Реферат: Діяльність соціальних служб по захисту безробітних
Безробіття позначається, насамперед, на матеріальному становищі незайнятих, їх соціально-психологічному самопочутті.
В умовах формування ринкових відносин державна політика в галузі зайнятості повинна бути націлена на оптимізацію ринку праці, сприяння мобільності робочої сили, створення нових робочих місць, підготовку і перепідготовку кадрів.
В цілому державна політика зайнятості представлена двома основними напрямами (7, 425):
1) сприяння у працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги у професійній підготовці та перепідготовці;
2) стимулювання освіти гнучкого ринку праці.
Законами та іншими нормативними актами Російської Федерації передбачається забезпечення рівних можливостей у реалізації права на працю та вільного його вибору всім громадянам Росії незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань, ставлення до релігії.
Держава, відповідно до законів, має допомагати здійснювати трудову і підприємницьку ініціативи громадян, сприяти розвитку їх здібностей до продуктивної і творчої праці, сприяти дотриманню добровільності праці, вільному волевиявленню у виборі виду зайнятості, забезпечувати соціальний захист у сфері зайнятості.
Особливу увагу держава покликана приділяти тим групам і прошаркам населення, які з тих чи інших причин повністю або частково не відповідають вимогам ринку: молоді; жінкам, які виховують дітей дошкільного віку, дітей-інвалідів; самотнім і багатодітним батькам, які мають неповнолітніх дітей; інвалідам, особам перед пенсійного віку; біженцям, вимушеним переселенцям; особам, звільненим з виправних установ, а також тривалий час не мають роботи. Законом РФ «Про зайнятість населення в Російській Федерації» і іншими нормативними актами для таких груп населення передбачається створення спеціалізованих підприємств і організацій, створення додаткових робочих місць, особливий режим праці (неповний робочий тиждень, скорочений робочий день, робота вдома).
Державна програма забезпечення зайнятості населення передбачає також децентралізацію промисловості, переведення її в сільські райони та малі міста, створення малих підприємств, розширення сфери обслуговування та інші заходи.
Відповідно до зазначеного вище законом до числа зайнятих належать громадяни, які працюють за наймом або мають іншу оплачувану роботу, тимчасово відсутні в зв'язку з непрацездатністю, відпусткою, підвищенням кваліфікації, припиненням виробництва; підприємці, фермери, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени виробничих кооперативів; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду; проходять службу в Збройних Силах, внутрішніх та залізничних військах, органах державної безпеки і внутрішніх справ; працездатні громадяни, які навчаються в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, а також проходять очний курс навчання у вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладах, включаючи навчання за напрямом федеральної державної служби зайнятості населення (7, 427).
2. Діяльність соціальних служб по захисту безробітних на прикладі аналізу роботи служби зайнятості
Безробіття, як свідчать багато соціологічних та соціально-психологічні дослідження, має виключно негативні соціальні наслідки для суспільства в цілому, окремих його груп і прошарків, для сімей, для кожної людини. Серед цих наслідків збільшення смертності від серцевих захворювань, зростання числа самогубств і вбивств, чисельності пацієнтів у психіатричних закладах, погіршення стосунків у сім'ї, зростання злочинності і т.д.
Люди гостро переживають незатребуваність своїх знань, виробничого досвіду, перехід з однієї соціальної групи в іншу. Дослідженнями зафіксовані основні психологічні якості безробітного: невисокий рівень соціальної сміливості, поступливість, комфортність, песимістичність і обережність у поведінці; недовірливість або скептицизм, стійке маргінальне емоційний стан.
Тому головним у соціальній політиці є (тобто має бути) попередження масового безробіття, що забезпечується, насамперед, нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком. Допустимою вважається незайнятість в межах 2–5%. Хоча і в цьому випадку суспільство несе певні втрати: зростає обсяг допомоги з безробіття, функціонують біржі праці (центри зайнятості), зростає масштаб громадських робіт, розширюються програми соціального захисту і т.д. Однак масове безробіття (перевершує нормативну в 2–4 рази і більше) може з'явитися детонатором соціального вибуху, що особливо небезпечно в сучасних умовах (7, 428).
Нині в Росії за офіційними даними більше 5 млн. безробітних, за іншими джерелами – від 15 млн. Це значно перевершує нормативну безробіття (7, 428).
Місцева влада, керівники підприємств та установ намагаються своїми силами стримати зростання безробіття. Крім зазначених вже вище заходів (створення спеціалізованих підприємств для окремих категорій населення, використання надомних форм роботи, скорочений робочий день, неповний робочий тиждень), практикуються і відпустки без збереження заробітної плати, надання фінансової допомоги для розвитку саме зайнятості, підприємництва, а також нових форм зайнятості, встановлення квоти прийому окремих категорій населення (молоді, інвалідів і т.д.) на підприємствах. Дуже важлива така міра, як введення пільгових оподаткування та кредитів підприємствам, що створює додаткові робочі місця для жінок та молоді, інших категорій громадян.
Використовується проведення громадських робіт для окремих категорій населення (звільнених з місць ув'язнення, бомжів і т.д.). Як правило, такі роботи загальнодоступні, не вимагають тривалої спеціальної професійної підготовки. Це догляд за дітьми, старими, допомога в обслуговуванні хворих, вирощування овочів, робота в дитячих садах і т.д. Їх фінансують підприємства, для яких виконуються ці роботи, а також використовуються кошти місцевого бюджету та державного фонду зайнятості.
У зв'язку з переходом до ринкових відносин і появою безробіття були відкриті служби зайнятості. Незважаючи на нетривалий період своєї діяльності (після 30-х рр. XX ст. Їх не було), вони стають все більш важливим органом надання соціальної допомоги у працевлаштуванні, соціального захисту громадян, які втратили роботу.
Служба зайнятості має розгалужену мережу. У республіках, краях, областях, районах та містах створені служби зайнятості, підпорядковані у своїй діяльності вищих органів служби зайнятості та відповідним органам виконавчої влади. Вони фінансуються за рахунок коштів фонду зайнятості.
Служби зайнятості у своїй діяльності керуються конвенціями і рекомендаціями, розробленими і прийнятими Міжнародною організацією праці (МОП), створеної в 1991 р. (див.: МОП, Конвенції та рекомендації 1991–1996 рр.), Та відповідними законами та нормативними актами Російської Федерації.
Центри зайнятості всіх рівнів (типів) вирішують такі основні завдання: збір і поширення інформації про попит та пропозицію на місцевому ринку праці; консультування працівників з питань професійного навчання та працевлаштування; професійна орієнтація всіх груп населення, виплата допомоги по тимчасовій не зайнятості; консультування підприємців з проблем зайнятості та використання робочої сили, надання допомоги в кадровому плануванні підприємств; організація перепідготовки вивільняється з виробництва робочої сили.
Практика показує, що найважливішою ланкою в діяльності служб зайнятості є також соціально-психологічна робота з клієнтами.
У діяльності служб зайнятості велике значення має трактування поняття «безробітні». Таке трактування міститься в Законі про зайнятість населення (7, 430). Відповідно до цього закону безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в службі зайнятості з метою пошуку підходящої роботи та готові приступити до неї. При цьому не беруться до уваги оплата за виконання громадських робіт за направленням служби зайнятості, виплата вихідної допомоги і середнього заробітку працівникам, вивільненим з підприємств, установ та організацій у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або скороченням чисельності їх штату.
І працівникам служби зайнятості, і їх клієнтам необхідно добре знати деякі принципові положення цього закону. Наприклад, готовність працювати означає, що клієнт приймає пропозицію про роботу, що відповідає профілю своєї освіти, з урахуванням стажу, навичок, прагне пройти професійну підготовку або перепідготовку, щоб зайняти певне місце роботи.
Друге положення, з яким доводиться постійно стикатися працівникам і клієнтам служб зайнятості, пов'язано з поняттям «підходяща робота». Закон визнає підходящої таку роботу, яка відповідає професійній придатності працівника з урахуванням рівня його професійної підготовки, досвіду попередньої роботи, стану здоров'я, транспортної доступності робочого місця. Ця робота повинна оплачуватися не нижче середнього заробітку за останнім місцем роботи, протікати в умовах, відповідних правилам і нормам охорони праці.
Служба зайнятості зобов'язана прийняти рішення про визнання громадянина безробітним не пізніше 11 днів з моменту пред'явлення ним відповідних документів: паспорта, трудової книжки, документу про професійну придатність, про середню, за розробці за останні два місяці, за останнім місцем роботи.
Службою зайнятості не можуть бути визнані безробітними такі категорії громадян: 1) не досягли 16-річного віку; 2) особи, кому призначено (відповідно до законодавства) пенсія, виключаючи інвалідів III групи; 3) які відмовилися протягом 10 днів з дня звернення до службу зайнятості від двох варіантів підходящої роботи, 4) вперше шукають роботу, а також не мають професії (спеціальності) у разі двох відмов від отримання професійної підготовки, від запропонованої оплачуваної роботи (навіть тимчасової).
Для втратили роботу у зв'язку із структурними змінами в економіці, закриттям або перепрофілюванням виробництва закон передбачає збереження стажу і середнього заробітку у період працевлаштування, але не більше трьох місяців.
Ситуація на ринку праці ускладнюється. Вивільнення великої кількості працівників, конверсія військово-промислового комплексу, незахищеність випускників навчальних закладів на перший план висувають такі завдання: надання цим категоріям населення соціально-психологічної допомоги, з одного боку, та їх професійну орієнтацію, з іншого.