Вітчизняна війна 1812 р. відкрила глибокі супереч­ності самодержавно-кріпосницького ладу в Росії. Пере­дові сили відчували гостру необхіднісь корінної рефор­мації суспільства, усунення насамперед таких реакційних явищ, як самодержавство й кріпосництво.

Визвольний рух зародився серед прогресивної час­тини дворянських офіцерів російської армії, яка звіль­нила Росію від іга Наполеона Бонапарта й здійснила переможний визвольний похід в Європу, ставши носієм ідей патріотизму і свободи.

Причини активізації діяльності передових людей Росії яскраво описав найвидатніший ідеолог і керівник дворянських революціонерів Павло Іванович Пестель:

«Події 1812, 13, 14 і 15 років, як і попередніх та наступ­них часів, показали стільки повалених престолів..., стіль­ки знищених царств..., стільки царів вигнаних..., стільки здійснених революцій, стільки проведених переворотів, що всі ці події ознайомили уми з революціями, можли­востями й перевагами їх здійснення. До того ж кожний вік має свою відмітну рису. Нинішній ознаменовується революційними думками. Від одного кінця Європи до другого видно скрізь одне й те ж саме, від Португалії до Росії, не виключаючи жодної держави, навіть Англії й Туреччини — Цих двох протилежностей. Таке ж саме видовище представляє і вся Америка. Дух перетворення примушує, так би мовити, скрізь уми клекотіти ».

Назріла необхідність внутрішніх соціально-економіч­них перетворень, загострення класової боротьби, загаль­не зростання протесту передових людей Росії, а також вплив міжнародних революційних і національно-виз­вольних рухів — все це сприяло організації, об'єднанню прогресивних сил та активізації дій, спрямованих проти самодержавства й кріпосництва, що гальмували прогрес країни.

Учасники Мос­ковського з'їзду кілька разів збиралися на організаційні наради, де йшлося про вироблення програми й статуту нового таємного товариства. Програма й статут, скла­дені І. Г. Бурцовим та М. І. Тургенєвим, визначали його головну мету — підготовку Росії до прийняття представ­ницького правління й обмеження самодержавства, тобто запровадження конституційної монархії. При цьому пе­редбачено здійснити переворот силами військ. М. І. Тургенєв, який на Петербурзькій нараді членів «Союзу бла­годенства (1820 р.) так гаряче підтримав республікан­ську форму правління, тепер відійшов вправо й зімк­нувся з поміркованими діячами товариства.

Місцем перебування Корінної думи товариства ви­значався Петербург, а місцеві думи передбачалося утво­рити в Петербурзі, Москві, Тульчині і Смоленську. Нове товариство утворювалося як єдина організація. Вводи­лася сувора конспірація. Оригінал програми й статуту, підписаний усіма присутніми засновниками товариства, відправлявся з М. І. Тургенєвим в Петербург, а копії — І. О. Фонвізіним передавалися для Московської управи, І. Г. Бурцовим — Тульчинської та І. Д. Якушкіним — Смоленської. Цим особам доручалося заснування дум товариства на місцях.

Проте дальші події розгорнулися дещо інакше, ніж їх планували учасники Московського з'їзду і установчих нарад. Вони й привели до утворення Південного і Пів­нічного товариств (округів) одночасно (березень 1821 р.) з центрами першого в Тульчині (на Україні), а друго­го — в Петербурзі.

М. І. Тургенєв, розпочавши створення Корінної та місцевої дум в Петербурзі, відразу звернувся до актив­ного діяча «Союзу благоденства» М. М. Муравйова, який щойно повернувся з-за кордону. Останній, не підтримав­ши ініціативу Тургенєва, почав організовувати таємне товариство самостійно. Першими учасниками Північного товариства стали М. М. Муравйов, М. С. Лунін і П. П. Лопухін. Відбулося кілька організаційних нарад. За дорученням М. М. Муравйова, який вважав за не­обхідне до організаторів товариства залучити і П. І. Пес-теля, П. П. Лопухін відвіз останньому в Тульчин листа, проект, де викладалися засади утворення нового това­риства, а також текст присяги. Отже, М. М. Муравйов, налагоджуючи спільні дії з П. І. Пестелем, розглядав товариство як єдину організацію.

Дещо інакше діяв М. І. Тургенєв. Повідомивши М. М. Муравйова про рішення Московського з'їзду, він не залучив його до утворення Петербурзької думи. Уста­новче засідання в квартирі Тургенєва відбулося без Му­равйова. Він опирався переважно на колишніх учасників Ізмайловської управи «Союзу благоденства». Це товари­ство будувалося на поміркованих засадах програми •' статуту, привезених М. І. Тургенєвим з Москви.

Таким чином, Північне товариство утворилося спочат­ку з двох самостійних організацій, що діяли незалежно і навіть без зв'язку. Пізніше ці організації злилися. Пів­нічне товариство пройшло склочний процес становлення й формування.

Утворення Північного товариства в Петербурзі за­гальмувалося тим, що після придушення повстання Семенівського гвардійського піхотного полку цар вирішив вивести всі гвардійські частини з столиці на тривалі ма­неври. Гвардія вирушила в похід у квітні — травні 1821 р. і протягом 15 місяців пересувалася по території Литви і Білорусії. І в цей час навколо поручика М. М. Муравйова продовжували гуртуватися і зростати сили Північного товариства.

Товариство розраховувало на силу війська. Цар прагнув вивітрити дух вільнодумства серед гвардії. А насправді вийшло навпаки. «Офіцери всіх полків, ставши вільнішими від служби, ніж у Петербур­зі, — писав І. Д. Якушкін, — не піддавалися такому суворому наглядові, як в столиці, часто спілкувалися між собою, і багато нових членів вступило до Таємного товариства».

У вересні 1822 р. гвардія повернулася в Петербург. Напередодні з'явився царський указ про заборону таєм­них товариств і масонських лож по всій Росії. Офіцери і чиновники мусили давати начальству індивідуальні під­писки про неналежність до таємних товариств.

Сувора заборона не залякала членів Північного то­вариства, які, давши підписку, продовжували свою діяль­ність. Восени 1822 р. було створено Північну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем» това­риства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством постала досить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну для дальшої діяль­ності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту «Конституції», над якою продовжував працю­вати М. М. Муравйов.

Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисель­но зросло до 105 осіб і перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в руках військові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, а також план революційних перетворень в Росії.

1.3. Події на Україні (Тульчин) та в Бессарабії (Кишинів)

У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управи офіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзу благоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмо­вилася визнати це рішення законним. Бурцов не зва­жився оголосити свої повноваження на заснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тель звернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжувати боротьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П. Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М. В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали.

«Павло Іванович Пестель, — писав у спогадах М. В. Басаргін, — був людиною високого, ясного і по­зитивного розуму. Бувши добре освіченим, він говорив переконливо, викладав свої думки з такою логікою, та­кою послідовністю і такою переконливістю, що важко було встояти проти його впливу».

Тульчинська управа (дума) вирішила продовжувати свою діяльність в дусі рішень Петербурзької наради «Союзу благоденства» (1820 р.), тобто ставила мету встановлення республіканської форми правління і ре­волюційний спосіб дії. На цьому ж засіданні було прий­нято рішення про знищення царя і здійснення військової революції в Росії. «Під час рішення Думи про продов­ження Союзу, — писав П. І. Пестель, — були підтвер­джені як республіканське правління, так і революцій­ний спосіб дії. Цим ставилась не нова мета, а стара, раніш уже прийнята, продовжувалась».

На другому установчому засіданні Південне това­риство оформилося організаційно: П. І. Пестеля обрано головою, а О. П. Юшневського — охоронцем товариства. Разом вони складали Директорію Південного товариства з диктаторськими повноваженнями. Третім членом її заочно обрано М. М. Муравйова. Останньому про це негайно повідомлено. Північне і Південне товариства вважалися «округами» — складовими частинами єдиної організації дворянських революціонерів Росії. Від нових членів при вступі вимагалась обіцянка («чесне слово») зберігати таємниці товариства і підкорятися його по­становам. С. Г. Волконський і В. Л. Давидов першими запевнили П. І. Пестеля, що вони залишаться в това­ристві.

Члени Південного товариства глибоко розуміли по­требу в створенні загальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому з самого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестель вва­жав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вони обидва є продовженням «Союзу бла­годенства», що на самому початку листування з Мики­тою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округи мали твердий намір не інакше діяти як тільки разом».

Продовжувалося збирання революційних сил і об'єд­нання їх у товариство. Директорія Південного товари­ства в цій справі проявляла неабияку енергійність і роз­порядливість. За п'ять років (1821—1825) Південне то­вариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстан­ня разом з Товариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб.

Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управління перебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товариства розподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, які не мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке право надавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й брати участь у вирі­шенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще не були прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями. Мета і план товариства пов­ністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятим членам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось.

Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічі їздив у Бессарабію для збирання інфор­мації про розвиток грецького повстання проти Туреч­чини. В доповідних записках він висловив своє прихиль­не ставлення до повстанців, їх планів утворення феде­ративної республіки і вважав, що Росії необхідно роз­почати війну на захист Греції.

Ці поїздки керівник Південного товариства викорис­тав і для зв'язку з членами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф. Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним).

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ
У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ

Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у відповідності з угодою про спільні дії, укла­деною в 1824 р., готували військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р. До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгод­жену програму. Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бути проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських військо­вих частин, які повинні взяти участь в перевороті. Перед­бачалось значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку якого виділявся досить значний час — 2 роки.

Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пе­стель висував план здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах: вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести; збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б перетворити переконання членів то­вариства в суспільну думку, а їх наміри зробити загаль­ним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві прогресивні сили в губерніях визна­ють, підтримають і сприятимуть революції. Початок ре­волюції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а найзручнішим часом для цього вважа­лася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило очолити повстання, арештувати й від­правити за кордон осіб царської фамілії, скликати Се­нат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через Сенат Собору народ­них депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби на­родні депутати обрали монархічне правління, то Тим­часове верховне правління взяло б на себе роль регент­ства. З таким планом були згодні Північне і Південне товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового порядку: через Тимчасове вер­ховне правління чи Собор народних депутатів. Револю­ція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра І.

Існував і другий план: військовий переворот розпо­чати під час огляду Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р. Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім 3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються інші війська, де існував «дух невдо­волення». В Москві революціонери вимагали б від Се­нату проголошення перетворень в державі. Члени това­риства на півночі й півдні повинні були сприяти розвит­кові революції: військам Південного товариства дору­чалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії і поставити перед Сенатом у Петербур­зі такі ж вимоги.