Реферат: Боротьба шкіл Стародавнього Китаю

План

Вступ. Зародження філософії в Стародавньому Китаї

Основні школи давньокитайської філософії

Школа Інь-Ян

Конфуцій.Конфуціанство

Мен-цзи та Сюнь-цзи

Моїзм

Школа імен

Легістська школа

Даосизм

Висновки

Джерела

Вступ. Зародження філософії в Стародавньому Китаї

Перші зародки філософських ідей починають проявлятися ще в надрах міфологічного осмислення дійсності. У Стародавньому Китаї міфологія була розвинена слабо. Стародавні китайці були для цього дуже практичними людьми. Однак все таки прояви філософського характеру зустрічаються вже у «П’ятикнижжі».

Філософія в Китаї виникає в кінці III періоду в історії Стародавнього Китаю і одержує свій найвищий розквіт в наступний період Чжаньго. Цей період «держав та царств, що змагаються» був також тим, що часто називають «золотим століттям китайської філософії». На ранніх етапах розвитку філософської думки на першому плані поставало позбавлене індивідуальності, узагальнене уявлення про світ, проте з часом все більше починають приділяти увагу проблемам людини, її життю.

При цьому в більшості шкіл переважала практична філософія, пов'язана з проблемами житейської мудрості, моральності, управління. Це майже цілком відноситься до конфуціанства, моїзму, легізму, погляди вчень яких були або слабкі, або запозичені з інших шкіл, наприклад з даосизму – самої філософічної з шести шкіл старокитайської філософії.

Основні школи давньоїкитайської філософії

Історія Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неоліту) на шість періодів:

* Шан-Інь (18-12 ст. до н.е.);

* Чжоу – Західне Чжоу (12-8 ст. до н.е.);

* Чжоу – Східне Чжоу – Лего (тобто «окремі держави»);

* Чжоу – Східне Чжоу – Чжаньго (тобто «держави, що б'ються»);

* імперія Цинь (221-206 р. до н.е.);

* Хань (кінець 3 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.).

Філософських шкіл в Стародавньому Китаї було так багото, що самі китайці говорять про них як про «сто шкіл». Пізніше в «Історичних записках» Сима Цяня (2-1ст. до н.е.) наводиться перша класифікація шкіл Стародавньього Китаю. Там названо шість головних шкіл:

· «прихильники вчення про інь і ян»( натурфілософи);

· «школа служивих людей» (конфуціанство);

· «школа моїстів»;

· «школа номіналістів», «школа імен» (софісти);

· «школа законників» (легістів);

· «школа прихильників вчення про дао і де» (даосизм).

Школа Інь-Ян

Перша — «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфілософів . Вона одержала свою назву від принципів Інь і Ян, які в китайській думці вважаються двома головними принципами космології. Інь — жіноче начало, Ян — чоловіче. Як вважають китайці, всі космічні явища є результат взаємодії і комбінацій Інь і Ян.

Інь і Ян одночасно є і протилежними, і взаємозв’язаними, вони обидва протистоять один одному і доповнюють один одного. Теорія Інь та Ян є своєрідною інтерпретацією матеріалістичного принципу єдності та боротьби протилежностей в основі всіх проявів навколишнього світу.

Взаємовідношення Інь—Ян були зображені у формі монади (ТАЙ ЦЗІ ТУ), на котрій білий колір відображає Ян, а чорний –Інь, протилежність і взаємозв’язок втілюються у кривій лінії, а здатність трансмутації один одного показана «точками – зародками» одного початку в другом.

Основні положення цієї теорії полягають в наступному :

· Протилежність Інь та Ян проявляється головним чином в здатності протистояти і контролювати один одного. Саме протистояння підтримує певний фізіологічний баланс, від якого багато чого залежить(наприклад, самопочуття людини);

· Взаємозалежність полягає в тісному зв’язку двох початків: без одного не можу існувати іншого, і навпаки;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--