Реферат: Державне регулювання оподатковування агропромислового комплексу

Класифікація соціально-економічних факторів, що впливають на державне регулювання АПК через оподаткування (авторська розробка)

№ п/п	Класифікаційні ознаки	Характеристика класифікаційних ознак
1.	Рівень продовольчого самозабезпечення	Частка вітчизняних продуктів у загальному нормативно-розрахунковому споживанні країни (у нормативному балансі)
2.	Рівень спаду виробництва	Відсоток виробленої продукції від рівня 1990 р. (по основних видах продукції)
3.	Рівень цінової обґрунтованості продовольства і соціальної ефективності державного регулювання АПК	Частка витрат на харчування в структурі витрат сімейного бюджету порівняно із країнами ЄС та сусідами
4.	Рівень рентабельності та його відповідність вимогам розширеного відтворення	Динаміка рентабельності, рівень забезпечення власними фінансовими джерелами для розширеного відтворення на основі енерго - і ресурсозбереження, спеціалізації та інтенсифікації виробництва
5.	Екологічність виробництва	Ступінь дотримання екологічних міжнародних та національних стандартів і правил, які забезпечують здоров’я працівників і населення, збереження довкілля

Відмінність представленої класифікації від аналогічних розробок інших українських і закордонних авторів, вивчених нами в процесі дослідження, полягає в наступному.

Вперше у відомій нам літературі суб'єкти господарювання в аграрному секторі національного господарства розглядаються в системі державного регулювання через оподатковування в контексті збереження і розвитку сільських територій, як територіально-просторової основи історико-еволюційного розвитку української нації. Крім того, економічні показники (рівень спаду виробництва, рівень рентабельності, рівень цінової обґрунтованості) розглядаються через призму складних, віддалених у часі соціально-демографічних процесів на селі. У цьому, на наш погляд, полягає авторська наукова новизна виконаного дослідження.

ВИСНОВОК

Дослідження системи державного регулювання АПК, як багатофункціонального комплексу національного господарства, через оподатковування показало, що в різних країнах на різних етапах розвитку застосовувалися неоднакові підходи і механізми системи оподатковування.

1. Податкове стимулювання агропромислового комплексу умовно можна розділити на два види. Перший являє собою систему податкових знижок за обсяг виробленої продукції, тобто, знижки дають пільгу виробнику сільськогосподарської продукції пропорційно збільшенню загальних розмірів витрат товаровиробника. Механізм цієї форми податкового стимулювання через знижки, на наш погляд, недоцільний у даний час в Україні. Іншою формою податкових знижок є прирістний. Суть його полягає в тому, що з оподатковуваного доходу вираховуються суми на інноваційний розвиток (придбання посівного матеріалу високих репродукцій, елітного племінного молодняку худоби і птиці, освоєння нової енергозберігаючої техніки, технологій і ін). На наш погляд, для стійко визнаних генераторів базових інновацій, якими є державні племінні заводи й елітно-насінницькі господарства, саме ця форма податкових знижок може бути найбільш ефективною.

2. Авторська позиція по цьому питанню зводиться до наступного. При розробці методології оподатковування АПК у системі державного регулювання необхідно враховувати особливу роль, що виконують сільські території в розвитку держави. Відмінними рисами авторських пропозицій є те, що в якості системоутворюючих елементів сільської території ми розглядаємо територіально-просторове, соціальне, виробниче, природне середовище, що забезпечує і зберігає історичну пам'ять нації. Тобто, усі вищевказані фактори в процесі державного регулювання АПК виступають одночасно поза часовим зв'язком. Хоча вони не мають кількісного обліку і виміру, їхній вплив прямо й опосередковано змінює історичний вигляд села. Система оподатковування практично регулює лише виробничу функцію сільських територій і сільського населення на шкоду всім іншим. Тому деградація сільського господарства на більшій частині території України в даний час є закономірним наслідком непродуманої, однобічної орієнтації на збільшення поточних доходів бюджетів усіх рівнів.

3. На наш погляд, система оподатковування м'ясного підкомплексу методологічно може базуватися на вирівнюванні рівня рентабельності у всіх сферах АПК, а в самому м'ясному підкомплексі – по всьому маркетинговому замкнутому ланцюзі: виробництво кормів – вирощування тварин і птахів – переробка м'яса тварин – реалізація. На жаль, дотепер у документах, що визначають державного регулювання зовнішнього економічного середовища розвитку АПК, у рамках національного господарства домінують однобічні підходи, суть яких за останні 5 років (1999-2006 р) виявлялася в спробах розрізненого по ланцюзі виробництва кінцевої продукції, фрагментарного по сферах АПК часткового згладжування гострих цінових ситуацій, що періодично виникають на внутрішньому м'ясному ринку.

4. Перед вступом України у СОТ і ЄС, на наш погляд, назріла гостра необхідність силами провідних державних наукових установ виконати комплексні наукові дослідження. У процесі досліджень по кожній з підгалузей (м'ясному та молочному скотарству, свинарству, м'ясному птахівництву та ін) можна буде порівняти вітчизняний рівень технології виробництва за формою і глибиною поділу і кооперації праці, рівнем, досягнутому у 1990 р., результативних показників по витратах кормів, праці, собівартості одиниці продукції по зонах країни: Степу, Лісостепу, Полісся й іншим. На такій конкретній базі доцільно прийняти довгострокову Програму відродження села, у якій державне регулювання АПК через оподаткування буде виступати одним із ключових функціональних блоків системи державного стимулювання комплексного розвитку сільської території – просторової основи національного господарства.

5. На наш погляд, заслуговує на підвищену увагу досвід Китаю, де за останні 5 років зусиллями держави виділені національні пріоритети на базі історично сформованих центрів виробництва основних видів м'яса: баранини, свинини, яловичини й інших. Без опори на історично сформовані зони інтенсивного концентрованого виробництва, в основі яких лежить максимальне використання пасовищних кормів, інтенсивне виробництво ведучих кормових культур (сої, гороху, кукурудзи, ячменя, багаторічних бобових трав і інших) не можливо забезпечити стійке виробництво м'яса, що при переробці на будь-які види кінцевої продукції могло б мати конкурентні за ціною показники з аналогами країн Європейського Союзу.