Реферат: Автомобілебудівна промисловість в Україні проблеми та перспективи розвитку

управління інтегрованими виробничими комплексами та завдяки можливості використання дешевої робочої сили обумовили в Україні розвиток складального виробництва. Ця переорієнтація була частиною стратегії розвитку двох російських підприємств - "ГАЗ" та "АвтоВАЗ", а текож південнокорейської фірми Daewoo".

· 3 1997 року російський “ГАЗ" здійснює на різних українських заводах складання двох легкових автомобілів – “Газелі” та "Волги", а також "Соболя" (варіант мікроавтобуса). На шести підприємствах складалися моделі "ГАЗ"' на "КримАвтоГАЗсервісі”(Симферополь), "УкрВолгатехсервісі” (у Київській області), “Чернігівавтодеталі” (Чернігів), "КрененчукАвтоГАЗі”, Київських авторемонтних заводах №1 та №5.

· У 2000 році на “ЛуАЗі” складено 2250 моделей “ВАЗ”[2] , 200 моделей “ЛуАЗ" та 648 моделей "УАЗ”. Ступінь інтеграції становив 25%, хоча намічалося 50% . У 2001 poцi намічено випустити 6000 автомобілів.

· У 1998 році відбулося злиття “АвтоЗАЗ" та “Daewoo": Метою злиття бупо складальне виробництво моделей "Daewoo" у Іллічівську. Проте у 2000 році було випущено всього 2054 автомобілів "Lanos", 1196 “Nubira” 437 “Leganza”. У 2001 році було запущено складання нової моделі. Це - Т-1301, українська версія моделі "Lanos", яка передбачається для реалізації за досить низькою ціною. Фактично українським постачальникам, а також їхнім колегам у СНД доведеться виробляти 40% та 15% комплектуючих відповідно.

Взагалі, автомобілі, що складаються, здебільшого виробляються з імпортованих конплектуючих. "AвтоЗАЗ-Daewoo" отримує поставки від польських та південнокорейських компаній, "ЛуАЗ” має російських постачальників (вони розташовані в Тольяті та Ульяновську), “Чернігівавтодеталь", “КримАвтоГАЗсервіс" та “УкрВолгатехсервіс” отримують поставки від російських підприємств, розташованих у Нижньому Новгороді. До того ж “ЛАЗ" іупортує двигуни з російського

заводу “Ярославльмашина” та польського "Andoria".

Фактично Україна також посіла своє місце в сегменті промислового складального

виробництва автомобілів та автобусів. У 1995 році "КрАЗ" та фірма “Iveco" створили спільне підприємство для складання спеціалізоіаиих автомобілів "Іvесо-КрАЗ" складає моделі “Turbo", “Turbodaily", "Eurocargo" (всього 150 автомобілів у 2000 році). Завод по виробництву автобусів ”ЛАЗ" підписав угоду з фірмою "Scania” про складання автобусів. Передбачено, що певні комплектуючі будуть імпортуватися (наприклад, литовські вікна, польські сидіння та німецькі електричні системи) або виготовлятися в Україні,

Виробники обладнання

Протягом досить тривалого часу українські виробники обладнання, які перебували під пильним наглядом виробників автомобілів, недооцінювались. Падіння

виробництва спричинило процеси роз'єднання - нового з'єднання, які ще повністю не оформлися. Але дві категорії виробників обладнання можуть бути згадані. До першої категорії відносяться виробники обладнання, тісно пов'язані з місцевими виробниками та складальниками. Це, наприклад, стосується Мелітопольського моторного заводу, який випускає двигуни для “АвтоЗАЗ”. Інші отримують поставки від українських підприємств та складають російські моделі: "Чернігівавтодеталь" виробляє набір комплектуючих (колінчастий вал для дизельних двигунів, передній міст, підвіску тощо - всі вони призначені для моделей “ГАЗ") для складального заводу "КримАвтоГАЗсервіс”, машинобудівний завод "Прогрес” поставляє металеві комплектуючі, Харківський завод імені Малишева виготовляє коробки передач, задні мости та елементи підвіски.

Друга категорія виробників обладнання об’єдналася з мультинаціональними фірмами. У 1995 році фірма “Iveco” створила спільне підприємство, в котрому вона має 60% капіталу, з фірмою "Моторсіч” - виробником двигунів. У 2000 році підприємство “Iveco-Моторсіч" виробило 6000 коробок передач та 200 двигунів. У 1999 році "Росава” та Ірландська фірма "Tabistron" створили спільне підприємство[3] (розташоване в Білій Церкві), яке виробляє 78% всіх шин, які виробляються в Україні. У 2000 році підприємство виготовило більш як 5,3 млн. шин. Приблизно 65% виробництва експортується в Росію.

З промислової точки зору обидва сегменти відрізняються одне від одного. 3 одного боку, сегмент шин є найбільш конкурентоспроможним в Україні. “Дніпрошина”[4] та “Валса” є важливими виробниками шин та конкуренами “Росави”. Частина їхньої продукції також експортується в країни СНД.

Як можна побачити з попереднього огляду підприємств автомобільної промисловості України, то на них з 1993 року відбувся сильний спад виробництва і до 1997 року досяг свого найнижчого рівня - 6132 автомобілі, у тому числі 1722 легкових автомобілів. На тлі падіння виробництва значно зріс імпорт нових та уживаних автомобілів. Гіперінфляція та девальвація національної валюти призвели до різного зростання витрат виробництва. Російські підприємства, котрі були основними постачальниками, почали вимагати передоплату у твердій валюті, внаслідок чого погіршився стан заборгованості українських підприємств, що були у державній

власності. Імпортовані комплектуючі були замінені на місцеві, внаслідок чого якість автомобілів погіршилась, а з нею і зникла довіра до українських автомобілів.

На сьогодні перед підприємствами галузі стоять такі найважливіші проблеми: залучення коштів для модернізації виробництва, залучення нових технологій та ноу-хау, створення конкурентоспроможних автомобілів не тільки на українському ринку, а й на ринку СНД і Східної Європи. Ці проблеми стають особливо актуальними, якщо зважати на глобалізацію, зняття деяких митних бар'єрів, що робить виживання українських автомобілів навіть на національному ринку досить проблематичним.

2. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Продукція української автоиобілебудівної проиисловості має низьку якість і тому майже не користується попитом ні на вітчизняному ринку, ні на інших. Технології виробництва є дуже відсталими, принаймні на 25-30 років. Для того, щоб подолати ці головні проблеми і забезпечити попит на продукцію на внутрішніх і зовнішніх ринках, підприємствам автомобілебудівної промисловисті необхідно імпортувати та використовувати технології та ноу-хау з-за кордону від провідних західних виробників автомобілів, залучити значну кількість коштів, які б дозволили модернізувати підприємства та втілити нові технології у життя.

Головною проблею є те, що в Україні низький платоспроможний попит. Саме перед цією проблемою постав “АвтоЗАЗ-Daewoo”. Автомобілі цього підприємства, як “Таврія” так і моделі Daewoo майже не користувалися попитом, але це було ще й внаслідок невідповідного співвідношення ціна/якість у цих авто. Наприклад, “Таврія” – це найдешевша машина на українському ринку, $2000, але – це автомобіль “на два роки”. І чеська “Scoda”, яка коштує на нашому ринку $8000 (це разом з митом), може прослужити 15 років і має набагато кращий інтер’єр та екстер’єр. За дослідженнями в Україні існує два найбільш переспективних цінових сегментів для автомобілів – це 3500-4500 тис.дол. США та 6000-8000 тис.дол. США. Найнижчий ціновий сегмент може зайняти малометражний автомобіль, з об’ємом двигуна 1,1-1,2л., у вищому ціновому сегменті можуть бути представлені автомобілі представницького класу. Але лише у випадку забезпечення відповідної ціні якості на ці авто україна може розраховувати на попит в Україні та країнах СНД.

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

Існує кілька сценаріїв розвитку української автомобілебудівної галузі. Перший сценарій включає в себе створення національної автомобілебудівної галузі на основі передачі технологій транснаціональними конпаніями. За такої перспективи передбачається, що місцевий ринок стане достатньо містким, щоб поглинути вироблену продукцію. Незважаючи на це:

· 3 одного боку, хоча може бути необхідним впровадження експортної стратегії на підтримку національної автомобілебудівної промисловості, що зароджується. Передумовою для розвитку такої національної промисловості залишається саме національний ринок. Заміни між внутрішніми продажами та експортом дозволяють тимчасово пристосуватися до економічних коливань та державної політики, але на тривалу перспективу розвиток національної автомобілебудівної промисловості спиратиметься на збалансоване зростання обох компонентів попиту.

· 3 другого боку, іноземні автомобілебудівні компанії не будуть розташовувати виробництво на місці або погоджуватися на передачу своєї технології, якщо така присутність не надає їй привілейованого доступу до основних ринків. Досвід Японії та Кореї у створенні автомобілебудівної промисловості показує наскільки важливим є неухильне й свідоме дотримання відповідної промислової політики, зокрема для того, щоб заохочувати передачу та освоєння іноземних технологій, які нададуть місцевій компанії можливисть поступово розвивати свою власну спеціалізацію. Претендувати на іноземні інвестиції в Україні можуть “АвтоЗАЗ”, “ЛАЗ”, виробники обладнання, щодо яких вже існують реальні пропозиції. Так щодо “ЛАЗу” тривають переговори про його 80% продажу компанії “Scania”. “АвтоЗАЗ” має пропозиції від російського “АвтоВАЗу”, завод проводить переговори з “Fiat” та “General Motors”.

Другим сценарієм є регіональна інтеграція. Це одна з найперспективніших моделей для країн СНД, в яких історично склалися зв'язки в автомобілебудівній промисловості, але які на сьогоднішній день ще недостатньо розвинуті.

Регіональна інтеграція дозволяє розвиватися поділові праці між різними членами регіону. Компанії об'єднують управління різними своїми підприємствами по всій зоні, а це спричиняє циркуляцію товарів та інформації.

До третьої конфігурації відноситься інтеграція нових країн, що розвиваються в напрямку центра. Наприклад, мексиканська автомобільна промисловість повністю зорієнтована на Північну Америку, яка поглинає три чверті її виробництва Щодо України, то тут можна виділити два можливі Центри - це Росія та країни Центральної Азії та Африки. У цих країнах немає можливостей купляти дорогі автомобілі, а от авто низької на середньої цінової групи мають там значний попит.

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ.

Дуже показовим у розвитку автомобілебудівної галузі є чешський (“Skoda") та румунський (“Dacia") досвід. Україна правда, дещо згаяла час, а також довіру до іноземних компаній в зв'язку з провальним співробітництвом із компанією “Daewoo". Так само як й іноземні компанії втратили довіру після економічно необгрунтованого проекту “АвтоЗАЗ-Daewoo”.

Вище були наведені загальні можливі стратегії розвитку автомобілебудівної галузі, але, на мій погляд, було б недоцільно зупинися на якомусь одному з них. Найбільш прийнятною є змішана стратегія, яка дозволила б не тільки зберегти національну автомобілебудівну промисловість, а також продовжити успішне співробітництво в межах регіону країн СНД.