Реферат: Дизайн у Японії в ХІХ – ХХ століттях

Головний зал складався з внутрішнього приміщення, оточеного зі всіх 4 сторін поряд колон. Зал міг бути збільшений з однією і більш сторін шляхом додавання додаткового ряду колон. Під звісами даха знаходилася веранда. З двох сторін робилися двері, а проміжки між зовнішніми колонами закривалися гратчастими панелями, які кріпилися зверху на петлях. Окрім невеликої кімнати для сну і зберігання утварі, внутрішній простір не мав практично ніякого розподілу. Пол покривався дошками, на нього укладалися татам і (товсті солом'яні циновкі) і подушки для сидіння і сну, а приватність забезпечувалася установкою стулкових ширм і завіс, крім того, на перекладинах, службовців для кріплення петель стінних панелей, вішали екрани з бамбука.

Єдиний що дійшов до нашого часу зразок цього типу споруд - Госе (імператорський палац в Кіото), що служив будинком для багатьох поколінь імператорів.

Інший найважливіший стиль житлової архітектури - сеін (буквально - бібліотека або студія ), що сформувався під впливом дзен-буддизму. Так в монастирях секти Дзен називалися спокої настоятеля. Цей стиль був розроблений в періоди Камакура і Муроматі на базі класичного сінден, а в періоди Адзуті-Момояма і Едо він став широко застосовуватися як в гостиних і житлових спокоях монастирів, так і в будинках військової знаті. Дотепер він служить зразком житлового будинку в традиційному стилі.

З’явились споруди в декілька поверхів - Кінкакудзі (Золотий павільйон) і Гінкакудзі (Срібний павільйон) в Кіото, виникло мистецтво сухих ландшафтних садів, в яких пісок, каміння і чагарник використовувалися як символи води і гір.

Більшість замків в Японії була побудована в ХVI в., в період міжусобних феодальних воєн . І хоча вони будувалися як військові бази, в мирний час замки з'явилися основою для утворення численних міст. Як символ потужності, замок не тільки оснащувався головною спорудою баштового типу, але і перетворювався також на справжній центр мистецтв. Архітектура, скульптура, ремісничі вироби, живопис і садівництво естетично служили внеском в одне ціле. Замок таким чином часто втрачав свій військовий характер, стаючи своєрідним політичним і духовним центром.

Традиційні житлові дома неправлячих класів населення мають загальну назву м і нка . Звичайно досить простої конструкції, вони будувалися до кінця XIX в., поки японська архітектура не підпала під західний вплив. Мінка в сільських областях називалися нока , в селах рибаків - гека , а в містах - мат і я .

В конструкції в основному використовувалося дерево - для несучих колон і перекладини каркаса, а також для стін, підлоги, стелі і даху. Що знаходяться між колонами грати з бамбука, скріпляючі вапном, утворювали стіни. Вапно використовувалося і на даху, який потім покривався травою. З соломи робили тверді тонкі підстилки мус і ро і більш міцні ціновками татамі, які клалися на підлогу. Камінь застосовувався тільки для фундаменту під колонами і не використовувався в стінах.

Після припинення періоду самоізоляції в портових містах сталі формуватися західні квартали, які забудовувалися звичними для іноземців будівлями. До цього періоду відносяться і російські споруди на японській землі .

З реставрацією Мейдзі в 1868 р., коли Японія вступила на шлях модернізації, були освоєні нові конструкційні технології, що використали цеглину і камінь. Новий стиль отримав широке визнання у всій країні як стиль будівель державних підприємств і установ. Особливо популярними стали будівлі контор і резиденцій в стилі західного дизайну. В Японії працювали багато архітекторів із США і Європи. В 1879 р. Токійський технологічний коледж закінчила ціла плеяда архітекторів, які потім стали грати ведучу роль в будівництві в країні.

Найвідомшіі споруди західного стилю - Банк Японії і Токійський вокзал архітектора Тацуно Кінго, Імператорський палац Акасака архітектора Катаяма Токума.

Проте кам'яні і цегляні будинки, побудовані звичайними методами, не витримали землетрусу 1923 р., який поруйнував Токіо і околиці. Досягнутий прогрес в розробці методів будівництва сейсмоутримуючих будівель дозволив залізобетонним спорудам з'явитися в японських містах приблизно в той же час, що і в Західній Європі.

Після другої світової війни Японія, оправившись від важких потрясінь, вступила в період прискореного економічного зростання, коли використовуючи сталь і бетон інженерна архітектура Японії вийшла на один з вищих рівнів в світі.

Значний прогрес японської архітектури став помітний для всіх в 1964 р. під час літніх Олімпійських ігор в Токіо . До цього часу був побудований комплекс спортивних споруд, спроектованих Танге Кендзо. Будівля олімпійського стадіону має оригінальний зігнутий дах, що воскрешає японські традиції.

Танге з кінця 60-х рр. створює ряд проектів будівель і комплексів, в яких послідовно розвиває ідею "просторової архітектури", уподібнюючи будівлі і комплекси дереву, що росте. Зараз гнучка просторова структура стала майже обов'язковою характеристикою що зводяться в Японії будівель.

Комплекс небосягів на заході Центрального Токіо став символом економічної потужності Японії. В 1991 р. в районі С і ндзюку за проектом Танге була побудована найвище в Токіо будівля - Токійський муніципалітет - 243 метри. Ця споруда з двома 48-поверховими баштами нагадує європейський готичний собор.

Національними традиціями пройняті проекти Андо Тадао . В побудованих їм будівлях завжди продуманий доступ до природного світла, до природи, завдяки чому їх мешканці можуть насолодитися незабутніми картинами, спостерігаючи, наприклад, зміну пір року.

Світову популярність також здобула діяльність Кійонорі Кікутаке, Курокава Кісьо, Макі Фуміхіко, Ісодзакі Арата і інших архітекторів .

ДИЗАЙН ІНТЕР ’ ЄРУ

Японський стиль відрізняється бездоганними колірними поєднаннями і лаконічними формами. Це мінімалістсько-декоративний стиль, в якому ніщо не перенавантажує увагу, простір структурований спокійний і виразний. У територіально невеликій, перенаселеній країні особливо цінується простір, тому і внутрішній устрій приміщень зводить до мінімуму меблі і інші звичні атрибути будинку, з тим щоб компенсувати його дефіцит. У японців особливе відношення до природи, тому японський стиль асоціюється з природними кольорами, переважно в світлій гаммі: білий, кремовий, молочний. Стримані світлі тони характерні і для японських меблів. Поверхня меблів і стін гладка, не фактурна. Тканини теж кремові і білі, переважно натуральні: виляск і шовк. Місце для відпочинку розташовується в центрі кімнати.

Типова деталь - японська розсувна стінка, і звичайно, бамбукові меблі. Ієрогліфи майже неминучий атрибут оформлення житла "під Японію". Прихильникам цього етностилю виробники пропонують декоративні комплекти постільної білизни, портьєри, покривала, прикрашені ієрогліфами і іншими стилізованими національними малюнками. Є і відповідний посуд для чайної церемонії, особливі блюда для традиційних рибних блюд, шкатулки, скульптури, прикрашені елементами, що повторюють лінії японських пагод. У такий інтер'єр чудово вписуються скромні невисокі меблі, канапки і столи різної висоти.

Неодмінним мешканцем дому в Японії є карликове дерево "бонсаі". Така сосна або квітуча слива висотою в півметра навіває господарям думки про безсмертя.

Стіни приміщень звичайно нічим не прикрашаються, але хорошим доповненням до вже створеного інтер'єру послужать яскраві паперові віяла і гравюри в стилі періоду Мейдзі.

МЕБЛІ

В сучасному світі і безпосередньо в Європі постійно росте попит на східну культуру і японські меблі. На Заході зараз є дуже модним все, що має відношення до Сходу. Особливо мешканців сучасних міст приваблює Японія – самобутня, таємнича країна, багатовікові традиції якої – сусіди з останнім словом прогресу. Японська естетика дотримується принципу “все зайве - жахливе”.

Основа японського інтер’єру – пустота, яка підкреслює внутрішню витонченість того нечисленного, що є в домі. Тому принциповою особливістю японського стилю є мінімалізм. Ті ж тенденції продивляються в дизайні і виробництві меблів. В домі повиннв бути тільки найнеобхідніші предмети меблів, побуту і декору. Всі речі, домашні принади ховають у вбудованих шафах.

Предмети повинні бути не лише практичними, але й красивими. А красиве лише те, що має неповторне обличчя. Кожна річ в японському інтер’єрі унікальна. При цьому неповторність і красса речі може бути зрозуміла лише її власникам.

Виготовлення домашніх меблів в Японії – явище порівняно молоде. Для традиційного японського дому зі стінами, що розсуваються, і підлогою, що вкрита циновками-титами, меблі практично не потрібні. Хіба що низенький столик, за яким можно вмоститись, сівши на підлогу, полиці для зберігання білизни, що закривається панеллю, та жаровні, довкола котрої мешканці дому гріються холодними зимовими вечорами. Ніяких диванів, крісел, ліжок, торшерів, стільців, письмових столів і інших меблів, без яких неможливий європейський дім.

Американський природознавець Морзе, який опинився в Японії в середині ХІХ ст., писав в своєму щоденнику: “В японських будинках меблів на диво мало. Проте кожний предмет інтер’ру не тільки максимально раціональний, але й створений з майстерністю, яка не співставляється зі зразками інших країн.”

ПРОМИСЛОВИЙ ДИЗАЙН

Sony – це міжнародна компанія, заснована в Токіо в 1946 році, Sony була задумом двох людей. Інженер Масару Ібукі та фізик Акіо Моріта. Корпорація Sony відрізняється від багатьох інших виробників аудіо та відео апаратури тим, що вона не тільки робить телевізори, відеокамери й музичні центри, але й веде величезну науково-дослідну роботу. Величезна кількість форматів і технологій, які стали невід'ємною частиною сучасного життя, з’явилися у лабораторіях Sony.