Реферат: Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні
Окрім адміністративних, державне регулювання має ще й економічні наслідки, бо впливає на конкурентоспроможність фірм через економічні регулятори (ціни, податки, пільги тощо). Обов'язкове додержання стандартів і нормативів часто призводить до додаткових витрат і, відповідно, до зростання витрат виробників. Зміни структури витрат виробництва поряд з їх загальним збільшенням, які є результатом необхідності додержання нових стандартів, мають глибший і складніший вплив, аніж просте введення додаткового податку.
Наприклад, фірми, взяті в окремій галузі, є неоднорідними і розрізняються за своїми розмірами, технічною оснащеністю, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові витрати, пов'язані з будівництвом, розробкою і впровадженням екологічно чистих технологій, неоднаково вплинуть на їхню конкурентоспроможність. Так, малі, і відповідно, менш технічно оснащені фірми, які раніше мали виробничі витрати на рівні середніх, зі зростанням додаткових витрат стануть нерентабельними і будуть змушені покинути ринок.
Таким чином, у державному контролі за додержанням нових стандартів будуть зацікавлені фірми, які раніше мали мінімальні, у даній галузі, витрати виробництва. Вигоди вони одержать від того, що конкуренти фактично перестануть існувати, не витримавши високих витрат виробництва, причиною яких є вищий технічний рівень, аніж у їхніх конкурентів.
Розглянуті вище варіанти одержання переваг шляхом змін розмірів і структури витрат не вичерпують можливостей фірм у використанні переваг державного регулювання. Підприємці будуть намагатися змінити існуюче законодавство, яке визначає правила діяльності фірм, або добиватися прийняття нових додаткових законів з метою обмеження діяльності конкурентів й того, що перешкоджало одержанню більших прибутків.
Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:
1. Захищаючи права особи і забезпечуючи товарами й послугами, яких не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.
2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.
3. Ціна втручання держави в економічну сферу це: а) скорочення виробництва у приватному секторі внаслідок використання ресурсів державою; б) витрати, пов'язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.
4. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, які добре усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.
5. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет з таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.
6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших і втягується в це, тоді ресурси витрачаються не на виробництво, а привласнюються.
7. Кошти, що витрачаються на здійснення державою операцій, пов'язаних з перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми надані реципієнтам.
8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.
9. Конкуренція так само необхідна державній владі, як і ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз і ставить державу на службу народові.
10. Конституційні норми, які дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.
Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди повинна поєднувати в собі як регулятивні, так і дерегулятивні функції. Це пов'язано з тим, що господарське життя є значно гнучкішим, аніж правова діяльність держави (економічне завжди йде попереду правового), яка сьогодні щоразу обмежує діяльність Держпідприємництва, реалізуючи свою діяльність через надані комітетові відповідні повноваження.
Нижче приведені кілька статей з ЗАКОНу УКРАЇНИ "Про підприємництво" (м. Київ, 7 лютого 1991 року N 698-XII), які засвідчують законність деяких питань сфери підприємництва.
Розділ III ПІДПРИЄМЕЦЬ І ДЕРЖАВА.
Стаття 12. Загальні гарантії прав підприємців.
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними та іншими ресурсами. (Частина друга статті 12 в редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96).
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражем відповідно до їх компетенції.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємця.
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.
Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Стаття 14. Державна підтримка підприємництва.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава: