Реферат: Друга Світова війна
Правлячі кола Англії та США розуміли, що після розгрому СРСР Німеччина зможе завдати удар і по їхніх країнах. 22 червня 1941 р. прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль, а 24 червня президент США Франклін Рузвельт проголосили про рішучість своїх країн підтримати Радянський Союз в його війні проти Німеччини. 12 липня між Москвою і Лондоном була підписана угода про спільні дії у війні проти Німеччини. У цей же час були підписані угоди радянського уряду з емігрантськими урядами Польщіі Чехословаччини, відновлені дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Бельгії та Норвегії.
2 серпня 1941 р. уряд США офіційно оголосив про економічну допомогу СРСР. Це започаткувало створення антифашистської коаліції. На початку серпня 1941 р. була підписана англо-американська "Атлантична хартія", що визначила умови і цілі війни з нацистською Німеччиною. СРСР приєднався до хартії.
Восени 1941 р. відбулася конференція представників СРСР, США і Англії, на якій вирішувалися питання про військово-економічну допомогу СРСР. США поширили на Радянський Союз дію закону про ленд-ліз, надали йому значний кредит. Німецьке командування підготувало наступ на Москву, зосередивши на цьому напрямку 75 дивізій. Неймовірними зусиллями у грудні 1941 р. — на початку січня 1942 р. німці були не лише зупинені, а й відкинуті від Москви.
У час розпалу німецького наступу під Москвою правлячі кола Японії розпочали війну проти США. 7 грудня 1941 р. з'єднання військово-морського флоту атакувало американський флот на базі Пірл-Харбор, де останній втратив значну частину кораблів. Через три дні японська авіація знищила тихоокеанську ескадру Великої Британії. У грудні 1941 — березні 1942 р. Японія окупувала Бірму, Індонезію, Малайю, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, тобто захопила колоніальні володіння США, Англії і Голландії.
11 грудня війну США оголосили Німеччина та Італія. Все це значно розширило театр воєнний дій.
У січні 1942 р. у Вашингтоні відбулася нарада представників Англії, Австралії, Бельгії, Греції, Голландії, Норвегії, СРСР, США та ін., на якій було підписано "Декларацію Об'єднаних Націй" про рішучість у співробітництві для розгрому агресорів. У травні—червні 1942 р. окремі договори про взаємну допомогу були підписані між СРСР, Англією і США.
1941 р. Радянський Союз одержав від союзників 750 літаків і 500 танків. З жовтня 1941 р. до червня 1942 р. — 4 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різних транспортних засобів, що мало суттєве значення для технічного оснащення Червоної Армії.
Разом з тим гостро стало питання про відкриття другого фронту. Його відсутність дала можливість Німеччині влітку 1942 р. зосередити на радянсько-німецькому фронті 178 дивізій і 8 бригад; 29 дивізій і 12 бригад відправили її союзники. Німецьке командування вирішило розпочати наступ на Сталінград і Кавказ, щоб перетнути найважливіші комунікації СРСР, позбавити його хліба і нафти, забезпечити Німеччину сировиною і продовольством. Після цього передбачалося завдати нищівного удару по Москві й завершити війну. Реалізуючи цей план, німецьким військам вдалося захопити райони Дону і підгір'я Кавказу. Це був пік наступу військ гітлерівської Німеччини і її союзників на території СРСР. На півночі радянсько-німецького фронту тривала блокада Ленінграда. Радянські війська опинилися в надзвичайно складному становищі.
Значення радянсько-німецького фронту розуміли союзники СРСР, його успіхи у війні з Німеччиною, на їхню думку, визначали воєнне становище не лише в Європі. США і Англія збільшили постачання в СРСР через Мурманськ і Архангельськ, Іран і далекосхідні порти військової техніки.
Зосередивши в Північній Африці значні військові сили, маючи перевагу в танках, артилерії та авіації, у жовтні 1942 р. англійські війська перейшли в наступ і в битві під Ель-Аламейном досягли значної перемоги.
Під Сталінградом німецькі війська теж не змогли реалізувати свої плани. Командування радянських військ, маючи значну перевагу сил над військами вермахту, 19 листопада розпочало контрнаступ: 22 німецькі дивізії були оточені.
Отже, на кінець 1941 р. німецькі війська не лише були зупинені на важливому рубежі, яким була Волга. Збройні сили Великої Британії та США на всіх театрах, війни успішно відбили наступи, утримали зверхність на більшій частині океану, зберегли свої основні комунікації. Воєнні дії флотів США і Великої Британії заклали підвалини для розмаху боротьби проти нацистських військових частин в Африці, Європі та Азії.
3. НАЦИСТСЬКИЙ "НОВИЙ ПОРЯДОК" У ЄВРОПІ
Ще задовго до початку війни Гітлер не приховував своїх планів встановлення "нового порядку", який передбачав територіальний переділ світу, поневолення незалежних держав, винищення цілих народів, встановлення світового панування.
Крім народів Австрії, Чехословаччини і Албанії, які стали жертвами агресії ще до початку війни, на літо 1941 р. фашисти окупували Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, значну частину Франції, Грецію та Югославію. Німеччина одержала під свій контроль величезний геополітичний простір. Азіатський союзник Гітлера — мілітаристська Японія — окупувала деякі райони Китаю та Індокитаю.
"Новий порядок", що спирався на багнети, підтримували і профашистські елементи окупованих країн — колабораціоністи.
До складу Рейху були включені Австрія, Судетська область Чехословаччини, Сілезія і західні області Польщі, бельгійські округи Ейпен і Мальмеді, Люксембург, французькі провінції Ельзас і Лотарингія. Від Югославії до Рейху відійшли Словенія, Штірія. Ще до війни була створена маріонеткова Словацька держава під егідою фашистської Німеччини, а Чехія і Моравія перетворені на фашистський протекторат.
Значні території дістали і союзники Гітлера: Італія — Албанію, частину Франції, Греції, Югославії, Болгарія контролювала Добруджу, Фракію, до Угорщини вийшли землі від Словаччини, Чехії, Румунії та Югославії.
Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такіуряди. Так, у Бельгії і Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості.
У подальшому держави фашистського блоку мали намір змінити існуючий на той час розподіл колоніальних володінь: Німеччина прагнула повернути собі англійські, бельгійські та французькі колонії, які втратила після поразки у Першій світовій війні, Італія — заволодіти Середземномор'ям та Близьким Сходом, а Японія — встановити контроль над усією Південно-Східною Азією та Китаєм.
Найбільш антилюдяний фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'янами). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн. іноземних робітників, у 1941 р. — 3,1 млн., у 1943 р. — 4,6 млн..
З літа 1942 р. нацисти в усіх окупованих країнах перейшли до масового і систематичного знищення євреїв. Люди єврейської національності повинні були носити розпізнавальні знаки — жовту зірку, їм було закрито доступ в театри, музеї, ресторани і кафе, вони підлягали арештам, відправці в табори смерті.
Нацизм як ідеологія був відвертим, цинічним запереченням усіх прогресивних цінностей, що виробило людство за свою історію. Він насаджував систему шпіонажу, доносів, арештів, катувань, створював жахливий апарат репресій і насильства над народами. Або змиритися з цим "новим порядком" у Європі, або стати на шлях боротьби за національну незалежність, демократію і соціальний прогрес — така була альтернатива, що постала перед народами окупованих країн.
4. ПЕРЕБІГ ПОДІЙ у 1943 р.
1943 р. став переломним у ході Другої світової війни. Збройні сили СРСР завдали рішучих поразок фашистським військам під Сталінградом і на Курсько-Орловській дузі. Англо-американські війська здійснили переможні наступальні дії в Північній Африці. З війни була виведена Італія. Наприкінці року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися Й. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль; її учасники розробили плани наступних спільних воєнних і дипломатичних дій.
Завершальним етапом боротьби під Сталінградом, що тривала з 10 січня до 2 лютого 1943 р., стала операція "Кільце", мета якої полягала в остаточній ліквідації оточених німецьких військ. Сталінградська битва завершилася капітуляцією 330 тис. фашистських вояків на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Перемога під Сталінградом сприяла широкому наступу Червоної армії на всіх фронтах: у січні 1943 р. було розірвано блокаду Ленінграда; в лютому — звільнено Північний Кавказ. У результаті осінньо-зимової кампанії 1942/1943 рр. воєнну міць фашистської Німеччини було значно підірвано. Це високо оцінили союзники Радянського Союзу, які навесні 1943 р. значно активізували збройні дії в Північній Африці. На початку травня розпочався наступ англо-американських військ у Тунісі, що завершився повною поразкою німецько-італійських військ в Африці. Це був великий успіх усієї антифашистської коаліції.
Намагаючись знову оволодіти стратегічною ініціативою на Східному фронті, гітлерівське командування розробило план операції для оточення Червоної армії в районі Курська й Орла. Тут з боку Німеччини було задіяно 900 тис. вояків, 1,5 тис. танків, понад 2 тис. літаків; з радянського боку — більш як 1,3 млн. чоловік, 3,4 тис. танків і близько 3 тис. літаків. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої в першій половині липня радянські війська завдали нищівної поразки гітлерівцям. Продовжуючи наступ, радянські війська у вересні звільнили Лівобережну Україну й Донбас, у жовтні форсували Дніпро і в листопаді ціною великих втрат узяли Київ.
Таким чином, були визволені від окупантів значні території СРСР. Разом із тим з осені 1943 р. сталінський режим вчинював жахливі злочини, репресії проти цілих народів Кавказу і Криму, їх було огульно звинувачено у зрадництві й депортовано на Схід. З жовтня 1943 р. до березня 1944 р. були депортовані 93 тис. калмиків, 68 тис. карачаєвців, понад півмільйона чеченців і інгушів, 37 тис. балкарців, 183 тис. кримських татар. Одночасно з Криму виселялися болгари, греки, вірмени, громадяни інших національностей. Усе це відбувалося під лицемірні фрази про дружбу народів, про її значення для перемоги над фашизмом.
Влітку 1943 р. війська Англії та США висадилися на Сіцілії й почали готуватися до висадки в Південній Італії. При повній деморалізації італійської армії від влади був усунутий Муссоліні, а новий уряд вступив у переговори з англо-американським командуванням про капітуляцію Італії. З вересня Італія капітулювала, що означало початок розпаду фашистського блоку держав і викликало шалену лють Гітлера. До того ж новий уряд Італії оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер віддав наказ окупувати Апеннінський півострів.