Реферат: Державно-правове регулювання страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Вивчення нормативно-правових актів, спеціальної та наукової літератури дало можливість стверджувати, що страхування зовнішньоекономічного ризику – це комплекс видів страхування, які забезпечують захист інтересів вітчизняних та іноземних учасників різних форм міжнародної співпраці. Страхування зовнішньоекономічного ризику включає страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту, які перевозять вантажі, страхування будівельно-монтажних ризиків, експортних кредитів, міжнародних торгово-промислових та інших виставок, які створюються спільно з іноземними фірмами, тощо. Такі страхові операції здійснюються у вільноконвертованій та національній валюті. У більшості видів страхування укладення таких договорів добровільне. Залежно від змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка зі сторін.

Автором дано визначення поняття “страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності”, а саме: “комплекс різноманітних видів страхування, які здійснюються на підставі чинного та міжнародного законодавства, що включають відносини економічного та правового характеру та мають на меті забезпечити захист майнових інтересів суб’єктів господарювання у разі настання страхового випадку”.

Підрозділ 2.3. “Страхові правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та напрямки протидії” присвячений правопорушенням, що мають місце у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності, а також акцентується увага на необхідності протидії такого роду правопорушенням.

Питання боротьби із правопорушеннями у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності є досить поширеними. Будучи затребуваним суспільством як основний важіль допомоги при настанні несприятливих подій, що підривають економіку держав та підприємницьких структур, страхування саме спрямованістю своєї діяльності дає можливість застосовувати проти нього різні форми правопорушень – від простого обману до витончених комбінацій.

Проблема протидії правопорушенням при страхуванні актуальна для всіх країн. Дослідження цих тенденцій підтверджують значні збитки, що заподіяні злочинністю в цій сфері. В 10 % випадків страхове відшкодування або завищене, або виплата здійснена незаконно. У цілому ж, якщо це перевести на клієнтів, які одержали відшкодування від страхової компанії, 2-3 % від їх загальної кількості одержали відшкодування оманливим шляхом за рахунок коштів інших страхувальників.

Боротьба з правопорушеннями як взагалі, так і безпосередньо у сфері страхування зовнішньоекономічної діяльності, насамперед, вимагає не лише чіткого знання норм чинного законодавства, а й неухильного його дотримання.

У розділі 3 “Напрямки удосконалення державного регулювання діяльності страховиків, перестраховиків та страхових посередників” визначаються шляхи підвищення ефективності регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку, а також окреслюються основні напрямки розвитку чинного законодавства, яке регулює сферу страхування.

У підрозділі 3.1. “Розвиток інституту перестрахування у сфері зовнішньоекономічної діяльності” розглянуто історичні аспекти виникнення та поширення перестрахування на міжнародному рівні. Підкреслюється, що перше відоме перестрахування було здійснене в морському страхуванні в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу, що здійснювала перевезення вантажів з м. Генуя у м. Брюге. Угода з перестрахування укладалася двома комерсантами, які діяли як перестраховики, з однієї сторони, а з іншої – третьою особою, яка представляла перестраховика. Разом з тим, окремі дослідники пов’язують появу інституту перестрахування з кінцем XVI століття, відколи з’являються угоди, де купці-страховики ділять між собою ризики.

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають “вторинним” страхуванням або страхуванням самих страховиків. Перестрахування – це самостійна галузь страхування, яка захищає саме страховика від можливих фінансових втрат у випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними угодами страхування, не маючи перестрахувального покриття.

Акцентується увага на тому, що для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов’язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату. Водночас, для перестраховиків, що працюють за межами України, перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, страхування інвестиційних проектів, а також об’єктів підвищеного ризику тощо.

В Україні майже відсутні страхові компанії, які спроможні самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, у авіаційному чи морському страхуванні. Отже, такий результат спонукає страховиків активно здійснювати перестрахування.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення державного регулювання діяльності страхових посередників” визначено сутність страхового посередництва, як виду страхової діяльності та виокремлено напрямки удосконалення системи державного регулювання діяльності страхових посередників. Зазначається, що до страхових посередників слід відносити страхових агентів і страхових (перестрахових) брокерів.

Крім цього, у страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв’язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії тощо. Водночас, на страховому ринку (як вітчизняному, так і міжнародному) посередники відіграють істотну роль. Це підтверджує той факт, що у переважній більшості країн Європейського Союзу понад 50 % усіх угод страхування укладають за посередництвом брокерів та агентів. Тож у перспективі роль страхових посередників буде зростати.

Удосконалення державного регулювання діяльності страхових посередників має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страхових посередників; порушенню ними зобов’язань перед страхувальниками; здійсненню псевдострахування з метою легалізації коштів отриманих протиправним шляхом; виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород. Способами досягнення цього є: 1) запровадження поточного нагляду за фінансовим станом страхових посередників через здійснення контролю за фінансовою звітністю; 2) удосконалення технології ліцензування страхових посередників, у тому числі за рахунок уведення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування; 3) опрацювання економічно обґрунтованих нормативів діяльності страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи; 4) розширення прав та підвищення оперативності уповноваженого органу за діяльністю страхових посередників.

Підрозділ 3.3. “Фактори, що впливають на ефективність регулювання діяльності на вітчизняному страховому ринку” присвячений дослідженню та вивченню окремих груп факторів, які впливають на ефективність регулювання діяльності на страховому ринку.

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об’єктом державного управління. Управління діяльністю на ринку страхових послуг здійснюється шляхом впливу держави на організацію та функціонування суб’єктів ринку з метою упорядкування і підвищення ефективності їх діяльності.

Аргументується, що однією із найбільш поширених груп факторів, які здійснюють вплив на ступінь регулювання діяльності на страховому ринку є наявність багатьох негативних тенденцій та суттєвих диспропорцій у розвитку ринку страхових послуг України. Як наслідок, це потребує підвищеної уваги з боку державних органів з регулювання та нагляду за страховою діяльністю і врахування в процесі управління розвитком кожного суб’єкта господарювання на вітчизняному страховому ринку. До таких груп факторів слід віднести: 1) фіктивність значної частини страхових операцій; 2) низький рівень покриття ризиків; 3) більша частина активів фінансується власними коштами, а не із залучених джерел; 4) нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов’язкового медичного страхування; 5) недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування; 6) надмірна кількість страхових компаній та низький рівень їх капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку; 7) використання страхового ринку суб’єктами господарювання для оптимізації оподаткування та виведення капіталу за кордон; 8) низький рівень страхової культури на