Реферат: Друга Світова війна
За 5 років війни військово-економічний потенціал країн фашистського блоку значно впав. Вони не могли змагатися з державами антифашистської коаліції. В 1943 р. СРСР, США й Англія випустили літаків у 3,5 раза, танків і самохідних артилерійських установок — у 6, гармат і мінометів — у 4,6 раза більше, ніж країни фашистського блоку.
З метою подальших узгоджених дій у війні й повоєнному устрою світу в жовтні 1943 р. у Москві було проведено конференцію міністрів іноземних справ США, СРСР і Англії. Учасники конференції обговорили питання про скоріше закінчення війни, відкриття другого фронту у Франції, про вступ Туреччини у війну на боці антифашистської коаліції тощо. В окремій декларації говорилося про необхідність створення міжнародної організації для підтримання загального миру і безпеки.
Московська конференція міністрів іноземних справ підготувала зустріч глав урядів трьох, держав — США, Англії і СРСР. Вона відбулася у Тегерані 28 листопада — 1 грудня 1943 р. Після досить гострих дискусій було домовлено про відкриття в травні наступного року другого фронту десантом союзних військ на північному заході й півдні Франції. На цей час Радянський Союз повинен був організувати потужний наступ на радянсько-німецькому фронті, щоб полегшити висадку військ.
Було також домовлено про вступ СРСР у війну проти Японії через три місяці після розгрому фашистської Німеччини.
Були розглянуті питання про майбутнє Німеччини, кордони Польщі, про деякі аспекти майбутньої міжнародної організації безпеки.
І хоч конференція виявила окремі розходження між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.
Таким чином, на кінець 1943 р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим — Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.
5. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ
В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.
Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.
Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.
У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підриви заводів і мостів, пускали під укіси поїзди, убивали окупантів і зрадників.
У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.
В Югославії також діяли дві групи Опору — комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла внаціональну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.
У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.
Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.
Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.
У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.
У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.
Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації усіх сторін життя європейських країн.
6. ПЕРЕБІГ ВІЙНИ в 1944 р. ВІДКРИТТЯ ДРУГОГО ФРОНТУ
Докоріннізміниувоєнно-політичномустановищівоюючихсторіннакінець 1943 р. змушуваликерівництвоНімеччиниіЯпоніїпереглянутипланиведеннявійни. Задум командування вермахту полягав у тому, щоб радянські війська утримати далі від кордонів Німеччини, відбити вторгнення англо-американських військ у Західну Європу, накопичити сили для наступальних операцій і переможного завершення війни.
Суть японського стратегічного плану полягав у тому, щоб створити безпосередню сферу національної оборони, спрямувати всі сили на зміцнення воєнного потенціалу й організовано зустріти англо-американський контрнаступ. Ставка робилася на ведення затяжної війни.
Стратегічна установка країн антифашистської коаліції полягала в тому, щоб у найкоротші строки досягти беззастережної капітуляції країн гітлерівської осі в Європі, а потім зосередити всі сили для досягнення в максимально короткий строк капітуляції Японії.Для радянських військ першочерговим завданням було звільнення своєї території від окупантів. Уже в січні 1944 р. першою серед наступальних операцій був наступ під Ленінградом і Новгородом, в результаті якого була повністю ліквідована блокада Ленінграда. Після успішних операцій на Правобережній Україні взимку та навесні 1944 р. практично була звільнена вся територія України
Після тривалої і ретельної підготовки 6 червня 1944 р. на узбережжя в Нормандії була здійснена висадка англо-американських військ. Так відбулося відкриття Другого фронту. Тільки в ніч на 6 червня на основні позиції противника 1136 англійських бомбардувальників скинули 5267 тонн бомб, а 1083 американських — 1763 тонн. У висадці повітряно-десантних військ брали участь 2395 літаків і 847 планерів. За декілька днів союзники захопили смугу узбережжя завдовжки 80 км і 13—18 км завглибки.
Успішній висадці сприяли ретельна підготовка, секретність операції, сподівання німців на десант через протоку Па-де-Кале тощо. В цей час гітлерівське командування вперше застосувало проти Англії нову зброю — літаки-снаряди ФАУ-1. На плацдарм союзників у Нормандії були кинуті значн-і сили фашистських військ, техніки і авіації, проте вони не могли призупинити наступ союзників. Наприкінці липня англо-американо-канадські війська перейшли в наступ, прорвали оборону німців, захопили ряд важливих позицій. Була звільнена значна територія Франції.
У середині серпня союзні війська розпочали висадку в Південній Франції. Із завойованих плацдармів розпочався наступ на німецькі позиції для з'єднання з північним контингентом союзних військ, що відбулося на початку вересня 1944 р. В результаті утворився єдиний фронт союзних військ у Франції і полегшився їх наступ до кордонів Німеччини. Тим часом у Парижі було проголошено про початок діяльності тимчасового уряду Французької республіки.
Радянські війська восени 1944 р. спільно з Національно-визвольною армією Югославії звільнили Белград. Фашистські війська стали залишати Грецію й Албанію.
Таким чином, СРСР домігся поставленої Сталіним мети — утвердився на Балканах і Дунаї, чого так побоювався Черчілль. На півночі Європи наприкінці жовтня радянські війська вступили на територію Норвегії.