Реферат: Боротьба з контрабандою 2

Один із таємних співробітників прикордонного посту перевербовав зв’язкового Зільбермана і через нього передав листа начальнику постерунку (розвідпоста в Польщі) Махницькому з проханням зустрітися з ним для особистихпереговорів. На цій зустрічі таємний співробітник представився завідуючимконторою Донбасторгу в м. Кам’янці і запропонував Махницькому свої послуги на користь Польщі, пославшись на своє польське походження. Пізнішеін був представлений начальнику експозитури 5 у Львові майору Чеховському, після чого отримав завдання розвідувального характеру по військовій лінії.

У 1921–1925 рр. лише 5 прикордонних загонів на західному кордоні країни затримали 2742 порушника кордону, серед яких було виявлено 675 агентів іноземних спецслужб.

У 1917–1921 рр. урядом Радянської Росії було прийнято низку документів, що регламентували охорону її кордонів, перевезення через них різних видів товарів, коштовностей, історичних цінностей тощо. (Постанова РНК РСФРР від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів»; Інструкція НКВД «Про правила в’їзду та виїзду з Росії» (грудень 1917 р.); Декрети РНК від 28 травня 1918 р. про організацію прикордонної охорони, від 29 травня «Про розподіл прав центральної і місцевої Радянської влади по збиранню мит та регулюванню діяльності місцевих митних установ», «Про заборону вивозу за кордон предметів мистецтва та старовини» (вересень 1918 р.); постанова Ради Праці та Оборони (РПО) від 19 березня 1920 р. Про виділення спеціальних частин Червоної Армії для створення прикордонної охорони, постанова РНК від 4 грудня 1920 р. «Тимчасові правила про ввезення з-за кордону та зворотне вивезення за кордон іноземних товарів» та інші). Після припинення воєнних дій в Україні, ці законодавчі та нормативні акти набули чинності і на її території.

Декретом РНК РСФРР від 28 травня 1918 р. при Наркоматі фінансів було засновано Головне Управління прикордонної охорони, на яке покладалися боротьба з контрабандою та таємними переходами державного кордону, захист багатств в прикордонних та територіальних водах від крадіжок, захист населення від нападів злочинців тощо. Декретом РНК від 29 червня 1918 р. охорону кордонів було доручено Наркомату торгівлі та промисловості.

Того ж року з метою боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, шпигунством та контрабандою в прикордонній смузі при пропускних пунктах почали створювати надзвичайні комісії (ЧК). 17 липня 1920 р. заступник голови ВЧК В.Р.Менжинськийпідписав «Інструкцію про охорону державного кордону», у відповідності до якої на кордонах Республіки було засновано інститут прикордонних органів ОВ ВЧК. Ці органи мали здійснювати нагляд за особами та товарами, що перетинали кордон, шляхом перевірки документів та присутності під час огляду багажу та товарів. Згодом охорона кордонів повністю перейшла до відома ВЧК.

24 листопада того ж року постановою РПО це завдання покладалося на ОВ ВЧК по охороні кордонів, до завдань якого входило не допустити проникнення на територію країни «політично-воєнної контрабанди» та «слідкувати за непропуском економічної контрабанди…, за винятком тих міст, де існували спеціально створені рогатки Наркомату зовнішньої торгівлі».

З метою більш успішної протидії контрабандному провезенню товарів через кордони, РНК УСРР 30 серпня 1921 р. ухвалила рішення про залучення до боротьби з контрабандою, крім митних установ та особливих відділів ВУЧК, волосних виконкомів, сільрад та комітетів незаможних селян (комнезами) прикордонних районів. За сприяння у затриманні контрабандного товару надавалася премія грошова або натуроплатою. Розмір премії становив 20% вартості затриманого товару за середніми кооперативними цінами даної місцевості при контрабандному вивезенні та 15% — при ввезенні.

Декретом РНК РСФРР від 8 грудня 1921 р. «Про боротьбу з контрабандою», при ВЧК створювалася Центральна комісія по боротьбі з контрабандою з представників ВЧК, Революційної військової ради Республіки та НКЗТ.

Подібні комісії створювалися при особливих відділах по охороні кордонів для нагляду за організацією місцевими органами боротьби з контрабандою, а також боротьби з особливо тяжкими видами контрабанди: озброєною контрабандою; контрабандою, якою займалися посадові особи; контрабандою у вигляді промислу; контрабандою заборонених предметів (зброя, вибухові речовини, радіопередавальні пристрої тощо). Ці види контрабанди визначалися як кваліфікована контрабанда, і справи щодо них направлялися для розгляду до революційних трибуналів. Покаранням за кваліфіковану контрабанду було позбавлення волі з суворою ізоляцією терміном не менше 3 років, а за обтяжуючих обставин — вища міра соціального захисту — розстріл. Така суворість покарання свідчила про серйозність небезпеки для держави даного виду злочину.

Після перетворення ВЧК на ГПУ, охорона кордонів покладалася на Відділ (з 1926 р. — Головне управління) прикордонної охорони і головної інспекції військ ОГПУ, а також на особливі відділи ГПУ (після їх реорганізації у травні 1922 р. — на КРВ та аналогічні відділи в губвідділах ГПУ). При цьому в межах 7,5-кілометрової прикордонної смуги мали право діяти лише прикордонна охорона та КРВ ГПУ. Саме вони здійснювали до 50–52% затримань контрабанди. З метою покращання їх роботи та у зв’язку із зменшенням фінансування (з переходом підприємств на госпрозрахунок дедалі важче ставало добитися від них коштів на утримання бюджетних організацій, у т.ч. і на правоохоронні та прикордонні органи) на з’їзді начальників органів ГПУ УСРР у червні 1925 р. було прийнято резолюцію про відрахування на рахунок прикордонників 17% вартості затриманого товару.

Для боротьби з контрабандою використовувалися різні методи: затримання на кордонах, масові операції-рейди по вилученню контрабанди з квартир та магазинів, створення спеціальних загороджувальних загонів у місцях провозу товару, нагляд за особами, які підозрювалися у протиправній діяльності, перлюстрація кореспонденції, агентурне проникнення тощо. Створювалася і мережа інформаторів у прикордонних селах. Співпрацювати з органами ГПУ їх заохочували шляхом виплати певних відсотків від вартості затриманого товару або в примусовому порядку. До боротьби з контрабандою залучалися й економічні відділи губвідділів ГПУ. Вони виявляли контрабандний товар у магазинах та на складах, слідкували за чорними біржами та ін.

3 квітня 1926 р. РПО прийняла Постанову про зосередження боротьби з контрабандою в органах ОГПУ (митні органи вели цю боротьбу лише в місцях їх постійної діяльності). Передбачалися заходи щодо посилення прикордонної охорони, покращання побуту прикордонних військ, їх технічного забезпечення. Питання боротьби з контрабандою розглядалося і на засіданні Президії ЦВК СРСР 3 травня 1926 р. Було прийнято рішення надати Особливій нараді при ОГПУ терміном 6 місяців повноваження щодо вислання, заслання та утримання у концтаборах до 3-х років затриманих та підозрюваних у контрабандній діяльності осіб. До осіб, які при затриманні вчинили збройний опір, органам ГПУ надавалося виключне право позасудової розправи, аж до розстрілу. Зазначалося, що розширення прав ГПУ у боротьбі з контрабандою було пов’язане з надзвичайним її зростанням. Нагляд за діяльністю органів ГПУ здійснювала прокуратура. Після встановленого терміну Особлива нарада повинна була звітувати перед ЦВК СРСР щодо результативності впроваджених заходів і доцільності їх подальшого проведення.

Поряд з посиленням охорони державних кордонів і удосконаленням роботи митних установ подальшого розвитку набула розробка нормативно-правової бази боротьби з контрабандою. Визначення поняття контрабанди як злочину було дано у декреті РНК РСФРР «Про митну охорону» (1 вересня 1922 р.). У Кримінальному кодексі (КК) РСФРР 1922 р. склад контрабанди було сформульовано лише у загальних рисах. Ст.97 регламентувала відповідальність за просту та кваліфіковану контрабанду. Розширенню контингенту осіб, причетних до контрабанди, сприяла Постанова Президії ЦВК СРСР 1926 р. про зміну Ст. 260 Митного статуту щодо визначення поняття видів збуту контрабандного товару.

Важливе значення для кваліфікації контрабанди як злочину мав КК УСРР в редакції 1927 р. Ст. 114 визначала контрабанду як переміщення через державний кордон цінностей, майна та інших предметів повз митні установи або через митниці, але приховавши їх від митного контролю, тобто без сплати мита, а також встановлювала більш чітку регламентацію між простою контрабандою (міра покарання розглядалася в адміністративному порядку) та кваліфікованою (покарання — в кримінальному порядку). При затриманні простої контрабанди з контрабандистів стягувався штраф, а при повторному скоєнні злочину передбачалося вислання в адміністративному порядку за межі 5-кілометрової прикордонної зони. Практикувалося також вислання найбільш злісних контрабандистів з великих міст. У «Положенні про злочини державні», прийнятому ЦВК і РНК СРСР 25 лютого 1927 р., кваліфікована контрабанда була віднесена до державних злочинів.

Посилення кримінально-правової відповідальності за контрабанду, здійснення заходів, спрямованих на покращання охорони кордонів, обмеження приватного капіталу в промисловості та торгівлі, збільшення випуску товарів народного споживання призвело до деякого спаду контрабанди наприкінці 20-х рр. Однак вона продовжувала завдавати значних збитків монополії зовнішньої торгівлі та економіці УСРР. Її збільшенню сприяли особливості соціально-економічного розвитку республіки, зокрема дефіцит та дорожнеча товарів широкого вжитку на внутрішньому ринку.

Боротьбою з контрабандою займалися різні державні органи та установи: спецслужби, прикордонна охорона, митниці, місцеві органи радянської влади. Проте, ця боротьба здійснювалася не шляхом удосконалення та виправлення помилок у керівництві економікою, а посиленням силових та адміністративних методів. Можливо тому у 20-ті рр. контрабанда залишалася одним із провідних видів економічної злочинності.

2. Організаційно-правові засади боротьби з контрабандою на сучасному етапі

Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що хоча заходи, передбачені Державною програмою протидії контрабанді “Контрабанда-СТОП” здебільшого й були виконані, проте не були вирішені основні завдання програми, а саме усунення економічних передумов, які сприяють контрабандній діяльності; підвищення ефективності митного і прикордонного контролю. Сучасна контрабанда в Україні давно в?

К-во Просмотров: 203
Бесплатно скачать Реферат: Боротьба з контрабандою 2