Реферат: Боротьба з контрабандою 2

Економічна політика, яка обмежувала імпорт товарів широкого вжиткупри неможливості забезпечити споживачів товарами вітчизняного виробника, сприяла збільшенню контрабанди саме на товари легкої промисловості.

Займатися контрабандою було дуже прибутково ще й через те, що ціни наконтрабандний товар зростали в міру віддалення пункту продажу від кордону. За даними Одеської митниці за 1924 р. ціни на контрабандні товари змінювалися в залежності від відстані від кордону (див. табл. 2).

У 20-ті рр. в країні існувала можливість продажу контрабандного товарув крамницях та магазинах, що були у приватній власності. В 1923 р. Їхкількість, у порівнянні з 1922 р., збільшилась на 40%. У 1923 р. в СРСР булозареєстровано 400–420 тис. приватних торговців, через яких здійснювалосядві третини міського товарообігу. Враховуючи той факт, що в 20-ті рр. проводилася політика обмеження приватного капіталу, в тому числі фінансово-податковими заходами, приватні торговці були зацікавлені у продажу дефіцитного, дешевого (у порівнянні з вітчизняним) іноземного товару, навітьякщо на нього не було спеціальних документів і митного клейма.

Найменування товару	За кордоном (крб.)	В прикордонній смузі (крб.)	Відстань до 200 верст від кордону (крб.)	Відстань понад 200 верст від кордону (крб.)
Шовкові панчо- хи (1 дюжина)	18	25	40	до 60
Трикотаж (м)	2	3	5	6
Кофта в’язана (1 шт.)	10	18	30	40

В умовах господарської розрухи, реорганізації прикордонної охорони невистачало матеріальних і воєнних ресурсів щодо надійного закриття державних кордонів від провезення через них контрабандного товару.

Вздовж кордонів УСРР на польській території в містах Острозі, Рівно,Здолбунові, Соколі та інших було створено спеціальну мережу контрабандних контор, які контролювали плинність товарів. Існували подібні транзитнікрамниці і в прикордонній смузі на території СРСР, зокрема в УСРР їх налічувалось 57. Часто вони ставали трактирами та конторами для обміну спирту,кокаїну (в 1923–1924 рр.), мануфактури, галантереї (1925–1926 рр.) на вітчизняну сировину. Важливими контрабандними пунктами в УСРР були Волочиськ, Бережанка, Гусятин, Чорнокозинці, Жабиці, Ямпіль, Тетарщино, Дубосари, Тираспіль та інші. Канали транспортування контрабандного товарутериторією УСРР проходили через Острог — Бердичів — Козятин — Київ;Кам’янець-Подільський — Проскурів — Київ. З Києва товар переправлялидо Харкова, Ростова-на-Дону та Москви. У 20-ті рр. великі партії контрабандного товару доставлялися морем на турецьких суднах у порти Криму та Одеси, звідти намагалися вивозити золото та валюту.

Контрабандний товар перепродувався в окремих магазинах у великихмістах. Для збуту товару існували і так звані „чорні біржі”— місця нелегальних операцій — купівлі-продажу валюти, золота, платини тощо.

Товар переправлявся човнами, бричками, прикритий гноєм, сіном, абомішками з борошном; мануфактурою огортали тіла контрабандисти, перевозячи таким чином за один раз до 70–80 аршин тканини. 200% чистого прибутку давав експорт живої худоби, яку переводили через кордони начебто наводопій. Контрабандою промишляли окремі особи або групи осіб, часто використовували дітей у віці 12–15 років.

Затримання контрабандистів на кордоні ускладнювалося тим, що у 20-ті рр.кордонами стали не географічні чи національні, а політичні розподіли держав: нерідко було розділено колись єдині округи, населені пункти. Населення, що проживало вздовж прикордонної смуги по обидва боки знали однеодного, навіть були родичами, пов’язаними між собою економічно. Це полегшувало перевезення товару. Саме тому серед затриманих прикордонниками контрабандистів 50% складали жителі прилеглих до кордону сіл.

У містах до продажу контрабандного товару були причетні торговці, комісіонери, власники приватних підприємств (80%). З’явилися окремі групинаселення, для яких контрабандний промисел став професією, зокрема організовані групи контрабандистів, які мали тісні стосунки з іноземним капіталомі користувалися за кордоном широким кредитом для закупівлі товару для контрабандного ввезення.

Зв’язки з контрабандистами мали і окремі відповідальні працівники радянських органів. Наприклад, у 1924 р. у справі оперативної розробки контрабандистів „Даешь Варшаву” проходив завідуючий економічним відділомТоргового представництва СРСР у Польщі — Блих. Того ж року було встановлено причетність до перевезення великих партій контрабандного товарудо УСРР Станиславського-Любинського М.О., колишнього співробітника Закордонного відділу ЦК КП(б)У і Польського бюро ЦК, на момент йоговикриття — уповноваженого Іноземним відділом ОГПУ в УСРР Вайнштейна Я., колишнього співробітника ГПУ та інших. Подільським губвідділомГПУ в 1923 р. були викриті деякі контролери радянської митниці, причетнідо перевезення контрабандного товару (їх було знято з посад, заарештованота передано до суду).

Кількість контрабандистів і вартість затриманого товару зростали: за неповними даними у 1923/1924 господарському році на всіх ділянках західного кордону з контрабандним товаром було затримано 22808 осіб, а в 1925/1926 рр. — 32160 осіб .

За 11 місяців 1924 р. на українській ділянці кордону загалом було затримано контрабандного товару на суму 1 млн 140 тис. крб. Найбільша кількістьзатримань припадала на українсько-польський кордон — 6993 (близько 70%)на суму близько 607 тис. крб. За той же проміжок часу на українсько-чорноморській дільниці було зареєстровано 1060 затримань (122301 крб.), у Київському районі — 1668 (250488 крб.), у Харківському — 467 (131892 крб.).

З метою приховування нелегального товару, контрабандисти нерідко виготовляли фальшиві митні преси, на яких друкували фальшиві пломби митниць. Так, у 1923 р. Контррозвідувальним відділом (КРВ) Київського губвідділу ГПУ було ліквідовано групу контрабандистів, що виготовили фальшивийпрес Олевківської митниці та друкували на ньому фальшиві пломби, які збували в різних містах України (справа Лєйкіна та ін.). Того ж року в Києвібуло вилучено фальшивий прес Мінської митниці (справа Караулова).

Існувала і так звана „напівлегальна” контрабанда у вигляді посилок громадянам СРСР з-за кордону від родичів та колег, що виїздили у відрядження.

Видача посилок відбувалася після сплати посилочних зборів без особовогодозволу на пропуск товарів. Якщо ж у посилках були товари, які призначалисяне для особистого користування одержувачем, а для продажу, до них застосовувалися загальні правила пропуску через кордони товарів за дозволом органівНКЗТ . Контрабандисти вміло використовували можливість отримання контрабандного товару з-за кордону таким шляхом. Ними створювалась широкамережа так званих агентів, якими виступали родичі, знайомі, на ім’я яких надходили посилки з-за кордону без особового дозволу. Інколи контрабандистимали близько 100 осіб таких агентів. Таким чином вони отримували товариіноземного виробництва для продажу без сплати додаткових зборів.

З метою перекриття такого шляху переправки товару з 15 березня 1926 р.почали діяти нові норми для закордонних посилок — не більше 5 кілограмів вкожній. Це призвело до значного зниження кількості відправлених до СРСРпосилок. Якщо в січні 1926 р. надійшла 15981 посилка, у лютому — 16645, уберезні — 20617, то у квітні — 7498, травні — 3544, червні — 3758.

Контрабандний товар часто перевозили співробітники іноземних місій вСРСР, які користувалися правом безоглядового провозу дипломатичної пошти 26 та особистого багажу. Так, у 1923 р. КРО Київського губвідділу ГПУ отримало інформацію, що Польська місія та її дипкур’єри, що їздили за маршрутом Москва — Харків — Київ — Варшава, займалися вивозом за кордонкоштовностей, валюти, творів мистецтва. Водночас вони під виглядом дипломатичного багажу репатріантам ввозили до країни контрабандний товар, якийзбували у Москві та Києві. У червні того ж року група по боротьбі з контрабандою КРВ вилучила у магазині Золотницького на Хрещатику близько 8 пуд.шовку, завезеного співробітниками польської місії контрабандним шляхом підвиглядом дипломатичної пошти, та іншого контрабандного товару на суму1 трлн крб. грошовими знаками. Дипкур’єри, причетні до цього, були звільненіз посад польським урядом і виїхали з України (справа „Діос ІРЕ”).

Майже водночас було виявлено, що польським дипкур’єром Биньковським привезено до Києва 720 кг контрабандного товару на суму близько 6 тис.доларів США начебто для польського кооперативу. Товар змогли затриматилише під час переправки його до Москви (раніше він зберігався в приміщенніПольської місії).

Напівлегальну контрабанду використовували і деякі іноземні благодійніорганізації, скориставшись, зокрема голодом, що охопив у 1921–1923 рр.Південь України та Середнє Поволжя. У березні 1922 — червні 1923 рр. ДоУСРР надходила допомога продуктами харчування, одягом, медичним обслуговуванням від багатьох міжнародних організацій. Ця допомога була дужесуттєвою і врятувала багато людей. Так, „Міжнародний комітет робітничоїдопомоги” (Міжробдоп) надав голодуючим України 383 тис. пайків, місіяполярного дослідника Ф.Нансена — 12,2 млн, Американська адміністраціядопомоги (АРА) — 180,9 млн пайків.

Для сприяння роботі іноземних організацій, які надавали допомогу голодуючим, ВУЦВК та РНК УСРР 16 червня 1922 р. прийняли спеціальну постанову про безмитний та безакцизний пропуск продуктів харчування, одягу,мила, медикаментів за умови їх безкоштовного розподілу серед населення.

Однак АРА, скориставшись ситуацією, змогла надавати допомогу і отримувати при цьому прибутки. За повідомленнями Особливого відділу (ОВ) Київського губвідділу ГПУ Київської губернії, в Києві існував такий порядок отримання продуктових (як їх називали „10-доларових”) пайків. Мешканці міста,які мали знайомих або родичів у США, заповнювали спеціальні бланки, девказували їхні адреси. Бланки переправлялися адресатам, і у разі внесенняними 10 або більше доларів на рахунок АРА, до Київської філії надходилорозпорядження про видачу пайка особам, пайок яких було оплачено. Такимчином, продовольчі пайки ставали не благодійними з боку АРА, до того ж заїх перевезення через кордон не треба було сплачувати ніякого мита. Подібнапрактика існувала і в інших містах України, і приносила АРА непогані прибутки. Дехто з представників Американської місії скуповував за безцінькоштовності та золото з метою відправки їх за кордон, користуючись тим,що закордонним благодійним організаціям надавалися права перевезеннябагажу без митного огляду, як і іноземним дипломатам.

Контрабанда завдавала збитків не лише фінансово-кредитній системі країни. Дуже часто конспіративність контрабандистів та їх знання прикордонноїмісцевості використовувалися розвідувальними органами Польщі та Румунії.

Так, відомий київський контрабандист Гольберг, що підтримував «ділові» стосунки з Варшавською кампанією «ЗГХ» (отримував 30% виручки від перевезеного ним товару), як з’ясувалося пізніше, був водночас агентом 2-го відділуПольського Генштабу, який займався розвідувальною діяльністю на територіїУкраїни. Часто розвідувальні служби використовували контрабандистів«всліпу», як кур’єрів для переправлення через кордон важливої інформації.