Реферат: Демографічна ситуація в Україні
1. Сучасна демографічна політика України …………………………….. 3-4
2. Демографічна ситуація. Громадянство, національний склад населення 5
3. Динаміка чисельності ……………………………………………………. 6
4. Всеукраїнський перепис населення. Густота розміщення населення територією країни ……………………………………………………………...... 7
5. Статевий склад. Віковий склад. Рівень освіти. Сучасні тенденції …. 8-9
6. Демографічна ситуація в Україні поліпшується …………………... 10-12
Список використаної літератури ……………………………………….…..… 13
Сучасна демографічна політика України
Суб’єкт демографічної політики - держава як засіб державноговпливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі.Об ’ єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси -народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення зточки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчоїдіяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваниху сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграціябули і залишаються, в основному, особистою справою індивіда,подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою неможе спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.
Одним з головних її напрямів є розробка політики , яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.
Концепція сімейної політики України включає:
- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтаціїмолоді;
- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різнихпільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічноюситуацією в країні;
- врахування не лише материнства і пов’язаних з ним проблем, алей батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінногодитинства;
- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.
Розроблені масштабні програми.
«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужнузагальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнахЄвропи за спільною методологією. Передбачала охорону здоров’я,виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім’ям, трудовенавчання.
«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 рокуі передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадськихнеурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовногорозвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини,патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколонаціональної ідеї.
Опікування молоддю.
Необхідність послідовного розв’язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім’ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.
Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивностіяких багато в чому залежить характер і розвиток демографічнихпроцесів.
Зміцнення здоров ’ я, збільшення тривалості життя.
Демографічна ситуація
За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.
Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.
Громадянство, національний склад населення
З усього населення України її громадяни становлять 47 млн. 950 тисяч, іноземці - 168 тисяч, з яких громадяни держав СНД - 151 тисяча осіб. Найбільше іноземців проживає в м. Севастополь (3,4 %).
У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8 %) є українцями і 8,3 млн. (17,3 %) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.
Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.
Динаміка чисельності
Систематичне проведення переписів населення протягом ХХ століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду.
У 1913 році в межах сучасної України проживало 35,2 млн. осіб. За приблизними підрахунками під час Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського господарства, репресій, штучного голодомору, Другої світової війни Україна втратила близько 20 млн. осіб.
У післявоєнний період відбувався приплив в Україну населення з інших Республік колишнього СРСР, проте він був меншим за масову міграцію українців на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Довоєнного рівня населення (40,6 млн. осіб) держава досягла лише у 1956 році.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--