Реферат: Договір франчайзингу
Громадянин Квірк підписав угоду з однією компанією про те, що він буде виконувати функції її представника на певній території. У відповідності з умовами угоди Квірку виплачувались комісійні в залежності від забезпечення ним обсягу продаж. Компанія надала Квірку службовий автомобіль. До кола обов’язків Квірка входило “просування” товарів компанії, відвідуючи торгівельні ярмарки і експозиції, на яких він розповсюджував каталоги і прайс-листи, а також представляв зразки продукції цієї компанії. Коли компанія спробувала припинити співробітництво з Квірком та послала йому повідомлення за 30 днів до передбачуваного строку припинення співробітництва (як це передбачалося умовами контракту між ними), Квірк звернувся до суду з позовом про те, що відповідно до законодавства штату Вісконсін подібне повідомлення повинне надсилатися йому за 90 днів, оскільки він є дилером (франшизиатом) цієї компанії.
Суд прийшов до висновку, що тут мали місце відносини “роботодавець – найманий працівник”, а не франшизні правовідносини. Щоб вважатись франшизіатом за законодавством від нього вимагалося мати значні інвестиції в рамках співробітництва з франшизіаром. Квірк не яких інвестицій в рамках співробітництва з компанією не здійснював, не надавав своїх виробничіх потужностей і “гудвіла”. Квірк просто збирав замовлення, але не надавав кредитів і не приймав на себе ризик від неплатежів з боку покупців. Компанія а не Квірк визначала ціни, надавала знижки і так далі. Компанія також виплачувала $1500 (які потім відраховувались від комісійних) в ті місяці коли комісійні через незначний обсяг продажу не досягали встановленої суми. Крім надання службового автомобіля, компанія сплачувала за Квірка внески до фондів безробіття і компенсації працівників. Тому суд і вирішив, що Квірк був просто найманим працівником, а не дилером компанії, отже компанія не порушила закон, повідомивши за 30 днів про припинення співробітництва.
Ще одним прикладом є судовий процес між фірмою-виробником пива та фірмою дистриб’ютором. Остання інвестувала 1.4 млн. доларів щоб отримати франшизу від виробника. Через деякий час після початку співробітництва виробник обвинуватив дистриб’ютора в тім що він збуває продукцію за межами обмовленої території. дистриб’ютор відкинув ці обвинувачення. Сищики виробника одного разу помітили, що три невеликих вантажівки з пивом поїхали зі складу дистриб’ютора і під’їхали до трейлера, який стояв за декілька кварталів від складу. Не з’ясовуючи куди саме поїхав трейлер з пивом, компанія-виробник розірвала франшизу з дистриб’ютором під приводом його нечесної поведінки. При цьому без встановленого порядку повідомлення. З таким рішенням виробника суд не погодився. Суд зобов’язав виробника надати франшизіату можливість продажу свого дистриб’юторства, щоб компенсувати відповідні витрати.
Не менш принагідним прикладом є франшизний спір між компанією-виробником автомобілів та компанією що стала її франшизіатом. Франшизіат забов’язувався не тільки реалізовувати автомобілі, але й утримувати склад запчастин для задоволення потреб споживачів. З часом франшизіар повідомив франшизіата про наявність порушень умов контракту та надав 60 днів для їх усунення. Через декілька місяців франшизіар направив франшизіату інше письмо, що повідомляло про розірвання франшизи через те що недоліки не усуненні. Франшизіат звернувся до суду і припинив розірвання угоди. Франшизіар не погодився з таким шагом та подав апеляцію. Суд підтримав франшизіара і вирішив що в нього малось достатньо підстав для припинення франшизи. Зокрема франшизіат постійно мав проблеми з обслуговуванням автомобілів, виготовленних франшизіатом. Його виробничі потужності не утримувалися в належній чистоті, як цього вимагав франшиар У франлшизіата не було всього необхідного обладнання та інструментів. Були відсутні деякі настанови франшизіара по обслуговуванню його продукції. Обслуговування автомобілів займало забагато часу, через це клієнти зазнавали незручностей. Франшизіат мав недостатній перелік запчастин. Він же затягнув введення в дію комп’ютерної системи по обліку запчастин. Франшизіат також розповсюджував серед споживачів інформацію про те, щоб вони не покупали в іншому місці автомобілі франшизіара такої марки, яку не можна купити у франшизіата. Названі аргументи цілком впевнили суд в правоті франшизіара.
Подібні судові процеси залучали увагу адміністрації й органів місцевої влади. У результаті приймалися в 60-і і 70-і роки норми законодавства стосувалися проблем франчайзингу в конкретних галузях промисловості, наприклад, в автомобільній і автосервісі.
В даний час у практиці бізнесу набагато менше зловживань, зв'язаних із франчайзінгом, і він є основою багатьох підприємств.
Проте й дотепер ведеться чимало спорів між учасниками франчайзінгових відносин. Під приводом надання прав на товарний знак чи знак обслуговування франшизіари часто намагаються нав’язати франшизіатам територіальні обмеження чи обмеження з приводу поставок і цін. Самі ж франшизіари звертаються до суду вказуючи на такі суперечності:
1. Применьшення контрактних забов’язань ( Конституція забороняє державі приймати закон, якій вносить істотні зміни в контрактні забов’язання ).
2. Належний процес (чотирнадцята поправка забороняє неясні, позбавленні критеріїв закони).
3. Федеральний примат (ст. VI Конституції надає федеральному законодавству статус вищого закону держави. Звідси франшизні законодавства штатів, які суперечать федеральному законодавству, наприклад “Акту Лемхима”, регулюючому товарні знаки, є антиконституційними).
4. Міжштатна торгівля (ст 1 секції 8 Конституції забороняє штатам неналежним чином обтяжувати міжштатну торгівлю.
Одним з сучасних та найбільш наочних і переконливих прикладів розвитку і становлення франчайзінгової системи є діяльність всесвітньо відомої фірми "Макдональдс", що у даний час може розглядатися як безперечний лідер в індустрії швидкого харчування.
Успіх "Макдональдса" обумовила, у першу чергу, фанатична віра в ідею забезпечення високого рівня якості обслуговування. У той час, коли інші франчайзери просто дублювали основні напрямки свого бізнесу, компанія "Макдональдс" послідовно поліпшувала кожен аспект своєї діяльності.
Коли наприкінці 40-х років брати Ричард і Моріс Макдональди, власники невеликого пришляхового кафе задумалися над тим, як поліпшити обслуговування своїх клієнтів і, природно, збільшити доход, вони знайшли вдалий засіб: скоротили число позицій у меню до трьох блюд, стандартизували технологію на основі конвеєрної системи й уніфікували рецептуру організації готування блюд. Наприклад, гамбургери важили рівно 1,6 унції і містили не більш 19 % жиру. Працівники були одягнені в накрохмалені білі сорочки і виконували один вид роботи: одні знімали гамбургери зі сковорідки, інші вмочали їх у киплячу олію і так далі. Подібна організація підвищила ефективність і знизила витрати. Однаковість "Макдональдс" створила нове покоління клієнта, що точно знав, що де б він не був, скрізь у "Макдональдса" прекрасне і швидке обслуговування і звичний асортимент блюд. Аналогічні підприємства швидкого обслуговування стали з'являтися у великій кількості. Серед них такі, як "Кентуккі Фрейд Чикан", "Холидей ИНК" і ін. Кожний з цих бізнесменів має свою торгову марку, що підтримує по всій створеній мережі франчайзингу. Багато бізнесменів, зрозумівши і прийнявши цей напрямок бізнесу, стали приєднуватися до нього.
Найвищий підйом у розвитку франчайзингу продовжувався протягом наступних десятиліть до кінця 80-х років. У 1984 році майже третина обсягу продажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) - була реалізована через франчайзінгові фірми.
Франчайзинг створює 13 % національного багатства у валовому національному продукті - це в три рази більше, ніж торгівля автомобілями. Як роботодавець франчайзинг надає понад 7 мільйонів робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих робітників, що не мали іншої можливості знайти роботу. За даними міністерства торгівлі США реалізація товарів і послуг компаніями, що працюють по системі франчайзингу, зростає на 10% щомісяця Американський франчайзинг, набувши великого внутрішнього досвіду, рушив за
кордон, щоб пустити паростки на інших ринках. Багато компаній продали свої франшизи в інших країнах, а деякі з них швидкими темпами розширюють свою міжнародну мережу.
В даний час більш 350 американських фірм і їх франчайзі володіють більш ніж 32 000 торгових підприємств в інших країнах.
Бурхливий розвиток франчайзингу спостерігається в Канаді, Західній Європі, Японії, державах Тихоокеанського регіону, Австралії, країнах регіону Карибського моря. Франчайзери з інших країн, у свою чергу, придивляються до ринку США. Очевидно, міжнародний франчайзинг найближчим часом буде розвиватися ще більш швидкими темпами. Франчайзери шукають потенційних франчайзі в закордонних країнах, а багато приватних осіб і фірм активно шукають франчайзерів з інших країн, щоб придбати їхню ліцензію і права і при їхній фінансовій підтримці, на їхній технології виробництва й обслуговування робити свій прибутковий бізнес.
Види франчайзингу
Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі. Виділяють три основних види франчайзингу - товарний франчайзинг, виробничий і діловий.
Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.
Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. В окремих випадках ведуча компанія має відношення і до оплати гарантійних послуг, відшкодуванню витрат на спільну рекламу. Як правило, для товарного франчайзингу характерна вузька спеціалізація франчайзі на реалізації одного виду товарів і послуг.
В даний час цей вид франчайзингу використовується багатьма компаніями, наприклад, по виробництву автопокришок. Якщо ж товари і послуги не мають торгових марок, вони не включаються в цю категорію.
Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від товару в Сан-Франциско.
Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.
Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. Ледь не самий популярний вид франчайзингу, при якому ведуча фірма продає ліцензію приватним фірмам чи компаніям на право відкриття власної фірми з продажу продуктів і послуг під ім'ям франчайзера (наприклад, прокат і побутове обслуговування, ділові і професійні послуги, магазини, мережі закусочних, готелів). З боку великої корпорації пред'являються рівні з нею вимоги до технологічного процесу, якості, а також забезпечується навчання персоналу, вибір площадки будівництва підприємства, інші послуги (методи забезпечення продажів, ведення оперативної звітності і т.п.).
При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як постачальник для своїх франчайзі.
Одним з прикладів такого виду франчайзингу може служити фірма Wendy. Девид Томас почав свою кар'єру в харчовій промисловості, коли йому виповнилося 12 років. Протягом наступних п'яти років він працював у різних ресторанах у місті Форт Вайн у штаті Індіана. У 15 років він кинув школу й у 1950 році, коли йому виповнилося 17 років, Девид записався в армію, де він одержав освіту кухаря. У 1953 році, після демобілізації, молодий Томас повернувся додому, у той же ресторан, і незабаром був призначений помічником керуючого. Бізнес почав процвітати. У 1962 році компанія купила ще чотири ресторани в місті Колумбус штату Огайо. Томас був призначений керуючим цих ресторанів з умовою, що він зможе викупити 40%, якщо він зробить ці ресторани прибутковими. Це було не так просто. У той момент ці ресторани випускали більш сотні найменувань, що створювало складність у нагляді за якістю. Девид вирішив скоротити список найменувань і підсилити місцеву рекламу. Коли він починав, загальний обсяг продажу від усіх чотирьох ресторанів складав 2500 доларів у тиждень, а через тиждень після нової стратегії продаж подвоївся. У 1968 році ці ресторани були продані і Девид одержав свою частку, що складає 1,7 мільйона доларів. У віці 35 років ставши мільйонером, Девид Томас вирішив зайнятися великим бізнесом і продавати гамбургери. Він почав з малого: у 1972 ріці дев'ять ресторанів з річним продажем у 1,8 мільйона доларів, у 1975 рік-сто ресторанів, у грудні 1976—п'ятсот. Бізнес став набирати темпи: у 1978—тисяча, ще через рік-дві тисячі із щорічним продажем, що перевищив мільярд.
Успіх цього нового короля гамбургерів не в котлетах, а в способі продажу -- франчайзингу. Як стверджують експерти харчової промисловості, Америка і так переповнена ресторанами, але наполегливий підприємець завжди знайде спосіб розширити свій збут.