Реферат: Архітектор М. В. Риков
В. М. Риков був дуже цікавим і своєрідним архітектором-художником, творчість якого позначена нескінченними шуканнями. Це людина з великим творчим потенціалом, широкої ерудиції, відмінний фахівець будівельної справи.
Народився Валеріан Микитович Риков у 1874 році в місті Тифлісі в сім'ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербурга, де успішно складає вступні екзамени на архітектурний відділ Академії мистецтв.
Професійне вивчення архітектури він проходить у майстерні відомого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайовича Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував у Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві та інших містах. Тут Риков вперше познайомився з роботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.
Професійне вивчення архітектури і перші роки своєї творчої діяльності В. М. Риков почав в умовах складного суспільного життя.
Останні роки XIX і початку XX століть були роками інтенсивного розвитку капіталізму, періодом загострення соціально-економічних протиріч в Росії. В цей час швидко почали будуватися залізниці, великі промислові підприємства, жилі прибуткові та різні торговельні будинки, спеціальні навчальні заклади та ін. Разом з цим ріс і розвивався російський пролетаріат.
Ще студентом архітектурного відділу Петербурзької Академії мистецтв Валеріан Микитович починає свою професійну роботу архітектора.
В 1897—1899 роках він працює помічником архітектора в Петербурзі, пізніше займає посаду помічника архітектора в місті Одеса виконуючи ряд архітектурних проектів, в тому числі проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект і робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі і воріт для Одеського водогону та ін.
З 1900 по 1901 рік він працює технічним контролером на спорудженні будинків Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста
У 1902 році Валеріан Микитович Риков закінчує з відзнакою архітектурний відділ Академії мистецтв і одержує звання архітектора. Пізніше за конкурсний проект «Синодальне подвір'я для Петербурга» йому присвоюють звання архітектора-художника.
Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв В. М. Риков з 1902—1904 рр. працює архітектором на станції Жмеринка Південно-Західної залізниці, де в співдружності з архітекторами 3. І. Журавсь запроваджувались нові, ефективні на той час будівельні матеріали — метал і бетон. В будівельній практиці Києва почали застосовувати спеціальну цеглу для облицювання стін, різнокольорові керамічні плитки та майоліку. З використанням відкриттів і винаходів у будівельній техніці був зроблений великий крок вперед у створенні побутових вигод для мешканців міст (санітарне та побутове обладнання).
Не дивлячись на посилений вплив модерну і декадансу на початку XX століття, частина архітекторів при створенні більш значних і відповідальних споруд незмінні поверталась до вивчення кращих пам'ятників світової і російської архітектури, як основи творчих шукань. Тому в цей період серед антихудожніх архітектурних споруд можна зустріти будівлі з високими художніми якостями.
Під впливом модерну були майже всі зодчі того часу. Не уникнув цього і В. М. Риков. Однак він не втратив реалістичної основи своєї творчості, йому все ж вдалося зберегти певну строгість в архітектурі, до якої він завжди прагнув. В. М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики.
Найбільш цінним в «модерністському» періоді творчості В. М. Рикова є те, що негативні властивості цього стилю зовсім не торкнулися його цілісної художньої натури. Він сприйняв від модерну і розвинув лише те, що було найбільш важливим і позитивним — гострий подих сучасності, почуття нових архітектурних форм.
Споруди архітектора відзначаються високою культурою архітектурних деталей, що завжди відповідали характерові, пропорціям та образові будинку в цілому.
Першою будовою, що виявила творче обличчя В. М. Рикова як дозрілого майстра архітектора-художника, є будинок «Народної аудиторії» по вулиці Бульварно-Кудрявській (нині вулиця В. В. Воровського, № 26, де розміщується Діпроцивільпромбуд).
Проект цього будинку розглядався на закритому конкурсі, організованому «Киевским обществом содействия начальному образованию» у 1909 році і був схвалений журі як один із кращих. Проект виконаний у стилі італійського ренесансу з частковим застосуванням елементів стилю французького ренесансу.
В процесі самого будівництва (1909 рік) автор дещо переробив свій початковий проект. Змінилися деякі пропорції будівлі, майже заново були перерисовані та грунтовно перероблені окремі деталі.
Шукання архітектурного образу в процесі самого будівництва — одна із характерних рис у творчій роботі Валеріана Микитовича. Цей напрям виявляється і в наступній його архітектурно-будівельній практиці.
Цей перший архітектурний твір В. М. Рикова був свого роду заявкою на право творити у вибраному напрямку, тут автор продемонстрував основні прийоми своєї творчості, від яких майже не відступав протягом наступної архітектурно-творчої діяльності. В передреволюційній забудові Києва будинок «Народної аудиторії» можна вважати однією із кращих споруд того часу. Тут в буденні дні організовувались лекції для дорослих, а в неділю відбувались концерти. При будинку діяли майстерні, В яких виготовлялись світлові картини для проекційних ліхтарів.
Маючи на увазі громадсько-освітнє значення «Народної аудиторії», В. М. Риков відмовився на користь цієї аудиторії від будь-якої платні, яка була йому нарахована за архітектурний нагляд на будівництві та визначена журі як конкурсна премія.
В ці ж роки Валеріан Микитович бере участь у конкурсі на складання проекту будинку публічної бібліотеки в місті Києві. Представлений на конкурс проект був виконаний у стилі ренесансу і одержав премію, але, на жаль, не здійснений в натурі. Міська дума прийняла для будівництва проект архітектора Е. Л. Клаве. Будинок публічної бібліотеки збудований в 1911 році по вулиці Олександрійській (нині вулиця Кірова).
У 1911 році Київське товариство «Аполло» відбудувало театр-сад по вулиці Меринговській, № 8 (нині вулиця Заньковецької). Ця споруда своїм оздобленням зобов'язана мистецькому таланту архітектора-художника В. М. Рикова.
Винахід кінематографа в кінці XIX століття вимагав створення нового типу будинку—кінотеатру. Перші такі будівлі почали з'являтися у великих містах і використовувалися приватними особами у вузько комерційних цілях.
У 1912 році в Києві на вулиці Хрещатику відбулося відкриття міського кінотеатру А. А. Шанцера, проектуванням і будівництвом якого керував архітектор-художник В. М. Риков.
В 30-х роках кінотеатр А. А. Шанцера за проектом автора був переобладнаний під звуковий кінотеатр, якому було присвоєно ім'я Карла Маркса. Це був перший звуковий кінотеатр у місті Києві. Під час Великої Вітчизняної війни його зруйнували фашистські загарбники.
У 1912 році за дорученням Виставочного комітету (комітет по влаштуванню в 1913 році в місті Києві Всеросійської виставки) В. М. Риков проводив консультації проекту головного будинку виставки, який передбачалось спорудити на Троїцькій площі, по сусідству з Троїцьким народним будинком, в тій її частині, яка знаходилась між вулицями Мало-Васильківською і Прозорівською.
Під час функціонування виставки цей будинок призначався для проведення з'їздів, різних нарад, лекцій, концертів тощо. Його центральний зал вміщував біля 3 тисяч глядачів. Вартість будівництва визначалася в100 тисяч карбованців. Головний будинок передбачалося побудувати за типом постійних будов з таким розрахунком, щоб після закінчення роботи виставки його можна було використовувати для культурно-просвітніх цілей.
У Всеросійській виставці виявила бажання брати участь Швеція і надіслала проект свого павільйону. Проект розглянуло правління виставки і визнало необхідним переробити його, бо за рішенням він не відповідав стилю інших павільйонів виставки (павільйон був запроектований у стилі шведських сільських будівель). Переробку проекту було доручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк виконав його в строго класичному стилі. Потім проект був надісланий в Стокгольм, де його розглянув і затвердив спеціальний комітет, очолюваний головою шведського риксдагу.
Однією з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої лікарні «Громади сестер-жалібниць червоного хреста» по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Український науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска).
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--