Реферат: Assembler 2
2. Small . Сегмент коду відділений від сегменту стеку і сегменту даних. Сегмент даних і стеку об’єднані в єдине. Тому CS і DS мають однакові значення. Це найбільш поширена модель при розробці програм на асемблері. Всі переходи і виклики підпрограм здійснюються за допомогою короткої адресації.
3. Compact . Використовується 1 сегмент коду і можливе ми.
3.За вання кількох сегментів даних. тому виклики підпрограм і переходи в програмі є короткими, а доступи до даних – далекими. Сегмент даних і стек об’єднані в одну групу.
4. Medium. В значній мірі протилежна до попередніх. Є кілька сегментів коду і один сегмент даних. Тому доступ до підпрограм і переходи в програмі є далекими (потрібна адреса сегменту та зміщення). А доступ до даних здійснюється за допомогою короткої адресації (вказується тільки зміщення).
5. Large. Це найбільш загальний спосіб організації пом’яті. Тут можуть використовуватись декілька сегментів коду і даних. Доступ до змінних, переходи на мітки здійснюються за допомогою адреси сегментів та зміщень.
6. Huge, Flat. Це досить поширені моделі. Така ж організація пам’яті, як і в large . Вона використовується для поєднання асемблера змовами високого рівня. В них можна задати таку модель пам’яті, з’являється можливість роботи з даними що займають більше 64 Кб. В програмі на асемблері таку модель використовувати недоцільно. Модель Flat відповідає моделі Small , різниця в тому, що використовуються 32 розрядні регістри. Таку модель можна організувати використовуючи процесор вище і80386. Переважно її використовують для роботи в захащеному режимі. В цьому випадку доступ до всієї області пам’яті здійснюються за допомогою одного сегменту.
При програмуванні на асемблері краще використовувати перші 2 моделі пам’яті. Можна використовувати інші моделі, але в цих випадках програма ускладнюється, адже доводиться слідкувати за розміщенням кожного сегменту. Для визначення моделі пам’яті використовується директива model , що має такий формат запису:
Model [ < модифікатор >] < тип >.
В цій директиві може бути вказано ще ряд параметрів. Єдиним необхідним параметром є параметр <тип>. Тип можна додатково модифікувати. Для цього необхідно вказати один із 4 модифікаторів:аnearstack; farstack; use16; use32. При першому стек і дані розташинані в межах одного сегменту; farstack вказує, що сегмент даних буде розташинаний за межами стеку. Nearstack використовується по замовчуванню у всіх стандартних моделях пам’яті. Він дозволяє організувати інтерфейс з мовами високого рівня. Тут глобальні дані розміщені в сегменті даних, а локальні – в сегменті стеку. Два останні модифікатори використовуються тільки для МП 80386 і старше, вони вказують які сегменти використовуються в програмі, 16-розрядні (64 Кб сегмент) і 32-розрядні (4Гб сегмент). Доцільно використовувати ці модифікатори при розробці програм при використанні 32-розрядних компіляторів.
Псевдооператори (директиви).
Псевдооператори керують роботою асемблера, а не МП. Вони дозволяють визначати сегменти і процедури (надавати імена програмам і елементам даних, резервувати області пом’яті та виконувати багато інших задач). Псевдооператори мають таку загальну форму запиту:а
[<ідентифікатор>] псевдооператор [<операнд>][; коментар].
Обов’язковим є тільки поле псевдооператори. Для одних псевдооператорів ідентифікатор обов’язковий, для інших заборонений, для третіх необов’язковий, це ж відноситься і до операнди, коментарі завжди необов’язкові. Псевдооператор може починатися в будь-якому місці рядка, він повинен бути віддаленим від попереднього поля хоча б одним пропуском. Ми розглянемо найбільш розповсюджені псевдооператори, їх можна поділити на дві групи: псевдооператори даних і псевдооператори керування лістингом. Псевдооператори даних можна розділити на 5 груп:а
1. Псевдооператори визначення ідентифікаторів. Вони дозволяють виразу присвоїти символічне ім’я, тобто ідентифікатор. В якості виразу може бути константа, адреса, інше символічне ім’я. Після такої директиви цей ідентифікатор можна використовувати в будь-якому місці де необхідно вказати вираз. Два оператори:аEQU і = , ці псевдооператори подібні, але між ними є істотна різниця:а
Позначені знаком “=” ідентифікатори можна перевизначати, а визначені псевдооператором EQU неможна. Псевдооператор EQU можна використовувати як з числовими такі з текстовими виразами, а псевдооператор “=” тільки з числовими. Приклади:
К1аEQU 1024 – присвоєння імені константі; T_1аEQU DS:[BP][SI]. Комбінації адрес DS:[BP][SI] присвоюється символічне ім’я, всюди в програмі замість комбінації цих адрес можна використовувати T_1 . В_Т EQU B_T1 , визначення синоніму, тобто ім’я В_Т буде мати те ж значення як і зміна В_Т1 . REG1аEQU CX – присвоєння імені регістру. При використанні псевдооператора “=” в якості виразу можуть виступати математичні перетворення. В директиві EQU також можуть бути прості математичні перетворення, вони будуть виконані асемблером під час трансляції. Наприклад: CON1аEQU CON2*2 CONS1=24 CONS1=29 CONS1=CONS1+1.
2. Псевдооператори визначення даних. В асемблері можна використовувати комірки пам’яті для збереження поіменованих даних, тобто змінних. Найбільш використовуються такі псевдооператори для резервування пам’яті:1) DB – Define Byte; 2) DW – Define Word; 3) DD – Define Double Word; 4) DQ; 5) DF; 6) DT. В основному вони розрізняються по об’єму пам’яті, який резервується. Псевдооператори визначення даних мають такий формат запису: ім’я псевдооператор вираз [,……]. В якості виразу найчастіше може бути константа. Псевдооператор DB резервує пам’ять об’ємом 1 байт. DW – об’ємом одне слово. DD – подвійне слово. DQ – 2пподвійні слова. DF – 6 байт. DT – 10 байт. Наприклад змінна xyz DW 2S – резервує для змінної ( ). Треба пам’ятати про макс. Vпмін. значення даних, які можуть бути розміщені у відведеній пам’яті в кожному з цих випадків, так наприклад: макс. значення байта без знака не може перевищувати 255, макс. значення байта зі знаком 127, а мін. – 128. Псевдооператори можна використовувати для створення в пам’яті таблиць, наприклад: А_ТАВ DB 3, 2, 4, 6, 8, 0, 0, 0
DB 5, 4, 2, 1
Такий псевдооператор DB резервує в пам’яті місце для 12 значень елементів таблиці А_ТАВ кожний розміром в байт. Можна вказувати довільну кількість елементів таблиці рядку, важливо, щоб вони помістились в 132 позиції рядка. В асемблері є операція DUP , яка дозволяє скорочувати задання таблиць у випадку однакових елементів. Даний псевдооператор можна записати так:
А_ТАВ DB 3, 2, 4, 6, 8, 3 DUP (0),
DB 5, 4, 2, 1
В пам’яті можна резервувати пам’ять для змінної, але конкретного значення їй не надавати. Для цього в полі виразу треба вказати знак питання. Приклад: X_1аDB ? X_2 DW ? . Такі псевдооператори резервують в пам’яті місце байту і слова, але початкового значення їм не надають. X_1аi X_2 при цьому не будуть містити ніяких специфічних значень, навіть (0) . Можна зарезервувати в пам’яті місце для таблиці. Наприклад: А_ТАВ DB 12 DUP (3) резервує місце для таблиці з 12 елементів. Можна в якості значення змінної задавати рядок символів, для цього текст заключається в апострофи.
3. Псевдооператори визначення сегменту і процедури. Для визначення сегменту використовуються псевдооператори: SEGMENTаi ENDS . Це псевдооператори ділять вихідну програму на сегменти. Вони відповідно відмічають початок і кінець сегменту, але вини не повідомляють асемблер якого роду сегмент повинен бути визначений. Для цього використовується псевдооператор ASSUME , він має таку форму запису: ASSUME регістр сегмента: ім’я сегмента [,…….]. це регістр сегмента – це ім’я одного із сегментних регістрів CS , DS , SS , ES . Якщо П 80386 і вище то там ще буде FS , GS . Ім’я сегмента це ім’я яке вказується в псевдооператорі SEGMENT . Цей псевдооператор допомагає асемблеру перетворювати мітки в адреси, він повідомляє, яким регістром хочете скористяватися при адресації міток. Наприклад:ASSUME DS : DSEG – означає, якщо при тра?