Зміст

Вступ

Наслідки катастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнє

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до унікальної багатоаспектної екологічної катастрофи, що за своїм масштабом визначена як планетарна. Винятковість катастрофи виявилась також у численності та багатомірності негативних соціальних явищ, які вона спричинила. Виник великий комплекс екологічних, медичних, інформаційних, соціальних, наукових, правових, управлінських, економічних, виробничо-технічних, а також і повсякденних побутово-практичних проблем, що сформували її еколого-соціальний феномен, який дістав в офіційному, науковому, повсюдному мовному вжитку назву наслідків Чорнобильської катастрофи.

Масштабні екологічні зрушення навколо аварійної станції поставили проблему відповідного переформування життєдіяльності людей. Цій проблемі були підпорядковані зміни соціальної політики та управління: запроваджені нові норми, форми діяльності, скорочені традиційні виробництва тощо. У мешканців уражених територій виникла необхідність пристосування і до дії радіологічного фактора, і до змін у соціумі: до нових управлінських підходів у регулюванні життєдіяльності регіону, до змінених правових норм, до дефіциту медичної допомоги в умовах ризику захворювання. Великою проблемою для людей стала також необхідність адаптування до особистісних змін у самопочутті та здоров'ї.

Задача порятунку життя мешканців регіону навколо ЧАЕС в період після аварії була вирішена шляхом їх евакуації. Отже, цілісна етнічно-поселенська структура зруйнувалася; сформувалися специфічні соціальні групи потерпілих: мешканців забруднених регіонів, ліквідаторів, самоселів, переселених. Кожна з них мала специфічну адаптивну ситуацію. Зокрема, переселені мусили адаптуватися і до наслідків опромінення та стресу, і до нового місця проживання, оточення, пошуків роботи тощо.

Наслідки катастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнє

26 квітня 1986 року вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тонн ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, могло посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної півкулі Землі. І наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність. Їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включився в погамування катастрофи, стримавши її розростання.

Загальна площа території Зони відчуження (ЗВ) і Зони безумовного (обов’язкового) відселення (ЗБВ) в Україні складає 4270 км² , із яких більше тисячі квадратних кілометрів приходиться на колишні сільськогосподарські угіддя.

Зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; зона безумовного (обов'язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Kі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Kі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Kі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

Зона не є суцільною територією, а являє собою декілька несуміжних ареалів – ділянок території, які не мають спільних кордонів. Деякі її ділянки та населені пункти розташовані поряд з населеними пунктами, що не підлягають виселенню. Тому існують проблеми поширення радіоактивних речовин за межі Зони при проведенні на її території несанкціонованих робіт, використання лісів та угідь, що раніше були у сільськогосподарському використанні, вторинного переносу радіонуклідів при пожежах, в результаті стихійних гідрометеорологічних явищ і, відповідно, погіршення екологічної і радіаційної ситуації на суміжних територіях.

Територіально Зона розміщена в Українському Поліссі у зоні змішаних лісів Східно-Європейської рівнини. Зональні типи ґрунтів – дерново підзолисті і болотні – займають більше 95% площі.

В зв’язку з припиненням традиційної господарської діяльності і ослабленням антропогенного тиску на природне середовище на більшій частині території Зони безумовного відчуження (надалі ЗБВ) почались природні процеси самовідновлення природних біогеоценозів. Ці процеси спрямовані на формування суцільного стійкого перелогового трав’яного покриву на колишніх орних землях. В подальшому, через ряд проміжних стадій – сукцесій, це призведе до формування стійких лугових і лісових ценозів, що потребують мінімального догляду і характеризуються максимальною радіоекологічною ємністю та обмеженим виносом радіонуклідів за межі Зони.

В Зоні розташовані десятки водних об’єктів (озера, ставки, малі водосховища на ріках, заболочені території, меліоративні канали). Відносно розташованих на них споруд повинні бути прийняті рішення про закриття, консервацію або продовження експлуатації в умовах відчуження територій.

Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до радіоактивного забруднення прилеглої території, повітряного середовища, поверхневих та ґрунтових вод.

Радіоактивне забруднення територій, пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, спричинило вилучення з господарського користування 180 тис. гектарів сільськогосподарських угідь та 157 тис. гектарів лісів. Основним джерелом радіаційної небезпеки на цих територіях є радіонукліди, які містяться в ґрунтах та водах.

Розподіл радіонуклідів по території Зони є нерівномірним за щільністю забруднення, співвідношенням різних фізико-хімічних форм і радіонуклідним складом випадінь. Основними радіологічно вагомими радіонуклідами є ¹³⁷ Cs (цезій-137), ⁹⁰ Sr (стронцій-90), трансуранові елементи. Біля 80-90% активності радіонуклідів розподілено в верхньому 5-10 см горизонті ґрунтового покриття або в орному шарі, істотно більш висока інтенсивність переносу ⁹⁰ Sr відзначена в піщаних ґрунтах. На територіях, представлених паливною компонентою випадінь, спостерігається тенденція до збільшення забруднення рослинності ⁹⁰ Sr.

Поверхневе радіоактивне забруднення території Зони (без урахування місць локалізації РАВ і проммайданчику ЧАЕС) становить ¹³⁷ Cs – 4,07•109 МБк, ⁹⁰ Sr -4,7•109 МБк і ²³⁹ Pu, ²⁴⁰ Pu - 2,96•107 МБк.

Щільність забруднення території в ЗВ довгоживучими радіонуклідами варіює в широких межах: ¹³⁷ Cs - від 3.7 кБк/м² до 740 МБк/м² і вище, ⁹⁰ Sr - від одиниць кБк/м² до 185 МБк/м² і вище, ²³⁹ Pu, 240Pu - до 0.5 МБк/м² і вище.

ЗБВ представлена територіями з щільністю забруднення ¹³⁷ Cs вище 555 кБк/м² , ⁹⁰ Sr - вище 111 кБк/м² , ²³⁹ Pu, ²⁴⁰ Pu - вище 3,7 кБк/м² , а також територіями з щільністю забруднення ізотопами цезію від 185 до 555 кБк/м² з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини. Щільність забруднення істотної частини вказаної території ¹³⁷ Cs не перевищує регламентовані законодавчими актами рівні.

Радіоактивне забруднення повітряного середовища протягом усього періоду після аварії неухильно знижувалось. Цьому сприяли радіоактивний розпад, природні процеси фіксації активності на поверхні ґрунту та її заглиблення, а також вжиті заходи з дезактивації, пилоподавлення та комплексні протипожежні заходи на всій території Зони відчуження. Порівняння середньорічних показників забруднення повітряного середовища свідчить про стабілізацію його радіаційного стану. Більшість результатів аналізів нижча від допустимих рівнів. Частина аерозолів представлена у вигляді так званих гарячих часток.

Вимірювання концентрацій радіонуклідів у підземних, поверхневих та стічних водах показує, що вони у більшості випадків нижчі від допустимих рівнів.

Аналіз матеріалів за попередні роки показує, що суттєве (1,11-1,85 КБк/л і більше) підвищення концентрації ⁹⁰ Sr у воді р. Прип’ять відбувається лише після затоплення її заплави при рівнях, зумовлених витратами води близькими чи більшими від середніх максимальних її величин, або потужними заторами.

На територіях Зони в багатьох малих водоймищах спостерігаються підвищені рівні забруднення вод ¹³⁷ Cs, особливо це стосується територій, представлених органогенними ґрунтами, де за умовами міграції відсутні умови міцної фіксації радіонукліда ґрунтовим поглинаючим комплексом. Зокрема, це стосується Поліського району Київської області, Народицького і Луганського районів Житомирської області. Рівні забруднення вод в них не перевищують встановлених рівнів безпеки і залишаються достатньо низькими (менше 2 Бк/л), однак забруднення риби в деяких з них може досягати достатньо високих значень (до 300 Бк/кг і вище) [5, с. 206].

Основними потенційними джерелами забруднення підземних вод є запаси активності, розподілені у пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів, пунктах поховання радіоактивних відходів, у верхніх шарах ґрунтів і донних відкладах Зони.

Загалом наявні дані свідчать, що процеси забруднення ґрунтових вод за фронтом його розповсюдження тривають з відносно невеликою швидкістю на більшій частині території, що контролюється (переважно до 20-30 м/рік). Концентрація радіонуклідів у підземних водах на більшості територій Зони залишається на низькому рівні. Забруднення глибинних горизонтів питного водопостачання вірогідно не зафіксовано.

Можливий винос радіоактивних речовин за межі Зони становить певну потенційну небезпеку для України, що обумовлено її стратегічним географічним положенням у басейні живлення головної водної артерії України – р. Дніпро.

Природно-географічні умови забрудненої території Полісся сприятливі для міграції ¹³⁷ Cs.

Шляхами міграції радіонуклідів за межі Зони є річний стік (що формується за рахунок поверхневого стоку і виносу радіонуклідів підземними водами); повітряний (вітровий) перенос; біогенний перенос; техногенний перенос.

Основним шляхом міграції радіонуклідів за межі Зони є поверхневий стік. Динаміка середньорічного та питомого виносу ¹³⁷ Cs та ⁹⁰ Sr з р. Прип’ять в Київське водосховище свідчить про його значне зменшення у порівнянні з першими роками після аварії на Чорнобильській АЕС та певну його стабілізацію, починаючи з 1989 року. Факти підвищення виносу ⁹⁰ Sr пов’язані з великими паводками і заторними явищами.

Міграція радіонуклідів у підземні води на даний час не призвела до стійкого суттєвого забруднення підземних вод на всій території Зони.

Вітровий перенос радіонуклідів відіграє незначну роль, чому сприяє наявність суцільного рослинного покрову на більшій частині території Зони після припинення традиційної господарської діяльності. (без урахування інтенсивності вітрового переносу радіонуклідів у випадку пожеж) [4, с. 35].

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--