Реферат: Архівно-бібліотечні зібрання української еміграції з чехословацької республіки: історія переміщень та опрацювання в Україні (1945–2007)

До евристичних знахідок роботи слід віднести виявлену в ЦДАВО України Картотеку на "к/р елемент", що, будучи результатом ОР еміграційних фондів у середині 1940-х – на початку 1960-х рр., трансформувалася на унікальний довідково-енциклопедичний масив, який і до сьогодні чекає на актуалізацію та удоступнення для широкого загалу.

Запропоновано й апробовано методику реконструкції комплексу параметрів за атрибутивними ознаками приналежності до ПА друкованих видань, а саме: уточнення хронологічних та географічних меж функціонування установ за датами видань, що містять печатки чи адреси цих інституцій; простеження переміщення певних осіб у часі й просторі, зважаючи на їхні адреси на друкованих одиницях; окреслення географічних меж території, що входила до кола інтересів української еміграції міжвоєнного періоду з осередком у Празі; уточнення відомостей про склад еміграційних бібліотек.

Практичне значення отриманих результатів . Дослідження може бути використане при реалізації Галузевої програми ДКАУ "Архівні зібрання України", а також длявироблення засад генеральної каталогізації фондів ПА.

Найважливішим практичним доробком даного дослідження є створення засад й окреслення шляхів наукової реконструкції первісного складу УІК та МВБУ. Дисертація є практичним внеском у розвиток науково-методичного апарату архівознавства; ідентифікований бібліотечний сегмент ПА створює нову джерельну базу для проведення культурологічних, бібліографічних, біографічних та інших досліджень з історії української еміграції першої половини ХХ ст.

Результати дисертації також можуть бути використані при підготовці спецкурсів з архівознавства, зокрема, з історії спецфондів у системі державних архівів та бібліотек. Окрім того, робота може прислужитися для дослідження ідеологічного інструментарію радянської авторитарної держави другої половини 1940–1980-х рр.

Апробація результатів дисертації . Основні результати дослідження апробовано на дев’яти конференціях різного рівня, в тому числі міжнародних: "Четверті джерелознавчі читання" (Київ, листопад 2001 р.); "П’ятий міжнародний конгрес україністів" (Чернівці, серпень 2002 р.); "Четверті архівознавчі читання" (Київ, грудень 2002 р.); "Музей Визвольної боротьби України в Празі. Втрати і знахідки" (Прага, жовтень 2005 р.); Конференція до Дня науки історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (Київ, квітень 2007 р.); "Шоста Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці" (Чернівці, жовтень 2007 р.); "Другі всеукраїнські наукові читання, присвячені пам’яті професора М.П. Ковальського" (Дніпропетровськ, березень 2008 р.); П’ята міжнародна науково-практична конференція з проблем теорії і практики документознавства, бібліотекознавства та науково-інформаційної діяльності (Київ, травень 2008 р.); Міжнародна наукова конференція "Проблема вивчення культурних зв’язків в етнокультурних зонах у слов’янському світі" (Мінськ, травень 2008 р.).

Публікації . Результати дисертаційного дослідження викладено у дев’яти наукових публікаціях, п’ять з яких – у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації . Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (12 параграфів), висновків, списку джерел (158 позицій) і літератури (118 позицій), 10-ти додатків (на 124 с.). Загальний обсяг дисертації становить 312 с., основного тексту – 186 с., списку використаних джерел і літератури – 28 с. (273 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються об’єкт, предмет, хронологічні межі, характеризується джерельна база, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ "Історіографія теми та джерельна база дослідження" висвітлює стан наукової розробки проблеми та аналізує джерельну базу. Встановлено, що дослідників цікавили питання переміщення та сучасного місцеперебування архівів українських еміграційних центрів у різних країнах: Польщі (А. Крохмаль, М. Палієнко), Німеччині (Г. Боряк, О. Гаранін, Л. Дубровіна, О. Кириленко, О. Піщаний О. Яценко), Австрії (В. Потульницький, П. Ричков), Великобританії (Джанет М. Хартлі), Італії (О. Павлюк), Австралії (Л. Саєнко), Канаді (Б. Кравченко, А. Крохмаль, І. Матяш, Я. Розумний, О. Шаленко), США (І. Валявко, О. Верховська Данлоп, С. Захаркін, Н. Мерфі, М. Палієнко).

Інтенсивно вивчалась історія функціонування українських закладів у ЧСР, доля діячів еміграції. Хрестоматійна для вивчення історії української еміграції міжвоєнного періоду праця С. Наріжного (1942, репринт: 2008) придалася передусім як фундаментальне довідкове видання, що дало змогу уточнити атрибутивні ознаки бібліотечної колекції ПА у ДНАБ, встановити місцезнаходження еміграційних установ.

Наукова діяльність викладачів Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі висвітлена О. Зубко. Особи, пов’язані з міжвоєнною Прагою (І. Горбачевський, В. Січинський, П. Феденко, М. Шаповал),стали активно вивчатись у 2000-х рр. Дослідження з історії України в Українському вільному університеті (далі – УВУ) проаналізував О. Гаранін, український студентський рух в еміграції – О. Дуднік, видавничу і бібліотечну діяльність української еміграції в ЧСР – О. Заремба, правовий статус, соціальну адаптацію, громадську та політичну діяльність української еміграції – В. Піскун, умови існування та діяльності українських емігрантів у чеських землях у 1945–1948 рр. – чеський історик Б. Зілінський.

Наступний історіографічний блок становлять праці дослідників, присвячені основним аспектам історії та функціонування документо- та бібліотеко-акумулюючих установ у міжвоєнній Чехословацькій Республіці та долі їхніх колекцій. Це праці професійних архівістів Л. Лозенко (1994), Л. Яковлєвої (1994), Н. Топішко (1995), А. Кентія (2000), а також дослідників М. Мушинки (1996; 2005), П. Кеннеді Ґрімстед (2001; 2005), М. Палієнко (2006). Окремі аспекти функціонування МВБУ та долю його колекцій після закриття у 1948 р. досліджували також О. Пеленська, М. Няхайова, М. Сополига (2006). Нещодавно побачило світ комплексне дослідження М. Палієнко про історію створення та функціонування архівних центрів української еміграції, в тому числі УІК та МВБУ (2008).

Питання остаточної концентрації бібліотечного сегмента ПА взагалі не вивчалися. М. Савка провела історико-бібліографічне дослідження українських періодичних видань у ЧСР міжвоєнного періоду (2002). О. Заремба дослідила видавничу та бібліотечну діяльность української еміграції в ЧСР (2006). Ії книга стала у пригоді для уточнення складу фондів як власне ПА, так і бібліотечного масиву, що зберігається в ДНАБ. Але першою, хто оприлюднив тезу про перебування друкованих видань, привезених із Праги, у фондах ДНАБ, була Л. Лозенко. Наступний крок зробила П. Кеннеді Ґрімстед, яка ініціювала попередній пошук печаток УВУ та Української читальні ім. Т. Шевченка в Празі на початку 2000-х, відбитки яких було виявлено у понад 625 виданнях.

Проаналізовано сім груп джерел, використаних у дисертаційному дослідженні: 1) інституційні архіви (описи 2 і 7 фонду № 14, ГАУ при Раді Міністрів УРСР; опис 1 і 2 фонду № 4703, ЦДІА УРСР у м. Києві); 2) діловодні, поточний і внутрішнійархіви (ДНАБ, ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного); 3) колекції документів ЦДАМЛМ України, ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного та ЦДАВО України (117 справ опису 1 фонду № 544, Колекція фотоальбомів з МВБУ, м. Прага; окремі фонди ПА відповідно); 4) НДА (справи понад 400 еміграційних фондів у ЦДАВО України; справи фондів: № 269, Український музей у Празі, у ЦДАГО України; № 544, Колекція книжкової графіки (відбитки), у ЦДАМЛМ України; переліки, реєстри та описи справ, путівники по архівних зібраннях українських, російських, чеських і словацьких архівів); 5) офіційний веб-портал ДКАУ "Архіви України": матеріали спеціального розділу “Архіви, повернуті і передані в Україну", різножанрові онлайнові бібліографічні й архівні довідники (зокрема, розділ "Зарубіжна архівна україніка"); 6) книжковий та журнально-газетний сегменти еміграційної україніки у ДНАБ, де об’єктом аналізу виступала кожна друкована одиниця (обсягом понад 20 тис. од.); 7) специфічні бібліографічні джерела 1920–1940-х рр. – один із інструментів реконструкції первісного складу колекцій УІК та МВБУ (кумулятивний звіт А. Животка про діяльність УІК за 1930–1940 рр., "Вісти МВБУ" за 1925–1938 рр.).

Другий розділ "Феномен "Празького архіву": повоєнні трансформації від публічних колекцій до спецфондів" досліджує повоєнну історію переміщень та ОР ПА. Проаналізовано обставини, розміри та умови передавань 1945 і 1958 рр. та, наскільки можливо, 1983 р. Показано, що процес переміщення документальних масивів українських діячів еміграції міжвоєнного періоду як з ЧСР, так і з інших країн підпорядковувався переважно одній меті: концентрації цих матеріалів в українських архівах для подальшої ОР. Тому надходження наступних років перемішувалися з попередніми, зовсім не бралися до уваги місце походження документів та первісний склад колекцій. Констатовано відсутність документальних свідчень про передавання 1948 р., згадуване М. Мушинкою і М. Палієнко.

Проаналізовано ОР та архівне опрацювання ПА у Спеціальному відділі таємних фондів (далі – ТФ) ЦДІА УРСР у м. Києві у 1945–1950 рр. Розглянуто темпи, види та обсяги архіво-технічного опрацювання фондів. Проаналізовано види ОР еміграційних матеріалів: складання списків-довідників, характеристик, історичних довідок, взяття на облік "к/р елементу" шляхом вливання карток до картотеки. Показано роль центрального органу управління архівною справою в організації цієї роботи. Коротко охарактеризовано кінцевий результат ОР фондів – Картотеку на "к/р елемент", виявлену у ЦДАВО України, зокрема, методику складання карток.

Досліджено історію зберігання, опрацювання та використання еміграційних фондів у спецфондах ЦДІА УРСР у м. Києві та Центрального державного архіву Жовтневої революції (далі – ЦДАЖР) УРСР у 1950-му – наприкінці 1980-х рр. Опрацювання надходження 1958 р., як і раніше, було підпорядковано "оперативним" цілям; фонди впорядковувалися за скороченим циклом. На відміну від ОР матеріалів УІК, яка велася до останнього аркуша, ОР матеріалів 1958 р. надходження припинили у 1962 р. через її безперспективність. У 1964 р. надійшла директива Головархіву про знищення основних результатів ОР. Картотека залишилася єдиним практичним результатом грандіозного "архівного проекту" спецслужб 1940–1950-х рр. З певних причин вона пережила акцію "утилізації" 1964 р.

Видовий склад матеріалів, переданих у 1945 р., відрізнявся від переданих у 1958 р. більшою кількістю особових фондів. Надходження обох років мають фонди провідних освітніх установ та організацій (УВУ, УГА, Український громадський комітет тощо). Кінцевий обсяг переданих матеріалів у 1945 р. становив 215 фондів, у 1958 р. – 173 фонди.

Л. Лозенко зробила висновок про розпорошення ПА шляхом передавання у 1963 р. частини фондів, ідентифікованих нею як матеріали ПА надходження 1958 р., до семи державних архівів УРСР. Однак з’ясовано, що обсяг документів, переданих у 1963 р., становив бл. 50 од. зб., що у порівнянні з масивом ПА у ЦДАВО України (бл. 30 тис. од. зб.) є мізерним. З іншого боку, при передаванні матеріалів переважно виходили з професійної доцільності приєднання окремих справ до вже існуючого фонду, якщо навіть останній зберігається в іншому архіві.

Третій розділ "Відкриті архіви: зібрання Українського історичного кабінету та Музею визвольної боротьби України в кінцевих депозитаріях фондів (кінець 1980-х – 2007)" досліджує окремі сегменти ПА в українських та зарубіжних архівах. Проаналізовано “празькі” колекції у ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, ЦДАГО та ЦДАМЛМ України. Встановлено, що найменшим сегментом ПА є книжкова графіка фонду № 544 ЦДАМЛМ України, на 391-й одиниці зберігання якого виявлено печатки МВБУ. Через специфіку матеріалів розсекречення розпочалося вже у 1983 р. Фотодокументальний сегмент ПА має складнішу історію, оскільки складається з надходжень 1945 і 1958 рр. Те, що надійшло до архіву у 1945 р., розчинилось у фондах. Надходження ж 1958 р. представлено на сьогодні 26-ма альбомами МВБУ. Встановлено ймовірні дати їхнього опрацювання в архіві: 1960, 1964, 1968, 1981 рр. Проаналізовано видовий склад цих альбомів. Інша складова ПА перебуває на зберіганні у ЦДАГО України: матеріали нинішнього фонду № 269 походять з МВБУ, УІК та інших осередків української еміграції, тож назва фонду "Український музей у Празі" є досить умовною. Опрацювання цього сегмента ПА проводилося з 1993 по 1997 рр. З 2007 р. фонд відкрито для публічного доступу.

У ЦДАВО України – основному депозитарію архівних еміграційних зібрань – встановлено приналежність і віднесено до ПА 323 фонди, що складає 28129 справ і 4 кілограми розсипу (за даними обліку 1945 р.), а у 94-х фондах еміграційного походження (про яких НДА не має відомостей стосовно їхнього походження з "празького" еміграційного осередку) – 1887 справ. Шляхом зіставлення відомостей про походження фондів з Праги, отриманих зі справ фондів (194 фонди) та списків 1952 та 1962 рр. – результатів опрацювання переданих із Праги матеріалів, які було передано з Праги, – з наявними інституційним переліком та переліком особових фондів ПА (1990-ті рр.), виявлено матеріали "празького" еміграційного комплексу. Зіставлення справ фондів, списків 1952 р. та 1962 р. зі списком УІК дозволило осягнути процес опрацювання фондів та додати до переліку "празьких" фондів ще – принаймні 39 фондів.

Проаналізовано наявні в сучасній історіографії думки та наведено шляхи складання довідника-путівника по зібраннях ПА, складовою якого має бути каталог еміграційної україніки у фондах ДНАБ. Інформаційний потенціал реєстраційних книг та списків надходжень до УІК та МВБУ дає можливості для переходу від пофондового до поодиничного/подокументного рівня атрибуції належності до ПА. Ретельна кореляція даних усіх облікових і поточних діловодних документів УІК, МВБУ та нинішніх кінцевих депозитаріїв матеріалів ПА в Україні є необхідною умовою подальших "реконструктивних" робіт. Невід’ємною складовою реконструйованого масиву ПА має стати кінцевий "продукт" ОР – Картотека на "к/р елемент" (за попередніми даними, вона нараховує понад 300 тис. карток на бл. 100 тис. осіб).

Документи ПА опинилися в результаті переміщень (1945–1983) у державних архівах України (ЦДАВО, ЦДАГО, ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, ЦДАМЛМ України; по кілька фондів отримали ЦДІА у містах Києві і Львові). Державний архів Тернопільської області одержав документи від приватної особи, а не в порядку централізованого переміщення документів (1990-ті рр.). Встановлено місця сучасного зберігання окремих сегментів ПА, а також українського еміграційного масиву у Чеській Республіці і Словаччині, який відклався в результаті функціонування українських інституцій і діяльності осіб у ЧСР міжвоєнного періоду, але не був переміщений в Україну. У додатках наведено кількісні та змістові параметри найбільшого сегмента ПА в архівах України, передусім – його найбільшого сегмента у ЦДАВО України (додатки К, Л).

Четвертий розділ "Бібліотечний сегмент "Празького архіву" у фондах Державної наукової архівної бібліотеки: реконструкція довоєнних еміграційних колекцій" розглядає колишній спецфонд ДНАБ як середовище функціонування бібліотечних зібрань та аналізує їхні атрибутивні ознаки. Завдяки діловодному та поточному архівам ДНАБ вдалося простежити опрацювання у 1946 р. друкованих видань, отриманих з Праги 1945 р. Про опрацювання надходження 1958 р. документальних відомостей не виявлено. Проведено періодизацію історії спецфонду, відповідно до основних видів і напрямків робіт з бібліотечними фондами. Встановлено, що під час акції знищення дублетних примірників у 1966 та 1983 рр. було назавжди втрачено складову бібліотечного сегмента ПА. Проаналізовано результати атрибутивної роботи, проведеної співробітниками ДНАБ у 2000-х рр. Їхній доробок дав можливість додати до списку друкованих видань ПА 129 книг і брошур іноземного фонду. Викладено методичні засади проведеного атрибутивного пошуку: безумовні та умовні ознаки приналежності до ПА, принцип "фінальності", поняття "друкована одиниця" (далі друк. од.). Встановлено загальну кількість "празьких" одиниць: 1829 книг і брошур, 1152 підшивки журналів
(2505 друк. од.) та 1168 підшивок газет (14060 друк. од.), разом періодичних видань 2319 підшивок (16562 друк. од.); кількість потенційно "празьких" друкованих одиниць складає близько 900 книг і брошур, та майже 290 зшитків (1072 друк. од.) періодичних видань.

Проаналізовано атрибутивні ознаки книжкового фонду. Встановлено, що найбільшою групою ознак є печатки, в тому числі накладні, автографи/дарчі та екслібриси. Більшість печаток належать УВУ та установам Української господарської академії. Інформативною є група дарчих, яка дає можливість розширити знання про контакти і стосунки осіб між собою, з одного боку, та між особами й інституціями, з іншого. Екслібриси дають змогу частково реконструювати приватні книжкові колекції та доповнити портрети діячів відомостями біографічного характеру. Подвійні атрибутивні ознаки уможливлюють простеження історії переміщення книг у просторі й часі.

Досліджено атрибутивні ознаки журнального фонду. Група адрес осіб у ньому є значно меншою, ніж у газетному фонді. Виявлено велику кількість адрес МВБУ. Дарчих та автографів ідентифіковано набагато менше, ніж по книжковому фонду. Випадки подвійної атрибуції є більш інформативними, аніж у книжковому та газетному фондах. Більшість друкованих одиниць цієї групи мають печатку як кінцеву атрибутивну ознаку, і близько третини їх складають журнали з печатками МВБУ. Великою групою є також залишки адрес, поштових штемпелів тощо.

Ідентифіковано власників та адресатів газетного фонду. Через специфіку формату газет та малу вагу їх часто надсилали з приклеєною адресою та маркою, без конверта. Значний масив марок та адрес зберігся до сьогодні. Найбільше виявлено адрес МВБУ, окрім того – 49-ти установ у ЧСР. Велику групу становлять видання, адресовані або належні кубанським організаціям та установам (виявлено понад 1910 печаток "Читальні товариства кубанців в ЧСР"). Газетному фонду властива група виправлених та неповних адрес, які, тим не менше, дають можливість ідентифікації друкованих одиниць як частини ПА.