Реферат: Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)
Вказані операції та нагромадження мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидкому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів.
Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб’єктів і соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів, навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти.
Автор далекий від думки, що такий розклад економічних тягот реформи між соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи це слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тим мільйонам людей, які втратили свої заощадження, не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, які зазнали згаданих втрат.
Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б çàбезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на її основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційностіта справедливості проведеної грошової реформи.
Проблеми та механізми реалізації грошово-кредитної політики
На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувати відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло ïðîводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавчо рішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких кіл населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.
Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання про нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.
Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Але між зниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази, зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний дефіцит та попит на гривню та емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана до того, як справдиться механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На жаль, розробникам бюджету на 1997 р, цього уникнути не вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.
Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сфері слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.
Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба шукати на шляху податкової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.
Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини:
1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи і збереження населення та суб’єктів малого і середнього бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетних доходи у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення.
Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладнений. Та й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з вини банків.
2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього потерпає українська економіка та її нова валюта.
3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ вже вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би 50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку.
Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми — реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі.
Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок – це реальна база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошово-кредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку.
Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти, який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.
3 інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:
— негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;
— повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;
— заборонити НБУ брати участь у кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;
— у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього нема поки що достатніх передумов;
— законодавчо заборонити подальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачі банками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити таку черговість видачі готівки: в першу чергу — працівникам усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу чергу — керівним структурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структурами першої черги, Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери.
Тільки запропоновані заходи могли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, так і в майбутньому.
Грошові реформи у постсоціалістичних країнах
Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них — Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд iз цим створювалася повномасштабна система управління економікою.
До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республік колишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до його складу, i тому система ринкових відносин та підприємництва для значної частини їхнього населення — це не чиста теорія, а жива практика.
Третю трупу становлять інші кpaїни СНД. При всій відмінності між цими країнами є чимало спільного. Наприклад, у Грузи та Молдові, як i в Хорватії, мали місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі й істотно просунутись по шляху ринкових перетворень.
Основний зміст грошових реформ
Словенія i Хорватія. Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.