Разом з цим дана сторона договору вправі вимагати від іншої сторони - відповідного митного органа - належного виконання взятих на себе зобов’язань протягом всього часу дії договору. Крім цього, перевізник має право ознайомлюватись з розрахунком вартості послуг з охорони та супроводження товарів, на підставі якого визначається сума, що підлягає сплаті за такі послуги. Перевізник також має право висувати й погоджувати з іншою стороною договору окремі умови охорони та супроводження товарів.

Виконавець, тобто митний орган в особі підрозділу митної варти, зобов’язується:

1) прийняти товар для охорони й супроводження в митниці відправлення з метою забезпечення його обов’язкової доставки в митницю призначення для завершення митного оформлення;

2) надати перевізнику розрахунок вартості послуг з охорони й супроводження;

3) визначити способи забезпечення безпеки товару, чисельність, режим і порядок роботи особового складу митної варти під час охорони та супроводження товару, переміщуваного територією України, залежно від конкретних умов і погодити умови охорони й супроводження з перевізником;

4) у разі необхідності (форс-мажорні обставини, уникнення нападу на перевізника і т. ін.) змінювати маршрут руху перевізника, забезпечуючи при цьому дотримання встановленого терміну доставки його у митницю призначення;

5) у разі вимушеної зупинки транспортного засобу з товаром, коли його подальший рух стає неможливим чи призведе до затримки руху всієї колони, тимчасово припиняти переміщення такого транспортного засобу та передавати його для зберігання під митним контролем найближчому митному органу до усунення перевізником (уповноваженою ним особою) причин вимушеної зупинки;

6) зазначати у товаросупровідних документах усі факти порушення режиму та маршруту руху, у тому числі з обставин, незалежних від митної варти й перевізника;

7) по закінченні процедури охорони й супроводження передати товар митному органу призначення для завершення митного оформлення відповідно до чинного митного законодавства України;

8) забезпечити конфіденційність договірних відносин щодо охорони й супроводження товару, а також нерозголошення особовим складом групи охорони й супроводження відомостей про маршрут переміщення товару, його вартісні, кількісні, якісні та інші характеристики.

До прав виконавця можна віднести право на оплату послуг з охорони та супроводження товарів у сумі, яка не перевищує фактичних витрат митних органів. Крім того, дана сторона договору має право вимагати від іншої дотримання погоджених маршрутів, швидкості, режиму руху тощо, а також дотримання встановлених обмежень щодо доступу до охоронюваних товарів, а також інші права, що кореспондують обов’язкам контрагента [3].

Цікавим, на наш погляд, є приклад Російської Федерації, де також існує аналогічний захід гарантування доставки товарів, який має назву "митне супроводження". Послуги з митного супроводження нікому не нав’язуються. Відносини з замовником будуються на добровільних засадах. У 1998 році була створена компанія "С.В. Т.С. - Сопровождение" - Всеросійський союз ветеранів митної служби, - яка наділена правом працювати з митними вантажами й забезпечувати надійність доставки по всій території Росії. Ця компанія виконує суто організаторську функцію, перекладаючи власне охоронну роботу на співробітників охоронних структур. В компанії діє спеціальна служба, яка займається перевіркою клієнтури. Виявлення фірм-одноденок, а також фірм, що викликають підозри перевізників, дозволяє вчасно відмовитись від роботи з сумнівними клієнтами та дотриматись чистоти укладених договорів. При цьому між компанією "С.В. Т.С. - Сопровождение" та митницею укладається договір-поручительство, тобто компанія виступає в якості поручителя за перевізників перед митними органами. Причому забезпечується не тільки гарантія доставки митного вантажу, а й оплата всіх митних платежів. Відповідно до цього договору компанія несе повну матеріальну відповідальність перед Державним митним комітетом Росії за схоронність і дотримання правил його транспортування [8].

Що стосується відповідальності сторін договору охорони та супроводження за українським законодавством, то в даному питанні існує чимало проблем. У типовому договорі відсутній навіть пункт про відповідальність сторін, однак, керуючись принципом свободи договору, сторони за своєю згодою можуть обирати міру відповідальності та закріплювати відповідні положення у договорі. Однак у зв’язку з цим постає інша проблема: державні установи, що є юридичними особами, відповідають за своїми зобов’язаннями лише наявними в їх розпорядженні грошовими коштами, і на їх основні фонди не може бути звернене стягнення кредиторів [2. Тому залишається спірним питання, за рахунок яких коштів митний орган як бюджетна установа зобов’язаний відшкодовувати збитки власнику товарів, спричиненні з вини відповідного підрозділу митної варти. Саме тому, перш ніж укладати такий договір, відповідний митний орган ретельно аналізує ступінь ризику, обумовлений відомостями про перевізника, маршрут перевезення, характер вантажу тощо, і має право відмовитись від укладення договору з підозрілими контрагентами.

Зважаючи на те, що охорона та супроводження товарів є заходом гарантування доставки залишається незрозумілим питання про інший вид відповідальності - адміністративну. Обираючи цей вид гарантій, власник товару перекладає на підрозділи митних органів обов’язок перед державою в особі цих же митних органів по забезпеченню належної доставки товарів у митницю призначення. У випадку порушення митною вартою цього обов’язку за аналогією з митним перевізником повинна наставати адміністративна відповідальність. Яким чином така відповідальність митного органу фактично перед самим собою повинна реалізуватись, законодавство не визначає.

На сьогоднішній день практика не знає прецедентів невиконання митною вартою своїх зобов’язань, однак гіпотетично така ситуація цілком можлива. При цьому фактично залишаються незахищеними інтереси фізичних та юридичних осіб - власників (володільців) товарів і транспортних засобів, що супроводжуються і охороняються митним органами. Тому питання про відповідальність сторін цього договору повинно бути вирішено в законодавчому порядку. Це забезпечить запровадження механізму захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб (суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності) у відносинах із суб’єктами, наділеними владними повноваженнями, що в свою чергу підвищить попит на послуги митних органів.

Таким чином, охорона та супроводження товарів, що знаходяться під митним контролем, митними органами є з, одного боку, заходом гарантування доставки товарів у митний орган призначення, застосування якого врегульовано митним законодавством України, а з іншого боку, є послугою, що надається митними органом на підставі цивільно-правового договору. У ЦК України не передбачений такий вид договору, оскільки сфера його застосування дуже вузька - він характерний тільки для митної справи і не застосовується поза її рамками. Однак в даному законодавчому акті міститься положення про договір охорони (особи чи майна), який при цьому не можна застосовувати до відносин, пов’язаних з охороною та супроводженням товарів. На наш погляд, зазначена норма ЦК України взагалі містить звужене визначення договору охорони, оскільки має значну кількість обмежень, які стосуються сторін (охоронцем може бути лише підприємець; в значній кількості випадків охоронні послуги надаються державними органами, зокрема, підрозділами МВС України), порядку оплати (вноситься щомісячно), що в свою чергу передбачає тривалий термін дії договору (принаймні більше, ніж один місяць). Відповідно до положень ЦК України не можливо, наприклад, укласти договір на охорону квартири, припустімо, на триденний термін - на час відсутності її власника. Отже, на наш погляд, необхідно внести зміни до ст.978 ЦК України, виклавши її в наступній редакції:

"За договором охорони одна сторона - охоронець зобов’язується забезпечити схоронність особи чи майна, які охороняються, а інша сторона - володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати охоронцю встановлену плату в порядку, передбаченому договором".

Література

1. Дрішлюк А.І., Орзіх Ю. Договір доручення та комісії за Цивільним кодексом України // Юридический вестник. - 2005. - № 3. - С.77 - 80.

2. Дрішлюк В.І. Поняття та ознаки публічного договору за цивільним законодавством України // Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання: Всеукр. наук. - практ. конф.: Зб. тез та доп. / Редкол.: С.В. Ківалов, М.Р. Аракелян, Ю.М. Оборотов та ін. - Одеса: Юридична література, 2005. - С.146 - 149.

3. Екимов С.А. Понятие и общая характеристика договора // Журнал Российского права. - 2002. - № 10. - С.88 - 92.

4. Ершов А.Д. Основы управления и организации в таможенном деле. - Учебное пособие. - СПб.: СПбИВЭСЭП. Санкт-Петербургский филиал РТА. О-во "Знание", 1998. - 362 с.

5. Ємельянчик С. Договір про надання послуг у новому Цивільному кодексі України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 2. - С.92 - 94.

6. Єсіпов І. Договір як юридичний факт // Юридичний журнал. - 2005. - № 2 (32). - С.99 - 103.

7. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.

8. Золотнікова Н.С. Місце договору транспортного експедирування серед інших договорів про надання послуг // Митна справа. - 2004. - № 3. - С.42 - 47.

9. Иванов В.В. Общие вопросы теории договора. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 160 с.

10. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - 880 с.

11. Іванов С.О. До питання поділу юридичних осіб на юридичні особи приватного та публічного права // Університетські наукові записки. - 2005. - № 3. - С.100 - 106.