Реферат: Архітектура ХІХ-ХХ століть
Для будівель Ле Корбюзье цього періоду характерні великі засклені поверхні, білі площини фасадів, нове рішення інтер’єра (він складався з перетікавших одне в інше і разом з тим функціонально виділених приміщень). Архітектор постійно повертався до теми двох'ярусної житлової кімнати, до якої примикають інші приміщення. Перехід від низкою їдальні до просторої загальної кімнати, вид з галереї верхнього поверху на розташовані нижче приміщення — усе це створювало враження неймовірного простору і світла. В обробці внутрішніх приміщень Ле Корбюзье пропонував використання чистих і яскравих фарб. Сполучення аскетизму зовнішнього вигляду і многоцвет-ности інтер'єрів змушують згадати про мальовничий стиль художника і про близьку йому теорії пуризму.
Лише наприкінці 20-х років Ле Корбюзье представилася можливість здійснити свої архітектурні ідеї в ряді великих проектів і великих будівель. Крім проекту палацу Ліги Націй, у ряді здійснених проектів виділяється гуртожиток швейцарських студентів у Парижеві: ідея ширяючого над землею будинку, до втілення якої Ле Корбюзье завжди прагнув, одержала тут саме послідовне втілення. Будинок спочиває на шести здвоєних опорах у першому поверсі, розташованих з великим відступом від лінії фасадів і зв'язаних могутніми подовжніми прогонами. Над цією конструкцією піднімається чотириповерховий корпус, гладкі зовнішні поверхні якого, утворені вікнами й облицюванням із плит, цілком ховають конструкцію. На цьому повному напруги контрасті побудована вся композиція.
У 30-і роки авторитет Ле Корбюзье був настільки великий, що можна говорити про вирішальну ролі його задумів і проектів у поширенні сучасної архітектури за межами Європи, у Південній Америці й Індії. Місто як соціальний і культурний організм займало у творчості майстра особливе місце. Містобудівні проекти Ле Корбюзье, що став одним з лідерів урбанізму, у 20-30-і роки розвивали ідею «вертикального» міста-саду. Зодчий завжди прагнув уникати щільної забудови території і дозволяв цю задачу, вільно розставляючи великі багатоповерхові будинки і залишаючи між ними великі зелені зони. Ці паркові площі продовжуються і під будинками, що коштують на стовпах. Крім великих озеленених просторів, Ле Корбюзье запропонував строгий поділ зон житла, ділової активності і промислового виробництва, розмежування шляхів руху транспорту і пішоходів. Такий знаменитий «план Вуазен» — проект реконструкції Парижа (1925 рік), плани міст Буэнос-Айреса (1930 рік), Алжиру (1939 рік), Антверпена (1932 рік), Немура (1934 рік). Однак жоден з цих проектів не був здійснений. «Сучасне місто» так і залишився мрією. Ле Корбюзье удалося запровадити в життя лише один, головний пункт своєї концепції: єдиний жилою комплекс, уперше побудований у Марселеві.
Деякі теоретичні положення архітектора лягли в основу «Афінської хартії», прийнятої 4-м Міжнародним конгресом сучасної архітектури (1933 рік). Вони були викладені в його книгах «Променисте місто» (1935 рік) і «Три людських установлення» (1945 рік).
У проектах останнього років Ле Корбюзье змінив своїм принципам прямокутних геометричних побудов і прийшов до підкреслено пластичного трактування архітектурного образа. У деяких його ранніх роботах ця тенденція вже існувала, однак ніколи раніш вона не поширювалася на будинок у цілому, а обмежувалася окремими деталями, що контрастували з кристалічно-чіткими обсягами. Вигляд споруджень майстра пізнього періоду вже не знаходиться в прямої залежності від їхньої конструкції, він, скоріше, випливає з вільного трактування форми.
У 1950-1953 роках Ле Корбюзье побудував капелу Нотр-Дам у Рон-шане. Це перше спорудження, що цілком відповідає його новим представленням про пластичну форму. Інтер'єр церкви висвітлюється деякими глибоко врізаними в стіну вікнами. Дах, піднятий над корпусом будинку, спирається лише в декількох крапках і здається як би ширяючої в повітрі. Пластичний переклик трьох веж завершує концепцію комплексу.
Добуткам Ле Корбюзье 50-х років притаманні могутня і разом з тим тонко нюансована пластика (сонцезахисні виступи, криволінійні поверхні), гостро виявлена архітектоніка форм, контрастні світлотіньові і просторові ефекти, соковита барвистість. У цьому стилі спроектований домініканський монастир Ла-Турет біля Ліона,'ряд будівель в Індії (ансамбль урядових будинків у Чандигархе {мал. 166), музей і вілли в Ахмадабаді).
У спорудженнях кінця 50—60-х років Ле Корбюзье приділив ще більшу увагу організації внутрішнього простору за допомогою багатьох рівнів, співвідношенню функціональної схеми будинку і його архітектурного образа. До цього періоду відносяться: Національний музей західного мистецтва в Токіо (1959 рік), павільйон фірми «Філіпс» на Всесвітній виставці в Брюсселеві, Центр мистецтв Гарвардського університету в США (1964 рік), лікарня у Венеції (1965 рік) і споруджений посмертно по проекті знаменитого архітектора Центр Ле Корбюзье в Цюріху (1967 рік).
З кінця 20-х років ідеї функціоналізму широко поширилися по усьому світі. Крім країн Європи, риси його з'явилися в Сполучених Штатах, Південній Америці і Японії. Сприяло цьому те, що у відомих журналах по архітектурі і міжнародних виставках постійно обговорювалася теорія функціоналізму. А на Міжнародній виставці в Нью-Йорку (1932 рік) Генрі-Расселом Хічкоком і Філіпом Джонсоном був виданий каталог виставки «Міжнародний стиль» (чи «Інтернаціональний стиль»), назва якого стало надалі загальноприйнятим поняттям, що визначає функціоналістичну архітектуру 30-х років і наступного років. Хоча, звичайно, однорідність цього стилю оманна, тому що оголені гладкі форми небагато змінювалися в залежності від різних кліматичних і культурно-національних умов.
«Будинок здоров'я» доктора Филипа Лоуэлла, побудований у Лос-Анджелесі в 1927 році по проектах австрійського архітектора-емігранта Рихарда Нейтра, можна розглядати як апофеоз «міжнародного» стилю. Виразність будинку виявляється насамперед кістяком сталевого каркаса, що облицьований легкою штучною «шкірою». Коштує воно на стрімкому березі. Асиметрична композиція будинку нагадує стиль блокових будинків, що ств?