Реферат: Джанні Родарі та його книги для дітей
Чиччо в подвале живет, у помойки,
Спит на скрипучей, расшатанной койке.
Стол хромоногий да табурет,
Больше в подвале мебели нет...
Есть на земле и сады и поляны,
Тысячи брызг рассыпают фонтаны.
В темном подвале по стенке всегда
Медленной струйкой стекает вода...
Велике місце у віршах Родарі займають «дорослі» теми: боротьба проти війни, дружба народів, прагнення до соціальної справедливості. Але всі ці теми і персонажі, породжені суспільною боротьбою, вбрані в художні форми, доступні сприйняттю дитини.
Родарі має свіжий і гострий погляд на світ. Показуючи дитині прості, звичні явища, він відкриває в них глибину, незвичайність, зв'язує природу і людину, одушевлює світ предметів, явищ. Використовуючи несподівану поетичну асоціацію, Родарі розкриває значне в повсякденній події, у «маленькій людині». Прикладом може служити чотирьохрядковий вірш «Точильник»:
На педаль нажимая ногою,
Он вращал колесо ремешком.
Колесо он носил за спиною,
А ходил по дорогам пешком.
З великою душевною теплотою розповідає він про італійського хлопчика Чіччо (вірш «Чіччо»), який живе в темному сирому підвалі біля смітника, і про маленьке негренятко, якого білі діти не пускають на карусель («Негреня»). Турботою про дітей, які ніколи не бувають на дачах і не відпочивають на морських пляжах, сповнений вірш «Літня жар а». Ці діти і влітку не дихають свіжим повітрям, бавляться біля брудних стічних канав, а коли й загоряють, то тільки на нагрітих сонцем сходинках будинків, на панелях.
У жартівливій формі, а насправді дуже серйозно висловлює поет свої думки про відповідальність суспільства і держави за здоров'я і правильний розвиток дітей:
Обрали б мене президентом, то враз
Я видав би строгии-престрогий наказ:
Параграф перший.
Улітку всі діти
Не мають права у місті сидіти.
Параграф другий.
Для дітвори
Відкриті безплатні морські табори.
Параграф третій.
Малятам віднині
Належать Альпи і Апенніни.
Обов'язок дорослих, на думку поета,— потурбуватися про те, щоб у дітей всього світу було щасливе, безхмарне життя. Дітям повинні належати красиві іграшки, найкращі казки, дзвінкі пісні, золоті пляжі, зелені луки. По ставленню держави до дітей, з точки зору поета, можна судити про її демократичність, про людяність її законів. Неодмінною особливістю справедливого суспільства є піклування про дітей. Проникаючи мрією в майбутнє, за яке бореться італійський робітничий класна чолі з комуністичною партією, поет бачить щасливих дітей, чує їх дружний сміх, що «золотопадом», «сріблопадом» спадає на землю, уявляє і помолоділу, поновлену землю, яка несе дітям прекрасні дари: моря і гори, поляни й ліси, безмежне, чисте небо, щоб у ньому пускати паперових голубів («Скільки всього дітей на світі?»).
Дзвінкі вірші Д. Родарі вміщують у собі різноманітні почуття. У них ми знайдемо то гіркий жарт в адресу точильника, що все життя носить колесо на плечах, а сам ходить по дорогах пішки («Точильник»); то їдку глузливу насмішку над воєнним міністром, палієм і громилою, який заслужено потрапив у торбу до лахмітника разом з дірявими калошами і щербатим чавунком («Старі речі»); то веселу цікаву загадку про парасольку («Дашок»). Вірш «Служниця» самим звучанням своїм, буркотливими інтонаціями чудово відтворює характер сварливої господині, яка нескінченними причіпками не дає спокою бідній служниці. А надзвичайно динамічний, живий, насичений гумором вірш «Музика на площі» сповнений гуркоту, дзвону, рявкання, хрипу інструментів, що вийшли з покори у маестро-диригента.