Реферат: Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

Зміст

Вступ………………………………………………………………...................2

I .Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема.

1.1.Поняття й особливості девіантної поведінки……………………………7

1.2.Причини виникнення девіантної поведінки…………………………….12

II. Прояви девіантної поведінки

2.1.Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки……………16

2.2.Агресія як форма прояву девіантної поведінки…………………………19

2.3Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці……………………….25

III.Технологіїроботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні…….28

Висновок………………………………………………………………………...35

Список літератури………………………………………………………………40

Вступ

Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”,"педагогічно занедбаних”, непристосованих до школи, фрустрованих,"незручних”, "важких”, "безнаглядних”, "дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітківможуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка. Порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, неприйняття вчителем, труднощі у навчальному навантаженні, спілкуванні, самовизначенні, – все це спонукає дитину шукати іншої спільноти однолітків, чи старших за віком школярів, у якій би зникало емоційне напруження, знову з’явилась можливість самоствердитися й самореалізовуватися як особистість. Занепокоєння викликає той факт, що те (інше) середовище не завжди матиме адекватну соціальну спрямованість. Водночас, девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім’ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї, визначатиме її індивідуальну поведінкуДослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [4; 5].

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Об’єктом курсової роботи є психологічні особливості особистості підлітків, які виявляють негативні відхилення у поведінці.

Предмет – організаційно-психологічні умови подолання девіантної поведінки у підлітковому віці, соціальні механізми прояву й детермінуючі чинники девіантної поведінки підлітків. Мета полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці змісту, форм та методів подолання девіантної поведінки у дітей підліткового віку. Вивчення теоретико-прикладних основ психології та соціальної роботи дало нам можливість сформулювати гіпотезу: підлітки, схильні до девіантної поведінки мають специфічний психологічний профіль та відповідну агресивну установку, які сформувалися під сукупним впливом психофізіологічних, індивідуально-психологічних чинників та несприятливих умов соціалізації особистості і потребують поетапної організації самовиховання та психологічної корекції відхилень у поведінці.

Завдання:

-уточнити зміст поняття «девіантна поведінка»;

- обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження детермінант підліткових девіацій за умов соціальної аномії суспільства;

- класифікувати поведінкові девіації підлітків за соціально-психологічними критеріями;

-висвітити технології роботи з підлітками девіантної поведінки;

- виявити характер типових форм деструктивних девіацій підлітків у сучасному українському суспільстві та фактори, що їх зумовлюють;

- з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків та визначити їх ієрархію за самооцінками підлітків;

-описати чинники, що детермінують процес поширення наркоманії в підлітково-молодіжному середовищі;

Проблемна ситуація полягає в тому, що більшість деструктивних форм девіантної поведінки підлітків носить латентний характер, а це, безумовно, ускладнює процес дослідження. У свою чергу, трансформація аддиктивної поведінки у деліквентну та кримінальну зумовлює потребу визначення їх спільних рис, особливостей і детермінант. Ситуація ускладнена тим, що девіації стали характерною, а подекуди й унормованою рисою підліткової та молодіжної субкультур.

Наукова проблема полягає в тому, що сформовані у світовій і вітчизняній соціології концептуальні підходи до визначення сутності підліткових девіацій (Г. Аванесова, С. Бадмаєва, Я. Гілінського, Е. Дюркгейма, О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, Н. Смелзера та ін.) потребують удосконалення відповідно до умов життєдіяльності кожної територіальної спільноти; недосконалою є класифікація форм девіацій, оскільки існують розбіжності в тлумаченні рис і властивостей підлітків як соціально-демографічної групи.

Розгляд основних детермінант та особливостей прояву підліткових девіацій важливий не лише з позиції потреби оцінки їх сучасного стану, а й з точки зору прогнозування їх тенденцій у майбутньому, оскільки сьогодні деструктивні форми прояву девіантної поведінки набувають масового характеру, про що свідчить статистика МВС України, МОЗ України й матеріали електронних і друкованих засобів масової інформації.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--