Реферат: Банкрутство в країнах з розвинутою ринковою економікою

· контроль дотримання інтересів забезпечених кредиторів;

· здійснення публікацій про визнання підприємств банкрутами.

У Великобританії роль державного органа по банкрутству виконує Служба неспроможності , що входить у систему Міністерства торгівлі і промисловості, що нараховує 2700 постійних співробітників. Функції цієї Служби наступні:

· розробка рекомендацій Уряду у відношенні політики в сфері банкрутства;

· обстеження фінансового стану і контролю за фінансовою діяльністю всіх фізичних і юридичних осіб, у відношенні яких у суді порушена справа про неспроможність (банкрутство), з метою виявлення ймовірних причин банкрутства боржника і понесених їм збитків;

· здійснення функцій арбітражного керуючого в справах, що представляють суспільний інтерес;

· здійснення функцій конкурсного керуючого в справах, по яких активів банкрутства, що піддається процедурі, підприємства не вистачає для оплати незалежного професіонала;

· виявлення кримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і порушення в судах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників чи арбітражних керуючих) - направлення відповідної інформації в правоохоронні органи;

· у разі потреби - зажадання і одержання від конкурсного керуючого звіту про діяльність колишніх керівників підприємства-боржника;

· у випадку виявлення зловживань і злісної некомпетентності - порушення в суді справи про дискваліфікацію таких керівників на максимальний термін до 15 років;

· ліцензування і регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхом делегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям);

· контроль відповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу і законодавству про банкрутство;

· одержання статистичних даних від судів і від призначених арбітражних керуючих для складання бази даних не тільки по кількості і галузевій приналежності банкрутств, але також за результатами рішення справ про банкрутство з тим, щоб рішення, що будуть прийматися в майбутньому, були краще обґрунтовані і підкріплені відповідною інформацією;

· виявлення причин по подачі заяви про банкрутство директорами боржника, як тільки стало ясно, що порятунок бізнесу неможливо (невиконання цього обов'язку - порушення закону);

· перевірка документації будь-якої компанії у випадку надходження скарг від клієнтів, чи партнерів, громадськості;

· розпорядження неблагополучним компаніям пройти аудиторську перевірку за рахунок компанії і призначення визначених аудиторів;

· порушення справи про ліквідацію будь-якої компанії у випадку, якщо Служба неспроможності прийшла до висновку, що це відповідає інтересам суспільства. На такі випадки приходиться приблизно 1% усіх банкрутств у Великобританії.[3]

РОЗДІЛ ІІІ. ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ ФАХІВЦЯ З ПИТАНЬ НЕСПРОМОЖНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Головними функціями фахівців з питань неспроможності (антикризового керуючого) є забезпечення кваліфікованої допомоги в процесі керування реорганізованим або ліквідованим боржником. Законодавство більшості країн з ринковою економікою передбачає процедуру обов'язкової екзаменації антикризових керуючих. Кандидати повинні дотримуватись кодексу професійної етики. У зв'язку з цим державний орган по банкрутству, відповідно до загальноприйнятого в закордонних країнах правилом, організує або координує створення для антикризових керуючих систем навчання, екзаменації, ліцензування, контролю професійної етики. У професійно-етичному кодексі, як правило, містяться такі положення, як збереження керуючим незалежності, недопущення конфлікту інтересів по відношенню до боржника, а також заборона на дії, що мають на меті особисте збагачення керуючого понад установлений законом рівень при врегулюванні справ боржника. Закордонний досвід говорить на користь створення професійних фірм арбітражних керуючих чи спеціалізованих відділів у юридичних, бухгалтерських чи консалтингових фірмах, що займаються банкрутствами. У закордонній практиці матеріальну винагороду керуючих варто розглядати не як заробітну плату керівника підприємства, а як персональний гонорар за надання професійних послуг. При цьому керуючий повинний зі свого доходу оплачувати витрати, зв'язані з веденням своєї професійної практики. Організація професійної діяльності керуючих на базі спеціалізованих фірм, як правило, сприяє виконанню завдання підготовки кадрів, оскільки навчання забезпечується безпосередньо на робочому місці. Найбільш розповсюдженим підходом є дозвіл арбітражним керуючим працювати одночасно на декількох підприємствах. Для здійснення великих проектів необхідні комплексні послуги групи фахівців, а не однієї людини. Якщо керуючий веде тільки одне підприємство, у випадку скорочення обсягу роботи з даного проекту його робота стає неефективною. Якщо група фахівців працює одночасно на декількох проектах, арбітражний керуючий може значно поглибити свої знання і збагатити досвід. Якщо мова йде про великий проект, то може виникнути ситуація, при якій арбітражний керуючий повинен буде знаходитися одночасно в декількох місцях (на підприємстві і за його межами) у зв'язку з його бізнесом. Цю проблему легше вирішити, якщо працює ціла група ("команда") залучених керуючим фахівців. У Великобританії й інших країнах, що використовують систему зовнішнього керування, керуючий призначається як фізична особа, що несе особисту відповідальність. Однак у нього є окрема угода з його фірмою про розподіл винагороди і використанні допоміжного персоналу, інших послуг фірми, на оплату яких йде частина його гонорару. [4]

Таким чином, на думку автора, основні принципи діяльності арбітражних керуючих у закордонних країнах полягають у наступному:

· фахівців з неспроможності ніколи не змушують приймати призначення проти їхньої волі;

· фахівцям з неспроможності не забороняють працювати більш ніж над однією справою одночасно;

· фахівці з неспроможності мають право залучати додаткові ресурси за рахунок підприємства-боржника (наприклад, консультування по правових питаннях і ін.);

· фахівці з неспроможності несуть визначену відповідальність за виконання своєї роботи неналежним образом, однак ні в яких випадках вони не відповідають по боргах, що виник у підприємства-боржника до їхнього призначення.

Особливо слід зазначити, що основною спеціалізацією для арбітражного керуючого в багатьох західних країнах є питання неспроможності, а не галузеві (виробничі) проблеми. У разі потреби фахівець з неспроможності повинен мати можливість оплатити послуги консультанта будь-якої галузі економіки. Таким чином, західна практика заперечує необхідність галузевої спеціалізації антикризового керуючого. [5]

В світовій практиці законодавство про банкрутство з самого початку розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один з них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає в тому, щоб реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність. На думку автора Україну можна віднести саме до цієї моделі, оскільки навіть з самої назви закону випливає, що основна мета, яка ставиться перед ним є відновлення платоспроможності боржника, а вже потім, у випадку неможливості відновлення, визнання його банкрутом.

Однак в сучасних умовах в законодавстві розвинутих країн відслідковується тенденція до зближення, поєднання данних принципів.[6] Особливість даної галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання. Завданням, яке повинно бути вирішено законодавством про неплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності (оздоровлення) боржника, або за умов неможливості її вирішення - проведення справедливого розподілу майнових збитків серед всіх суб"єктів права, чиї інтереси можуть бути затронуті неплатоспроможністю боржника. [7] В світовій практиці існують декілька варіантів цілей та завдань законодавства про неплатоспроможність:

· надання можливості підприємству справитися з тимчасовими фінансовими труднощами;

· забезпечення справедливих колективних дій кредиторів; захист активів боржника від розкрадання;

· захист підприємства як економічної структури;