші підуть на підвищення життєвого рівня пенсіонерів, а також будутьфінансово підтримані підприємцями. Суперники Рузвельта друкували карикатури, де індивідуальні номери соціального захисту робітників подавались у вигляді номерів на собачих нашийниках, доводячи до абсурду в цілому позитивне починання конкурента.

Мають застосування й інші методи впливу, які, слідом за Г. Почепцовим, можна назвати символічними. Про деякі з них було згадано вище.