Реферат: Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах
Останніми роками скаутинг набув поширення у посткомуністичних країнах, зокрема в Росії. “В Петербурзі, наприклад, впродовж року працює близько вісьми клубів у різних районах міста, де навчають першій медичній допомозі, основам життя в лісі, в шатрі, проводять психологічний тренінг…Третя Всеросійська Джамборі (в піонерській термінології дещо середнє між злітом, фестивалем і зірницею, але куди більше привабливий за формою) підтримана губернатором Саратовської області Аяцковим, який виділив скаутам 17 гектарів землі у власність і ще 100 гектарів лісу в оперативне користування за умови ретельного догляду за цими лісовими угіддями” [7;34].
Значною популярністю в підлітковому і молодіжному середовищі Росії, країн Європи, Америки користуються різноманітні неформальні об’єднання молоді (НОМ). Ставши реальністю суспільного буття протягом декількох останніх десятиріч, в посттоталітарній Росії з її соціальними негараздами НОМи стають більш агресивними та ірраціональними. “Хіппі”, “панки” та “рокери” поступилися місцем “енергетам”, “сатаністам” та “скінхедам”.
“Енергети” уявляють собою специфічний молодіжний рух, орієнтований на пошуки цінностей в містичних традиціях. “Енергети” захоплюються філософією, чорною та білою магією. В.Волошина вважає, що “у прагненні пізнати себе та світ енергети заходять дуже далеко, в їхньому середовищі трапляються самогубства і зовсім не під впливом наркотиків чи депресії – підлітки хочуть прозірнути в інший світ, вони вірють у нього більше, ніж у світ реальний…Рух споріднений зі способом життя, за якого проблеми вирішуються за допомогою деякого ірреального світу” [8;14].
Ірраціональність притаманна і світогляду “сатаністів”. Сучасних російських сатаністів інакше називають “блекстерами” – від назви найжорсткішого напряму в рок-металі – “блека”. Виконавці “блека” не співають, а хриплять та кричать. “Блекметалл” вбирає в себе традиції язичництва, агресію та протистояння християнству. Сатаністи одягаються, за звичай, у чорне, їхні груди прикрашає перевернутий хрест або пентаграма. Захоплення сатанізмом може загрожувати і дитині з цілком щасливої сім’ї, яка добре відчуває музику. Спочатку її зворушує музика “блекметаллу”, а зрештою дитина починає цікавитися антихристиянською філософією, пов’язану з нею.
З музикою пов’язані також витоки іншого НОМу – “реперів”.Крім власно музики –“читання репу” реперів цікавить своєрідний танець – “брейкданс” та малюнок – граффіті. Серед реперів чимало десяти-дванадцятирічних підлітків. В одязі репери віддають перевагу яскравим кольорам – одягають, наприклад червоні широкі куртки. Брюки “реперів” – це так звані “спущені труби” на багато розмірів більше, ніж треба. Це не просто данина моді, це символ, що бере початок у традиціях негритянського репу, адже в багатодітних негритянських сім’ях дітям купували одяг на виріст. На відміну від репу чорних американців сучасний російський реп не є надто агресивним. І хоча він виглядає жорстким та трагічним, хоча непристойних висловів у ньому більше, ніж в інших молодіжних середовищах, насправді репери менше захоплюються наркотиками та спиртними напоями, які заважають їм танцювати. Для реперів важлива не стільки якась ідея чи філософія, скільки вільне спілкування, формою якого в них є так звані “вечерини”.
Новим явищем для молоді Росії є “растамани” (“растафаріани”), привезений в Росію іноземними студентами – африканцями та європейцями. Щоби розкрити сутність їхній ідеології, доведеться навести обсяжну цитату з публікації В.Волошиної. “Растамани вважають себе нащадками давніх іудеїв, рабство яких, описане в Біблії, повторюється в наш час – чорношкірі стають рабами в Америці. Отже, треба знову розтрощити владицтво нового Вавилону. Зробити це можливо двома шляхами. По-перше, палити священу траву «ганджу», більше знану під назвою маріхуани, та, по-друге, займатися творчою реалізацією. Цьому допомогає музика реггі, в тому числі твори Боба Марлі” [8;14]. З усіх сучасних НОМів растамани найбільше близькі за духом до хіппі.
“Скінхеди” (англ. “поголені голови”) з’явилися в Росії наприкінці 80-х років. Як вважають фахівці з питань молодіжних рухів, до них переважно приєднується молодь із сімей, в яких дорослі пиячать або не можуть прогодувати дітей. Такі юнаки намагаються знайти винних в їхніх злиднях і вбачають їх у “чорних” чи євреях. Разом з тим слід визнати політичну незаангажованість цього НОМу (це, до речі стосується “неформалів” взагалі). Обов’язковим атрибутом скінхедів є будівельні черевики типу DocMartens на товстій підошві з металевим носком та високою шнурівкою червоного чи білого кольору. Також скінхеди носять вузькі джинси чи камуфляжні штани, куртки-military на “змійці”, чорні широкі шлейки, картаті сорочки. Сама назва походить від звичаю неодмінно голити голови. Часто-густо скінхеди мають висококласні татуювання, в яких використовується символіка кельтів, друїдів, рідше – свастика. Головна ідея скінхедів втілюється у гаслі “Влада – білим !”
Молодіжна політика високорозвинутих держав Заходу.
В високорозвинутих країнах Європи та Північної Америки проблемам молоді приділяється увага на загальнодержавному рівні. Скажімо, в Німеччині діє закон “Про допомогу дітям та молоді”.
У Швеції молодіжна політика є елементом добре знаної “шведської моделі” економічного розвитку. Вона базується на пріоритеті молоді в різних галузях державної діяльності. Від 1986 року у Швеції існує посада міністра молоді, який відповідає за державну підтримку молодіжних організацій, за організацію відпочинку молоді тощо. Міністрові підпорядкована Рада у справах молоді, до якої належать 18 штатних працівників. Рада забезпечує координацію діяльності різних міністерств на стадії вироблення і прийняття рішень, що стосуються молоді. У Швеції міністр молоді має навіть право зупинити прийняття будь-якого рішення уряду, якщо воно не відповідає принципам та завданням молодіжної політики. Якщо ж обговорення подібної проблеми на робочому рівні не дає бажаного результату, міністр молоді може звернутися до прем’єр-міністра, зобов’язаного створити комісію для вивчення конфлікту й розробки компромісного рішення. Молодіжна політика Швеції має на меті поглиблення віри молоді в дійсну політичну демократію; надання молоді можливості самій “робити” політику; вирішення таких проблем молодіжного середовища, як злочинність, алкоголізм, наркоманія; постійний діалог держави з молоддю.
У Швеції розроблено цікавий механізм вирішення молодіжних проблем. “В країні існує закон про пільги на житло для молоді віком до 26 років, які залежать від розміру отримуваної молодими зарплати. Будуються спеціальні будинки для молоді, де квартири дещо дешевше, ніж у звичайних будинках.
…”Шведська модель” передбачає виплату кожній дитині віком до 16 років 5820 крон щорічно (тобто 70 американських доларів на місяць). Якщо батьки дитини безробітні, їй виплачується певна фінансова допомога. Всі студенти отримують щомісячну стипендію близько 500 доларів США” [9;66].
Основні засади молодіжної політики органів місцевого самоврядуванння у Швеції визначаються “рамковим” законом 1982 року. Можна навіть казати, що у Швеції існує ціла галузь законодавства, що охоплює проблеми праці, навчання, відпочинку молоді. Законом встановлено систему кредитів для молоді.
Для так званої “втомленої молоді” (тобто такої, що не бажає працювати, ані вчитися) у Швеції повсюдно створено центри підготовки до праці.
Впродовж останніх двох десятиріч у Швеції функціонує система вільного миховання. “…Якщо злочин скоєно підлітком віком до 15 років, він звільняється від кримінальної відповідальності, а з 15 до 18 років – сплачує штраф 200-300 крон без позбавлення волі. При цьому, хоч як це дивно, злочинність в країні практично відсутня” [9; 65].
Проблеми молоді в сучасному високорозвинутому суспільстві.
Авторитетні російські дослідники проблем молоді Олесандр Запєсоцький та Олександр Файн аналізуючи післявоєнні тенденції в молодіжному середовищі країн Заходу, зазначає, що “…ще порівняно нещодавно – після другої світової війни – свідомість молоді у країнах Заходу формувалась в основному в залежності від конкретних соціально-політичних і культурних умов, національних традицій тої чи іншої країни” [5;21]. В тодішньому американському супільстві серед молоді переважають гедоністичні цінності (“Гедонізм… - філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя”) [4;174]. Молоді в цілому за тих часів була притаманна “етика сили і успіху”. Невелика зацікавленість політикою поєднувалося в молодих американців 50-х років з просякнутим індивідуалізмом прагненням до успіху. Принциповою поведінковою установкою була опора на особисті здібності і можливостію
В тогочасній Франції, навпаки, діяльність представників молодго покоління мала переважно колективний характер. Свідомість французької молоді була політизованою, з кінця 40-х років активізувалися молодіжні політичні течії : молоді комуністи, соціалісти, демохристіани.
В Західній Німеччині за післявоєнних років, як і в США, молоді люди уникають громадської діяльності, віддаючи перевагу задоволенню в особистому житті, в дозвілллі.
Тодішня японська молодь так само скептично ставиться до традиційних цінностей, проте, водночас, виявляє стурбованість за долю своєї держави, бажання особистою працею відродити Батьківщину.
“Проте з кінця 50-х років у свідомості молоді різних країн розвинутого капіталізму починають проступати й посилюватися спільні риси. Новий етап розвитку продуктивних сил (етап НТР) висунув особливі вимоги до періоду подорослішання молодої людини…В культурі розвинутого індустріального суспільства, де набуття статусу дорослого вимагає тривалого навчання,оволодіння багатьма навичками, знаннями, соціальними ролями, процес подорослішання, як правило, розтягується на довгі роки” [5;22].
У країнах Заходу та в тодішньому СРСР в післявоєнні роки дедалі зростає питома вага молоді, що після закінчення середньої школи продовжує навчання і, відповідно, в більш старшому віці залучається до суспільного виробництва.
Було б спрощенням сприймати це як обов’язкову передумову інфантилізації молоді. Навпаки, чим триваліше період навчання молодої людини, тим більшої самостійності вона набуває в майбутньому. Урбанізація, поширення системи масових комунікацій, інші атрибути масового суспільства послаблюють дію національних та соціальних бар’рів між молоддю різних країн та різних соціальних груп. Зростає інтенсивність спілкування молоді, її духовна культура та роль у суспільстві. Молодь виявляє себе як специфічна спільнота.
За цих умов вже в 50-ті роки в західному, зокрема американському, суспільстві поступово визріває конфлікт між молоддю і “дорослим” суспільством, пов’язаний з кардинальною розбіжністю в системах цінностей двох поколінь. Америка 50-х років просякнута примітивною споживацькою ідеологією – споживання матеріальних цінностей стає з умови життя людини стає її метою. “В якості національного ідеала на щит були підняті такі риси,як індивідуалізм, особиста ініціатива, сформовано культ успіху в умовах “рівних можливосте”, втілений в міфі “американської мрії”. Америка тих часів, за виразом американського соціолога Ф.Слейтера, віддавала перевагу правам власності перед правами людини, вимогам техніки перед людськими потребами, конкуренції перед співробітництвом, зовнішнім соціальним нормам перед самовираженням особистості” [5; 23-24].
Конфлікт “батьків” і “дітей” знайшов вияв у бурхливих подіях 60-х років. Тодішні масові рухи молоді наклали помітний відбиток на наступне громадське й культурне життя Заходу. Молоде поколінння раптово підняло прапор бунту, загрожуючи зруйнувати консервативні, на їх думку, підвалини соціуму.
Дана проблема, на мою думку, заслуговує на особливу увагу вже тому, що дещо подібне відбулося двома десятиріччями пізніше в радянському суспільстві і дотепер дається взнаки в середовищі української молоді, особливо в великих містах нашої держави. Саме тому важливо з’ясувати причини молодіжного “вибуху” 60-х.
В різних країнах вони були різними. Американську молодь турбували надмірний вплив корпорацій на систему вищої освіти, обмеження на свободу політичної діяльності у студентських містечках – кемпусах, обв’язкова служба в армії, зумовлена війною, яку вели США у В’єтнамі. Для молодих французів велике значення мали зміни в суспільному положенні гуманітарної інтелігенції та та напружена ситуація у сфері вищої освіти. Активність західнонімецької молоді в той час була пов’язана з болючою проблемою подолання духовної спадщини нацизму, що загострювалася авторитарними тенденціями в період правління Аденауера.
Молодіжний протест 60-х набув різноманітних форм. “Каліфорнійський університет Берлі в вересні – жовтні 1964 року породив “сіт-іни” – сидячі страйки протесту. В Мічиганському університеті 25 березня 1965 року було надано поштовху серії “тич-інів” – митингів-дискусій, проведених незабаром більше ніж у ста американських вузах…З весни 1965 по весну 1968 року в Америці різко – приблизно в 300 разів – збільшується чисельність учасників антивоєнних демонстрацій.” [5; 27].
Бурхливі події розгорнулися у травні 1968 р. в Парижі, коли студенти організували “фронтальну атаку буржуазної системи”, захопивши та розгромивши Сорбоннський університет, споруджуючи барикади та влаштовуючі криваві зіткнення з силами правопорядку. “Від в’їзду в кабінет ректора на ровері до рок-фестивалю за участю 400 тисяч осіб, від прикрашення квітами стволів гвинтівок національної гвардії до карнавально-хуліганського захоплення паризького театру “Одеон”, до диверсійних актів, що знищують сотні ні в чому не винних людей, - ось діапазон акцій заколотників” [5;27-28].
Проте все це розмаїття форм мало певну внутрішню спільність – протест молоді формувався стихійно, іниціатива йшла знизу, неминуче набуваючи радикально-антибуржуазного характеру, заперечувалися самі засади суспільства.
Виступи 60-тих років значною мірою були реакцією на гіпертрофований раціоналізм навколишнього соціуму, який асоціювався у свідомості молоді з придушенням особистості, позбавленням її можливостей для саморозвитку. “Як образно писали журналісти в ті часи, юні паростки, піднявшися на гребні “руху шестидесятих”, озірнулася навкруги і не побачила нічого, крім пустелі міст, в яких всякий рух душі зводився до страху втратити розкішне життя біля телевізора з кондиціонером” [5; 30].