Реферат: Банківські резерви й ризик

У банківській справі економісти найчастіше розрізняють обов'язкові, загальні та спеціальні резерви. Обов'язкові резерви,як вже зазначалось, – це акумульовані комерційним банком кошти, які зберігаються на резервному рахунку в центральному банку з метою забезпечення ліквідності депозитної заборгованості чи інших пасивних операцій банків. Загальні резерви –це кошти, мобілізовані банком за рахунок прибутку банку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків (резерв коштів для покриття збитків від статутної діяльності). Спеціальнірезерви –це кошти, мобілізовані комерційнимбанком на покриття сумнівних боргів, непередбаченихвтрат, збитків від проведення активнихоперацій. Формування спеціальних резервівздійснюється за рахуноквитрат банку [4, с 278].

Енциклопедичні економічні статті інших словниківпідтримують зазначену вище економічнусуть обов'язкових банківських резервів і визначаютьнорму резервування, як відсоток до депозитнихзобов'язань банку.

Величина і структура обов'язкових банківськихрезервів неоднакові в різних країнах і з часомзмінюються під впливом кон'юнктури ринкута з врахуванням банківської практики. Що ж доінших резервів комерційних банків, то вони виокремлюютьсяяк оперативно доступні активи навипадок раптових значних платіжних вимогвкладників банку [5, с. 479].

Обов'язкові резерви виконують роль коригуючихфакторів у процесі грошово-кредитногорегулювання. В сучасних грошових системах,основою яких є фідуціарні грошові знаки, їх емісіячасто визначається не тільки економічнимифакторами. Всього тільки три країни в світі невикористовують резервні вимоги з метою грошово-кредитного регулювання – Канада, Данія,Мексика. Всі інші центральні банки використовуютьобов'язкові резерви в межах проведеннясвоїх грошових політик [6, с 39].

Вважається, що обов'язкове резервуваннявиникло як необхідність для банків завжди матипід рукою грошову готівку у виглядікасових резервівдля безперебійного повернення вкладіві депозитів на вимогу вкладників і проведеннярозрахунків з іншими банками.

Так, у Росії ще в 1883 р. Державна рада прийнялазакон, в якому було встановлено таке правило:готівка грошових коштів в касі банку разомз коштами на його поточному рахунку вДержавному банку повинна складати не менше10 процентів зобов'язань банку. Це правило буловстановлено з метою підвищення ліквідності банків,однак воно є близьким за змістом до обов'язкового резервування [7, с. 8].

Аналізуючи недоліки резервних вимог, В. А. Москвін та О. І. Ларіна звертають увагу на їх податковийхарактер (зменшення середнього розмірупроцентів, що дають банківські активи). Цейподаток або прямо стягується з банку і йогоучасників, або перекладається на його клієнтівшляхом зменшення депозитних ставок і збільшенняставок кредитних. При цьому треба враховувати,що банки платять також інші податки, які решта суб'єктів господарювання [6, с 40].

Таким чином, доцільно погодитись з висновкомзазначених авторів, що обов'язкові резерви єсильним інструментом регулювання грошовоїполітики, який дозволяє оперативно впливати нафінансовий стан у країні, а також є методом стабілізаціїгрошового обігу.

Автори підручника «Банківський менеджмент» [8, с. 27] (О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко), пропонують виділяти три види обов'язковогорезервування банками коштів.

Резерви першого виду формуються в розміріне менше 8 % активів банку, які зберігаються вкасі банку або на коррахунку банку в Національномубанку України. Ці кошти заморожуютьсяпершими, коли в банку призупиняється дія йоголіцензії і призначається адміністратор. Цьомурезерву зазначені автори приписують контрольнуфункцію та визначають його роль для роботиНБУ з курсом національної валюти (береться доуваги сума резервів всіх банків).

Другий вид резервування – це ті резервніфонди, які створюють банки за рішенням зборівакціонерів для покриття можливих збитків, щоможуть виникнути в ході оперативної діяльностібанку. Розмір цих резервів визначається статутомбанку і він входить до складу власного капіталубанку.

І третій вид резервування тісно пов'язаний зкредитним портфелем банку, і правила його формуванняпередбачають необхідність оцінюватикредитні і позабалансові зобов'язання відповіднодо порядку, визначеного Національним банкомУкраїни.

Отже, можна зробити висновок, що перший вид має ознаки обов'язкового резерву, другий – загального, третій –спеціального.

Резюмуючи викладене, можна говорити проте, що більшість вчених-економістів, розмежовуючиспеціальні та загальні резерви відповіднодо джерел їх створення, вважають, що спеціальнірезерви використовуються для відшкодуванняможливих збитків за кредитами, дебіторськоюзаборгованістю банків та іншими активами, а загальнірезерви є необхідним доповненням доспеціальних. Вони формуються за рішенням загальнихзборів учасників банку на різні видиризиків за рахунок його прибутку, який залишивсяпісля сплати дивідендів, а спеціальні резерви –відносяться на витрати комерційних банків.

Таким чином, розглянуті види банківських резервів єзагальноприйнятими в економічній літературі тарозкривають їх економічну суть.

Дворівнева структура банківської системи країни відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає два види банків: Національний банк України та інші банки, що створені і діють на території України відповідно до положень зазначеного Закону. В науковій літературі зустрічається поділ банків за умови існуваннядворівневої системи на банки першого та другогорівня, або на державний (центральний) банкта комерційні банки. Ґрунтуючись на такому поділібанків, можна говорити про наступні видирезервів за ознакою видів банків, що їх створюють:

- резерви центрального банку (або резервибанку першого рівня);

- резерви комерційних банків (або резервибанків другого рівня).

Серед резервів, які створює Національнийбанк України як банк першого рівня, як банкбанків, особливе місце посідають золотовалютнірезерви (фонди). Професор О. П. Орлюк характеризуєзолотовалютні фонди Національногобанку як елемент золотовалютних резервів держави. Економічну суть золотовалютних резервів держави складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Правовий статус, склад та призначення золотовалютних резервів України на даний час не мають єдиного законодавчого регулювання. Золотовалютні резерви України, як централізовані фонди коштів держави, включають: Державний валютний фонд України, Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння; Державний валютний фонд Уряду (кошти валютного фонду Кабінету міністрів України); Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є Офіційний валютний резерв Центробанку [9, с. 148].

Структура золотовалютного резерву складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності [10, c. 151].

Банки другого рівня резерви обов'язковогохарактеру створюють відповідно до норм законодавчихактів, які регулюють банківську діяльністьв Україні.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 20.03.91 р. був першим спеціальнимзаконом, що здійснював правове регулюваннябанківської системи незалежної України. ЦейЗакон визначав правові основи банків, порядокїх створення і основні принципи діяльності згідноз Декларацією про державний суверенітетУкраїни та Законом Української PCP «Про економічнусамостійність Української PCP». Самев цьому законодавчому акті було визначено основнізасади створення банками резервів [10, c.151].

Так, комерційні банки зобов'язані були формувати статутний фонд (за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку) в розмірі не менше, ніж визначав НБУ. Комерційні банки створювали також резервний, страховий та інші фонди, призначення яких – покриття можливих збитків, розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цихфондів визначались загальними зборами акціонерів(учасників).

З прийняттям наприкінці 2000 р. нового Закону України «Про банки та банківську діяльність», банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язань. Ознаками резервного фонду є: обов'язковість; періодичність відрахувань; розмір відрахувань – не менше 5 % від прибутку; максимальний розмір – 25% розміру регулятивного капіталу.

Відповідно до ст. 26 Закону України «ПроНаціональний банк України» банки формують щеодин вид резервів – обов'язкові резерви. Правовстановлювати норматив обов'язкового резервуваннякоштів (або резервні вимоги) законодавецьнадав Національному банку України та прицьому визначив такі особливості формуваннязазначеного резерву:

1) норматив обов'язкового резервування встановлюєтьсяєдиним для банків;

2) його розмір встановлюється в процентномувідношенні до загальної суми залученихбанком коштів у національній та іноземній валюті;

3) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватисярізні нормативи обов'язкового резервування;

4) рішення про підвищення нормативу обов'язкового резервування набирає чинності нераніше ніж через 10 днів після його опублікування.