Реферат: Бугай Марія Василівна. Історична згадка
План
Вступ
1. Соціально – економічне становище
2. Перша більшовицька окупація
3. Німецька окупація
4. Друга більшовицька окупація
5. Село під час колгоспу
Висновки
Вступ
Щепанів – звичайне галицьке село Козівського району Тернопільської області. Разташоване сім кілометрів від Козови, межує з селами Кальне, Мирним, Літятиним і Кривим. Неподалік села проходить дорога зі Львова до Підгаєць і Монастириськ.
Щепанів – старовинне поселення, що підтверджують рештки згарищ, кераміки. Колись воно було розташоване у долині Стежерів поруч села Літятин. Після знищення татарами цієї осілості люди розбудували нове поселення у глибокому яру.
Село Щепанів розташоване біля витоків річки Масівки- притоки річки Коропець.
Існує версія, що назва села походить від прізвища Щепан чи Щепанський. Можливо, це нащадок власників нашого села.
Тут на даний час проживає Бугай Марія Василівна 1925 року народження, яка погодилася розказати про події у селі, що відбувалися у період з 1939 – 1953р.
1. Соціально – економічне становище
Проживала Марія Василівна у глиняній хаті з двома кімнатами і невеличким коридором. Підлоги у кімнатах не було, а землю мазали глиною. Стеля була також глиняною. У кімнатах було дві скрині, лавка,пічка, ліжко.
До складу родини входили: дідусь Яків, тато Василь, мама Ганна, брати Федір і Йосип, сестра Анастасія. Палили у пічці дровами, які привозили з лісу возом чи саньми. Найчастіше цю роботу виконували тато з старшим братом Федором. У господарстві було два коні, дві корови, свині, кури, поле. Батько Марії Василівни брав участь у Першій світовій війні, був поранений ( без ока) і отримував гроші. За гроші він старався докупити землі для родини. З посуду у хаті були молошники і глиняні миски. Пізніше були вже розмальовані тарілки, які розставляли на полицях.
Одяг шили з грубого полотна. Нитки отримували з конопель, які сіяли у кожному господарстві. Коноплі вибирали, мочили на криниці і у річці Масівка. Потім їх сушили і оббивали тверду частину, а залишалося волокно. Волокно розчісували і пряли з нього нитки веретеном. Нитки віддавали до людей, які мали ткацькі верстати і ткати полотно. Полотно вибілювали: мочили і прали праниками на криниці, тоді сушили на сонці, розстеливши на траві. Від сушіння на сонці воно ставало біліше. Тоді його знову мочили, прали і сушили і так кілька разів. З нього шили одяг. Літом ходили без взуття або плели з кори липи лапті. Взимку чоботи були роблені шевцем. Шкіру з телят вмів виправляти батько Марії Василівни. У мами був кожух пошитий зі шкірок.
Харчувалася родина тим, що вирощували на городі. Варили капусту, борщ, квасолю, картоплю, голубці з тертої картоплі, вареники. Муку на вареники отримували з пшениці розтертої на жорнах. Вона була темною.
Працювала вся родина на полі: сіяли, орали, збирали урожай, заготовляли корми для худоби. Молотили пшеницю ціпами, потім її млинкували( відвіювали від соломинок ) і зсипали в мішки.
Була в селі школа. Вона знаходилася в тому будинку, де зараз розташована сільська рада. Навчалися діти чотири роки. Тут вчилася також Марія Василівна. Її вчителем був Василь Зодорожний. З іншого боку був другий вхід до кімнати,де він проживав. У 1944 році вчитель Задорожний В виїхав в Німеччину, а пізніше – а Канаду. Він пропрацював в селі більше 14 років, займався освітянською роботою, був активним членом « Просвіти», сформував сільську бібліотеку. У 1944 році до школи приїхало працювати три молодих вчительки.
Жителі села у переважній більшості українці і сповідують греко-католицьку віру. Старенька церква, яка зберігається у селі, побудована в 1755році. Це вже третя церква. В цю церкву ходила родина Марії Василівни. Священником був тоді Павло Штокалко. У нього був син Зіновій, він добре грав на бандурі. Після війни в селі церкву переводять на православну.
2. Перша більшовицька окупація
Радянські війська прийшли в село на початку осені 1939 року зі сторони села Кальне. Танки проїхали біля вулиці Масівка в напрямі дороги Бережани – Підгайці. По цій дорозі безперервним потоком рухалися колони поляків – втікачів. Вже з вершини кордону Кальне- Щепанів танки почали обстрілювати поляків на цій дорозі. Через деякий час в селі появилася кіннота.
Наступного дня військові організували в селі мітинг, говорили про велике щастя визволення Західної України від польських окупантів, про необхідність організації груп самооборони і самоврядування, збирання зброї.
Кілька хлопців зібралися збирати зброю. Біля дороги Бережани – Підгайці броневик розстріляв двох. Почувши постріли біля дороги, солдати зчинили стрілянину в селі. Вони стріляли з вулиці Бережанської по людях хто проходив вулицею Хом’яківкою. Коли хлопці від дороги наблизилися до села, їх схопили і поставили до розстрілу «під стіну». Жінки з села прибігли і врятували їх від загибелі. Тоді ж хотіли розстріляти інших чоловіків, яких під час перестрілки повиводили з хат.
Радість визволення від польських окупантів в селі закінчилася вже на третій день появи нових окупантів: убиті невинні хлопці, інші побували «під стіною». З’явилися перші паростки жорстокості нових окупантів. Ейфорія визволення змінилася ейфорією страху та пригніченості.
Нова влада встановила нові порядки. Районним центром стала Козова. Туди приїхало багато урядовців. В кожне село прислали уповноваженого. У селі Щепанів їх було три. Вони вивідували все, що робилося і робиться. Особливо їх цікавило питання організації українських націоналістів (ОУН).
У селі закрили « Просвіту» і знищили бібліотеку. Із крамниці зникали товари. Часто проводяться зібрання, уповноважені агітують проти ворогів комунізму, за радянський спосіб життя.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--