Реферат: До питання проблеми прихованих імен в англійській та українській мовах

За глибиною приховання авторства криптоніми поділяють на дешифровані (І.Ф. – Іван Франко; М.П. – Михайло Павлик ) і шифровані (Н.С.Ж. – Л.П.Косач, тобто Леся Українка; Р.Л.Н. – М.П.Драгоманов ).

Найпоширенішими формами криптонімів є ті, що походять від прізвищ та імен авторів. Очевидно тому деякі російські бібліографи не вживають терміна „криптонім”, а називають цей вид псевдонімності „ініціалами й літеровими позначеннями”. Дехто з дослідників схильний вважати такі підписи різновидом анонімності або, в крайньому разі – переходовою ланкою між псевдонімами й анонімами. В літературі з даного питання зустрічається й інше трактування терміна „криптонім”: ним іноді позначають узагальнюючі псевдоніми.

П.П.Чучка пише, що головними структурними компонентами криптонімів є літери, склади, морфеми, тире і крапки в різних їх комбінаціях. До найпоширеніших структурних типів криптонімів належать ті, що становлять ініціали імені чи ініціали прізвища або ініціали імені та прізвища. Наприклад: А. (Агатангел Кримський), К. (М.Костомаров, П.Куліш), Т.Ш. (Тарас Шевчненко). Часто скорочуються прізвища або імена до двох чи до трьох ініціальних літер. Наприклад Ал. (Алиськевич Андрій), Василь Ст., рідше – Ст. В. (Василь Стефаник), М. Др., рідше – Др. М. (Михайло Драгоманов, він же і М.П., тобто Михайло Петрович), Мак. (Осип Маковей).

Рідше будуються вони з ініціальної та фінальної літер прізвища. Наприклад: А-с (Микола Аркас), С-ч (Степович Андроник), з ініціалей та фіналей прізвища й імені, напр.: 3-в Мо (Зубков Михайло). Утворюють криптоніми з першої літери прізвища та його постфіксального форманта. Напр.: Ч-енко (Спиридон Черкасенко, він же Черкасен.), П-як (Федір Потушняк), М-ей (Осип Маковей), В-ий і В-ний (Микола Вороний). А є просто телонізніми, тобто фінальні літери авторового прізвища, напр.: -кий (Левицький). Трапляються криптоніми з приголосних літер, напр.: Злтрв (І.Золотарьов), Н-п-в-да (М.Непийвода). Є криптоніми з ініціальних складів імені та прізвища, напр.: СемДор (Семен Дорошенко). Частина криптонімів – це аноніми, тобто прізвище чи ім’я автора, прочитані з кінця наперед, напр.: Ародис, Киднир (з Сидора, Риндик).

На сьогодні „Словник українських псевдонімів” О.І. Дея, який вийшов в 1969р., є єдиним словником українських псевдонімів і криптонімів (16-20 ст.).

Англійські самоназви зібрані і систематизовані у “Dictionary of literary pseudonyms” Atkinson Frank (London, Clive bingley, 1982), “A Dictionary of Literary Pseudonyms in English Language” Carty (Mansell Publishing Limited, London, 1995), “Dictionary of Pseudonyms” Adrian Room (Jefferson, New Carolina, and London, 1998)

Нині майже всі автори, які займалися проблемою вивчення псевдонімів в германських та слов’янських мовах, використовують поняття криптоніма як різновиду псевдоніма. У всіх словниках, які існують сьогодні, криптонім подається як псевдонім автора. Не зустрічається жодного джерела, який би містив окремого словника криптонімів.

На нашу думку, криптонім за своєю формою утворення заслуговує на окремий розгляд. У подальшому нашому дослідженні ми робимо спробу класифікації і розшифрування, виходячи з причин, шляхів й способів утворення з метою системного аналізу та виділення в окрему категорію. У подальшому вважаємо за необхідне порівняти вище згадані моменти у двох мовах.

Література:

1. 1. Дей О.І. Словник українських псевдонімів. – К.: „Наукова думка”, 1969.

2. 2. Дмитриев В.Г. Скрывшие своё имя – М, 1977.

3. 3. Дмитриев В.Г. Придуманные имена – М., 1986.

4. 4. Капелюшний В.П. Замасковані імена: Псевдоніми і криптоніми та проблеми атрибуції авторства в історіографії українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. – К.: Нора-Прінт, 2001.

5. 5. Кравченко-Максименкова Н. Аноніми та псевдоніми в загальній та українській бібліографії, – К, 1927.

6. 6. Подольская Н.В. Словарь русской ономастнчсской терминологии. – М., 1988.

7. 7. Чучка П.П.Українські псевдоніми: статус, структура і функції. / Наукові записки. Кіровоград РВЦ КДПУ ім. Винниченка, 2001.

8. 8. Room Adrian. Dictionary of Pseudonims. Third edition. MsFarland & Company, Inc., Publishers. – Jefferson, North Carolina, and London, 1989.

9. 9. Schnaider.G Handbuch der Bibliographie. – Leipzid, 1926.