Реферат: Архітектура та історія створення найстаріших університетів Європи

7. Мирошнікова В.В. Дитяча енциклопедія. «Країни світу. Європа» Х.: «Фоліо», 2005. – 316с.

8. Пономарьова Г.Ф. «Вища освіта України в парадигмі Євроінтеграції» Х.:, 2008. – 336с.

9. Толстих В.В. «Естетичні виховання» М.: «Вищі школа», 1987.

10. Bruce Truscot Redbrick University London, 1943.

СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

чотирьох міністрів, які представляють Великобританію, Німеччину, Францію й Італію,м. Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року

У Європейському процесі зовсім нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків уперед. За всієї їхньої доречності не варто забувати, що Європа - це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Більшою мірою це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.

Університети з'явилися в Європі, окремі з них понад три століття. Наші чотири країни пишаються деякими найстарішими університетами, що зараз повсюдно святкують свої важливі річниці, як це робить сьогодні Університет Парижа. У ті часи студенти і вчені могли вільно переміщатися і швидко поширювати знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, не одержуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордонами.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в яких вони мали б перевагу перед іншими людьми.

Відкрита Зона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації бар'єрів і розробки таких рамок для викладання й навчання, що розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.

Таке міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існувати два основних цикли: до ступеневий і після ступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкості може бути досягнуто через використання семестрів і кредитів (як це зроблено в схемі ЕСТ8). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються, повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.

Студенти до ступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що залучають можливість міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій.

Міжнародне визнання першого, який відповідає сумірному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.

У після ступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій і в іншій програмах відповідний акцент повинен бути зробленим на дослідницькій і самостійній роботі.

Студенти як доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас, усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.

У більшості країн, не тільки в межах Європи, стала дуже відчутною потреба в такій еволюції. Що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.

Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже зараз є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейської спілки.

Наші уряди, однак, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми очікуємо, що це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізація всіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи, і через діалог із усіма зацікавленими особами.

Ми, тим самим, погоджуємося схвалити створення загальної системи, націленої на поліпшення зовнішнього визнання й полегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут у Сорбонні ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентів, та в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети - об'єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

Клод АЛЛЕГРІ

Міністр у справах національної освіти, досліджень і технології (Франція)

Лущжі БЕРЛІНГУЕР

Міністр суспільного розвитку, університетів і досліджень (Італія)

Тесса БЛЄКСТОУН

Міністр вищої освіти (Великобританія)

Юрген РУТТГЕРС

Міністр у справах освіти, науки, досліджень і технології (Німеччина)