Реферат: Біохімічна характеристика розтренованості, тренованості та перетренованості
1. Біохімічні зміни в організмі при розтренованості й перетренованості
2. Фізичні навантаження, адаптація й тренувальний ефект
3. Закономірності розвитку біохімічної адаптації й принципи тренування
4. Оборотність адаптаційних змін при тренуванні
5. Циклічність розвитку адаптації в процесі тренування
6. Список використаної літератури
1. Біохімічні зміни в організмі при розтренованості й перетренуваності
Всі біохімічні зміни, що виникають в організмі людини в процесі спортивного тренування й спрямовані на його швидке пристосування до умов підвищеної м'язової діяльності, наступають у різний час й у певній послідовності.
При систематичних заняттях фізичними вправами організм найбільше швидко адаптується до тривалої роботи (аеробні процеси, що супроводжуються нагромадженням глікогену). Потім відбувається збільшення м'язової маси за рахунок інтенсивного синтезу структурних м'язових білків (в основному міозину) і активація анаеробных процесів гліколізу. І, нарешті, у м'язах накопичується підвищений зміст креатинфосфату.
Розтренованість - такий стан тренованого організму, при якому його підвищені біохімічні й фізіологічні можливості повертаються до вихідного рівня. Цей зворотний процес спостерігається при повнім припиненні занять фізичними вправами.
Біохімічні зміни, що наступають в організмі спортсменів при розтренваності, по послідовності зовсім протилежні тренувальним біохімічним зрушенням.
Після припинення спортивного тренування в організмі найбільше швидко повертається до вихідного рівня зміст креатинфосфату, потім інтенсивність реакцій гліколізу, зміст глікогену й структурних білків м'язів, і в останню чергу знижується інтенсивність аеробних процесів.
Отже, в організмі, що тренується, найбільше швидко розвиваються й довше всього зберігаються біохімічні зміни, характерні для такої якості рухової діяльності, як витривалість до тривалої роботи. Найбільше повільно розвиваються й зберігаються протягом самого короткого проміжку часу біохімічні основи швидкості й швидкісної витривалості. Сила як якість рухової діяльності займає при цьому проміжне місце.
Перетренування - такий стан організму спортсменів, при якому наступають глибокі біохімічні зрушення, що супроводжуються порушенням діяльності центральної нервової системи, органів кровообігу, частково органів подиху, травлення й різким зниженням рухової якості - витривалості.
Стан перетренованості розвивається найчастіше у висококваліфікованих або юних спортсменів з нервовою системою слабкого типу при неправильній організації тренувальних занять: недотриманні поступовості в підвищенні обсягу й інтенсивності навантажень, відсутності достатнього відпочинку після максимальної роботи.
Перетренування спортсменів часто спостерігається перед відповідальними змаганнями в період форсованого тренування.
Біохімічні зміни, що відбуваються в перетренованому організмі, відрізняються від зрушень, викликаних розтренованостю, як по послідовності їхньої появи, так і по глибині. З розвитком стану перетренування в організмі, насамперед, відбувається порушення процесів аеробного окислювання, у зв'язку із чим значно гнітиться функціонування нервової системи, що супроводжується порушенням сну й реакції організму на фізичні навантаження. Відсутність нормального нічного відпочинку, а також достатнього ресинтеза енергії аеробним шляхом веде до активного розпаду аденілової кислоти, нагромадженню аміаку в м'язах, зменшенню маси тіла, а також до різкого зниження витривалості організму до тривалої роботи. У крові перетренованого організму значно зменшується зміст аскорбінової кислоти.
При більше важких формах перетренованості в організмі спостерігаються порушення реакцій гліколізу й зниження рівня глікогену в м'язах, що значно зменшує можливості швидкісної витривалості. Однак такі якості, як швидкість і сила, у перетренованому організмі змінюються незначно.
Для ліквідації легких форм перетренування необхідно знизити обсяг й інтенсивність тренувальних навантажень. При більше важкому стані перетренованості спортсменів переводять на активний відпочинок (перемикання на інший вид спортивної діяльності) або надають їм повний відпочинок з медикаментозним лікуванням.
2. Фізичні навантаження, адаптація й тренувальний ефект
Спрямованість і величина біохімічних змін, що відбуваються у відповідь на застосовувані фізичні навантаження, визначають тренувальний ефект. Ступінь впливу фізичного навантаження на організм залежить від обраних її характеристик: інтенсивності й тривалості виконуваної вправи, числа повторень пауз відпочинку між ними і його характером, а також типу використовуваних вправ. Зміна кожної з наведених характеристик фізичного навантаження викликає строго певні біохімічні зрушення в організмі, а сукупний вплив приводить до істотних перебудов обміну речовин - адаптації, що виражається в поліпшенні функціональної підготовленості (тренованості) і підвищенні рівня спортивних досягнень.
Під біохімічною адаптацією організму розуміють сукупність біохімічних процесів, які забезпечують ефективну й економічну його діяльність в умовах впливу різних факторів середовища, збереження відносного рівня гомеостазу. Чільним фактором адаптації є високоефективна робота регуляторних систем метаболізму й фізіологічних систем.
Адаптація організму до впливу фізичних навантажень, як і до будь-якого іншого подразника, носить фазний характер. Залежно від характеру й часу реалізації пристосувальних змін в організмі виділяються два етапи адаптації - етап термінової й етап довгострокової (хронічної) адаптації. Етап термінової адаптації - це безпосередня відповідь організму на однократний вплив фізичного навантаження. Реалізується він на основі готових, що раніше сформувалися біохімічних механізмів і зводиться переважно до змін енергетичного обміну й функцій вегетативного його обслуговування. Етап довгострокової адаптації охоплює великий проміжок часу, розвивається поступово (на основі багаторазової реалізації термінової адаптації) як результат підсумовування слідів повторюваних навантажень, пов'язаний з виникненням в організмі структурних і функціональних змін, які формуються завдяки активації під впливом навантаження генетичного апарата функціонуючих клітин і посиленню в них синтезу специфічних білків.
Посилення скорочувальної активності м'язів під час фізичних навантажень приводить до помітних зрушень у системах енергозабезпечення, зокрема змінюється баланс макроергійних фосфатів у клітині, що супроводжується, як ми вже відзначали, посиленням процесів синтезу АТФ і відновленням порушеного балансу макроергів. Ці процеси становлять початкову ланку термінової адаптації. Разом з тим порушений баланс макроергійних з'єднань у момент дії фізичного навантаження активує іншої, більше складний рівень регуляції. Фактор-регулятор, контролює активність генетичного апарата й визначає швидкість синтезу нуклеїнових кислот і специфічних білків у клітині. У ролі фактору-регулятора в кістякових м'язах можуть виступати вільний креатин, цАМФ, а також деякі пептиди або стероїдні гормони. Таким шляхом у процесі довгострокової адаптації під впливом фізичних навантажень активується синтез нуклеїнових кислот і білків, що веде до росту скорочувальних структур у м'язі, підвищенню ефективності її функціонування й більше зробленому енергозабезпеченню.
У відповідності з фазовим характером протікання процесів адаптації до фізичних навантажень у теорії й практиці спорту прийнято виділяти три різновиди тренувального ефекту: терміновий, відставлений (пролонгований) і кумулятивний (накопичувальний). Терміновий тренувальний ефект визначається величиною й характером біохімічних змін в організмі, що відбуваються безпосередньо під час дії фізичного навантаження й у період термінового відновлення (найближчі 0,5-1 год. після навантаження), коли відбувається ліквідація кисневого боргу, що утворився під час роботи. Відставлений тренувальний ефект спостерігається на пізніх фазах відновлення після фізичного навантаження. Його сутність становлять стимульовані роботою пластичні процеси, спрямовані на заповнення енергетичних ресурсів організму й прискорене відтворення зруйнованих при роботі й знову синтезованих клітинних структур. Кумулятивний тренувальний ефект виникає як результат послідовного підсумовування слідів багатьох навантажень або великого числа термінових і відставлених ефектів. У кумулятивному тренувальному ефекті втілюються біохімічні зміни, пов'язані з посиленням синтезу нуклеїнових кислот і білків, спостережувані протягом тривалого періоду тренування. Кумулятивний тренувальний ефект виражається в приросту показників працездатності й поліпшенні спортивних результатів.
3. Закономірності розвитку біохімічної адаптації й принципи тренування
Розвиток адаптації під впливом тренування із всі зростаючими фізичними навантаженнями описується добре відомої в біології залежністю "доза - ефект". Невеликі фізичні навантаження, які ще не досягають граничної величини стимулу, достатньої для збудження адаптаційних змін в організмі, не будуть стимулювати розвиток тренуємої функції й тому ставляться звичайно до категорії неефективних навантажень. Для забезпечення вираженого приросту тренуємої функції під впливом певного виду фізичного навантаження її величина повинна перевищувати граничне значення. Дотримання цієї вимоги з метою розвитку необхідних адаптаційних змін під впливом навантажень привело до появи принципу зверхобтяження в теорії спортивного тренування. Відповідно до цього принципу, виражені адаптаційні зміни під впливом тренування відбудуться лише в тому випадку, якщо обсяг й інтенсивність навантаження будуть у достатньому ступені обтяжувати тренуємую функцію й спонукувати неї до розвитку.
Підвищена інтенсивність функціонування провідних систем й окремих органів при тренуванні створює необхідний стимул для прискорення процесів енергетичного обміну й посилення синтезу нуклеїнових кислот і білків, що утворять ці органи й системи, і приводить із часом до розвитку необхідних структурних і функціональних перебудов в організмі.
Існування граничного значення навантаження й самого феномена зверхобтяження в процесі тренування пов'язане з тією обставиною, що розвиток адаптаційних змін в організмі у відповідь на будь-яке нове й досить сильний вплив забезпечується двома різними функціональними системами: по-перше, системою внутрішньоклітинного енергетичного обміну й пов'язаних з ним функцій вегетативного обслуговування, які специфічно реагують на даний вид впливу, строго пропорційно його силі; по-друге, гормональними симпато-адреналовою і гіпофізарно-андренокортикальною системами, які неспецифічно реагують у відповідь на всілякі подразники й включаються в дію лише тоді, коли сила цих подразників перевищує певний граничний рівень. Така неспецифічна реакція на досить сильний подразник одержала назву "синдром стресу", а подразники, які викликають таку реакцію, звичайно позначаються як стрес-фактори й стресори. У ролі стресора, що діє в процесі тренування, можуть виступати не тільки фізичні навантаження, але й інші зовнішні фактори: біокліматичні, фармакологічні, психогенні, соціальні й т.п.
Виникнення загального адаптаційного синдрому у відповідь на застосовувані в тренуванні фізичні навантаження веде до збудження важливих вегетативних центрів й, як наслідок, - до збудження симпато-адреналової і гіпофізарно-адренокортикальної систем. У результаті посилення такого роду гормональної активності в крові й тканинах підвищується концентрація катехоламінів і глюкокортикоїдов. Обидва ці гормональні фактори мають широкий діапазон дії, зокрема сприяють мобілізації енергетичних і пластичних ресурсів організму. Таким чином, фізичне навантаження, що досягає стресового рівня, викликає в організмі генералізовану реакцію мобілізації, що полегшує виникнення необхідних адаптаційних змін у тренуємих функціях.
Як показують результати проведених досліджень, граничне навантаження, достатня для активації симпато-адреналової і гіпофізарно-адренокортикальної систем, становить близько 50-60 % індивідуального МСК. Це означає, що для того щоб викликати прогресуючі адаптаційні зміни в організмі, величина застосовуваної в процесі тренування навантаження не повинна бути нижче значень ПАНО.
Коли величина застосовуваного навантаження перевищить граничне значення, будь-яка її зміна в досить широкому діапазоні буде супроводжуватися пропорційним збільшенням тренируемой функції. У цьому діапазоні ефективних навантажень стає можливим досить точне керування станом спортсменів. Однак можливості збільшення загального обсягу виконуваних навантажень і безперервного росту тренуємих функцій небезмежні. У кожному конкретному випадку існує індивідуальна межа адаптації відносно даної функції або організму в цілому. У міру наближення до цієї межі темпи приросту провідної функції поступово сповільнюються й при певній величині навантаження припиняються зовсім. При завданні величини навантаження понад цей граничний рівень виникає парадоксальна реакція: зі збільшенням ступеня впливу навантаження відповідна реакція організму знижується. Така реакція характерна для зриву адаптації, тобто для розвитку стану перетренованості. Граничні навантаження, як правило, мають місце на змаганнях і контрольних тренуваннях, але вони не можуть використатися часто, оскільки швидко приводять до виснаження домінантних систем, відповідальних за адаптацію.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--