Отож, нині в Україні створено розгалужену систему державних органів, метою яких є формування та реалізація державної молодіжної політики.

Разом з тим, питаннями реалізації молодіжної політики займаються не лише державні органи. Молодь також не стоїть осторонь тих процесів, які нині відбуваються в політичному, громадському житті суспільства, вона намагається підвищити ефективність свого впливу на суспільне життя, старається об’єднатися, зорганізуватися у свої громадські об’єднання.

Необхідно підкреслити, що новітній п’ятнадцатирічний період розвитку українського молодіжного руху на своєму першому етапі характеризувався появою маси різноманітних громадських молодіжних структур, які називалися тоді "неформальними об’єднаннями молоді". Вони відрізнялися від своїх попередників, що діяли раніше або напівлегально, або під контролем комсомолу, своєю незалежністю від нього, масовістю (деякі такі об’єднання нараховували у ряді міст від 500 до 3000 чоловік, 1988 р. самодіяльні групи діяли більш як за 200 напрямами), а також тим, що ці молодіжні об’єднання намагалися активно займатися проблемами росту політичної культури молоді, пробудження національної самосвідомості, підвищення інтересу до історії України, етнографії українського народу [4, 185]. Трохи пізніше саме з цього "неформалітету" головним чином почали формуватися організовані структури молодіжного руху.

У цей час активно розвивався й інший напрям неформальної молодіжної ініціативи – так званої "молодіжної субкультури", яка включає в себе різноманітні та якісно відмінні вияви активності молоді, зокрема, як частини широкого середовища "андеграунду". Впродовж цього новітнього періоду розвитку молодіжного руху в Україні ця його частина пройшла складний шлях зі своїми етапами розквіту і певного занепаду. Всі "молодіжні субкультури", які існували в цей час, умовно можна поділити на дві великі групи. До першої групи належать так звані "традиційні" молодіжні субкультури, тобто такі, які вже тривалий час існували в країні (гіппі, панки, байкери, рокобілі, бітломани), а до другої – "новітні", що виникли вже в останнє десятиліття (толкієністи, індіаністи, уніформісти, трешери, брейкери, репери, рейвери, металісти тощо) [4, 186].

Протягом десяти років розбудови української держави, незважаючи на складну політичну, економічну, соціальну ситуацію в країні, громадські структури молодіжного руху активно розвиваються, зберігаючи свої історичні традиції, корені, займають відповідне місце у політичній системі суспільства і нині набули досить виразної окресленості і визначеності.

Варто враховувати, що досягнення молодими людьми економічної самостійності, реалізація її творчого потенціалу, розвиток підприємницької активності, формування в них світогляду громадянина-патріота, творця майбутнього своєї країни багато в чому обумовлено наявністю підтримки й проведенням активної політики з боку держави й місцевої влади.

Держава та суспільство мають забезпечити випереджальну та інноваційну участь у державотворчих процесах, забезпечити духовні і культурні потреби молоді, рівні можливості для розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві, підтримку сімей, конкурентноздатність на ринку праці, якісну освіту, формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, патріотизму, національної і громадської свідомості серед молоді, яка б могла забезпечити безперервність розвитку держави Україна, базуючись на державних і національних цінностях. Такий підхід дасть можливість сформувати стратегічну ціль української молоді, спрямовану на формування відповідального ставлення молоді до свого майбутнього і майбутнього держави. Це зробить процес залучення молоді до розробки і реалізації державної молодіжної політики ефектним і змінить сучасну роль молоді - брати участь у вирішенні власних соціально-побутових проблем, на необхідну участь у розв’язанні стратегічних проблем розвитку суспільства [6, 154].

Модель державної молодіжної політики, що формувалася протягом останнього десятиліття, сьогодні не відповідає масштабу завдань і викликів, що постають перед державою і суспільством. Мозаїчність, що полягає у підходах до формування законодавчої бази, фінансування, створення структур органів по роботі з молоддю, визначенню їх повноважень і функціонала, відсутність чіткої внутрішньої організації знижують ефективність державної молодіжної політики, позбавляють її комплексності і системності.

Програму дій держави і суспільства в цій сфері, механізми вирішення цих завдань й покликана визначити сучасна молодіжна політика.

2. Суспільство, держава і сучасний стан молоді в Україні

Сучасне становище молоді в Україні визначається наступними чинниками: мінімальна участь молоді в об’єднаннях громадян, повільне зростання громадянської та національної свідомості, активності молоді; відсутність системи формування ціннісних орієнтацій; низький рівень поінформованості молоді з питань участі в усіх сферах суспільного життя, процесі формування і реалізації державної молодіжної політики; нелегальна зовнішня трудова міграція частки молоді; низьким рівнем правової освіти молоді та знанням шляхів захисту своїх прав; відсутність рівності можливостей та стартових умов для усієї молоді.

Водночас, українська молодь не відірвана від світу, від розвитку своєї країни і адекватна своєму часу. Вона адаптована до сучасних соціально-економічних і політичних умов. Разом з тим, існує велика частка соціально невлаштованих і неблагополучних молодих людей. Відбувається зростання традиційних і зародження нових "груп ризиків".

Негативні тенденції, що зараз домінують в молодіжному середовищі: зменшується абсолютна чисельність і частка молоді в структурі населення у зв'язку з негативними демографічними процесами; погіршується стан фізичного і психічного здоров'я молодого покоління, що може привести до якісного зниження репродуктивного, інтелектуального, економічного потенціалу суспільства. Найвразливішим і незахищеним сьогодні є здоров'я молодих людей в підлітковій віковій групі; триває маргіналізація і криміналізація молодіжного середовища, збільшується число молодих людей, схильних до правопорушень; знижується якість освіти; відбувається деградація структури зайнятості, руйнування трудової мотивації молодих працівників. Молоді люди інтегруються переважно в сферу обміну і перерозподілу товарів і послуг, віддають перевагу робочим місцям, що не вимагають високої професійної кваліфікації; частка підприємців не перевищує 2-3% від чисельності всієї молоді, молоді люди практично не представлені в малому і середньому бізнесі; відбувається деформація духовно-етичних цінностей, розмиваються моральні обмежувачі на шляху до досягнення особистого успіху; слабо розвивається культура відповідальної громадянської поведінки [9, 86].

Характерними рисами масової молодіжної свідомості стають правовий нігілізм, відсутність соціальної волі, "стадний" інстинкт. Водночас, спостерігається зростання позитивних тенденцій в розвитку української молоді:

·у молодіжному середовищі дозріває потужний інноваційний потенціал. Збільшується число молодих людей, що вибирають особисту ініціативу як головний спосіб вирішення своїх проблем;

·зростає самостійність і практичність, відповідальність за свою долю, мобільність, сприйнятливість до нового;

·збільшується престижність якісної освіти і професійної підготовки. Змінюється ставлення до освіти – формально-статусне ставлення поступається місцем практичному використанню отриманих знань як основи особистого і професійного успіху і майбутнього добробуту;

·зростає економічна зацікавленість у збереженні свого здоров'я;

·сучасна молодь стала повноправною частиною міжнародного молодіжного співтовариства, активно інтегрується в глобальні економічні, політичні і гуманітарні процеси [11, 13].

Поряд з процесом розвитку цих тенденцій за останнє десятиліття зазнав істотних змін характер ставлення держави і суспільства до молоді:

· споживче ставлення до молоді у сфері економіки і праці змінилося незатребуваністю;

· насторожене, недовірливе ставлення у сфері політики змінилося відвертими маніпуляціями. Молодь розглядається виключно як електоральний ресурс;

· тотальний контроль у сфері культури змінився байдужістю і передачею даної сфери під вплив засобів масової інформації та індустрії розваг, бізнес яких побудований на культивуванні споживача, примітивних людських інстинктів;

· повчально-опікунське ставлення в духовно-ідеологічній і виховній сферах трансформувалося в нерозуміння і байдужість з боку старших поколінь. Домінує погляд на молодь як на пасивну соціальну групу, що перебуває в перехідному, маргінальному стані.

В сукупності це призвело до того, що ціннісно-смисловий простір молоді формується або на основі кримінальної субкультури, або на основі ціннісно-поведінкових моделей, руйнівних національно-культурну самоідентифікацію молодих українців.

Ускладнює ситуацію відсутність суспільно-визнаних морально-етичних орієнтирів розвитку, образу майбутнього, слабо розвинені умови для самореалізації і втілення соціально значимих ініціатив молоді. Відсутній механізм узгодження інтересів молоді з інтересами інших груп суспільства.

Розвиток позитивних тенденцій і використання потенціалу інноваційної активності молоді на користь творення і громадянського служіння може бути досягнуте лише при створенні адекватної системи участі держави і суспільства в процесах соціалізації молоді, розвитку цивілізованих механізмів взаємин між суспільством і новими поколіннями, що входять до нього.

3. Новітні вимоги до формування молодіжної політики України

Молодіжну політику слід розглядати як один з провідних чинників вирішення стратегічних завдань у сфері забезпечення конкурентоспроможності і національної безпеки України, становлення громадянського суспільства, забезпечення гідних умов життя громадян.

У свою чергу, державна молодіжна політика повинна розглядати молодь як базовий стратегічний ресурс держави і суспільства, як суб'єкт соціальної і економічної політики. Це, насамперед, означає підвищення ступеня уваги до проблем молоді, принципова зміна ставлення до неї на всіх рівнях влади, а також оптимізацію системи реалізації молодіжної політики України.

Необхідно відмовитися від підходу до молодіжної політики як до засобу, спрямованого переважно на створення привілейованих умов для молоді в порівнянні з останніми соціальними групами і суспільством в цілому. Молодіжна політика України повинна формуватися із врахуванням специфічних інтересів молоді, на відмові від патерналізму.