Реферат: Бідність в України

“Сьогодні для усіх, окрім самих недалекоглядних і догматично налаштованих ідеологів вільного ринку, очевидно, що колишні комуністичні держави не досягнуть успіху там, де потерпіли поразку всі інші країни, – у справі будівництва неоліберальної утопії. Воістину найбільш витончена і жорстока іронія історії полягає у тім, що криза легітимності інститутів західного ринку, якої немарксистські теоретики подібні до Хабермаса дарма чекали протягом десятиліть економічного процвітання і холодної війни, очевидно, настає тепер, у новому історичному контексті, вже під час відсутності ворожого сусідства Рад”, – відзначає один з видатних політичних теоретиків сучасності, британський науковець Дж. Грей.

Останній не є ні марксистом, ні комуністом, але як чесна людина, він привертає увагу наукової спільноти до безперечних і очевидних фактів сучасності. На його думку, перетворення посткомуністичних країн в дослідницький полігон для запровадження збанкрутілих ліберальних ідеологій неприпустиме саме тому, що ціна політичних помилок для населення на постсоціалістичному просторі є незрівнянно вищою, ніж у будь-якій західній державі. Переконувати мільйони громадян України, які опинилася на “економічному дні” суспільства внаслідок здійснення цього антинародного експерименту, у тому, що це була не політична помилка, а свідомий вибір українських можновладців та олігархів, навряд чи має рацію.

Дослідження Елли Лібанової о бідності в Україні:

„Бідність породжує сором.

Той, хто соромиться, втрачає мужність.

Боягуз страждає від принижень.

Принижених всі зневажають.

Зневажений впадає у відчай.

Зневірений втрачає розум.

Божевільний гине.

Так, бідність — джерело всіх бід.”

Давньоіндійська мудрість

Українське суспільство хворе. Хвороба називається бідністю, хоча в офіційному переліку захворювань (тобто в чинному законодавстві) така навіть не згадується. Немає, відповідно, й офіційних критеріїв бідності; офіційна статистика не дає інформації про масштаби, глибину та гостроту проблеми; соціальну допомогу надають, виходячи з офіційних середніх доходів на душу населення, про ступінь відповідності яких реальному рівню добробуту відомо навіть школяреві. То, можливо, й не існує в нашій країні бідності, як не було сексу в СРСР?

Звісно ж, є. Хоча б тому, що немає жодної країни — навіть найбагатшої та найсправедливішої, — де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств суспільства належать ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їжі, одягу, здоров’я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність — це ще й страх перед майбутнім, обумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе та близьких від нестатків.

2. Проблеми бідності в Україні.

2.1. Оцінка бідності в Україні.

Проте поряд із такими загальними ознаками українська бідність має цілу низку специфічних особливостей:

1) низький рівень життя населення в цілому;

2) психологічне неприйняття економічної нерівності;

3) украй висока питома вага людей, котрі вважають себе бідними;

4) поширеність бідності серед працюючого населення.

Низький рівень життя. Сьогодні населення України в цілому бідне. Це засвідчують найрізноманітніші показники: низька якість раціону харчування, постійний відтік громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволеність широких верств суспільства загальноекономічною ситуацією та своїм матеріальним становищем. Незважаючи на те, що частка витрат на харчування в бюджеті середньої української родини виросла за 1991—2000 роки з 33 до 64%, якість харчування помітно погіршилася: енергетична цінність денного раціону знизилася з 3597 до 2505 ккал, вміст білків — зі 105 до 73 г, жирів — зі 124 до 71 г, кальцію — з 1362 до 848 г (табл. 1 на стор.10). Але, можливо, це закономірність, характерна для нового ставлення до режиму харчування в багатих країнах?

Узагалі-то, коли бачиш традиції багатого застілля в Україні, здається, що люди не голодують, але... Неупереджена статистика свідчить: якість харчування населення в нас помітно нижча, ніж в інших європейських країнах. До того ж у 10 млн. чоловік (майже п’ятої частини населення!) енергетична цінність харчування — нижча від 2100 ккал. А це, за визначенням фахівців Всесвітньої організації охорони здоров’я, є межею бідності.

Низька якість харчування в поєднанні з погіршенням медичного обслуговування, недоступністю для широких верств населення багатьох ліків, відмовою від занять спортом, хронічними психологічними й емоційними перевантаженнями, роботою в несприятливих умовах тощо — усе це позначається на стані здоров’я нації. Приміром, рівень поширення залізодефіцитної анемії серед жінок 15—54 років збільшився за 10 років майже втричі, а кількість хворих на туберкульоз — більш як у півтора рази; кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, котрі перебувають на обліку, за п’ять років зросла більш як у 17 разів. На щастя, й адаптація населення до нових умов життя, і скорочення виробничого травматизму, і зусилля медиків щодо зниження смертності, передусім новонароджених і дітей раннього віку, зрештою, привели до деякого збільшення середньої тривалості життя в країні.

Безпосередньою реакцією громадян на низький рівень життя є міграційний відтік . Щорічно протягом 1994—2000 років через міграцію загальна чисельність населення України скорочувалася приблизно на 90 тисяч чоловік — найбільш активних, ініціативних, освічених. І хоча за останні два роки негативне сальдо міграції скоро