Реферат: Ефективність інтервального гіпоксичного тренування в комплексному лікуванні виразкової хвороби у післярадикаційному періоді: вплив на аеробний метаболізм та варіабельність серцевого ритму
Таблиця 1
Динаміка показників, що характеризують аеробний обмін у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, асоційованою з Helicobacterpylori, M±m
| Показник |
ВХ ДПК (група 1), n=21 |
ВХ ДПК (група 2), n=20 |
Здорові добровольці, n=40 | ||
|
До лікування |
Після лікування |
До лікування |
Після лікування | ||
| Каталаза, мкМ Н2 О2 /мл*год | 0,131±0,002 | 0,115±0,003٭ | 0,129±0,001 | 0,153±0,001٭ | 0,136±0,007 |
| СОД, % інгібування | 11,38±1,44 | 11,81±0,44 | 12,31±0,73 | 9,32±0,24٭# | 12,82±1,11 |
| МДА, мкМ/мл | 71,48±1,47 | 70,87±1,84 | 71,53±0,44 | 78,43±0,50٭# | 71,91±2,23 |
| ІАОА , ум. од. | 1,487±0,024# | 1,481±0,036 | 1,490±0,02# | 1,419±0,011٭ | 1,398±0,027 |
| β-ЛП, ум. од. | 54,30±1,22 | 67,11±0,67٭# | 51,78±0,63 | 52,35±0,28 | 51,49±1,51 |
| ГП, ум. од./мл | 2,44±0,03# | 1,65±0,02٭ | 2,36±0,11# | 1,67±0,01٭# | 1,51±0,08 |
| СМП, 254 нм, ум.од. | 182,6±1,9# | 262,7±4,3٭ | 182,6±1,6# | 229,1±2,9٭ | 241,4±8,7 |
| СМП, 280нм, ум.од. | 230,5±3,9# | 297,1±8,0٭ | 221,8±3,4# | 263,1±1,6٭ | 270,5±12,0 |
| ОМБ, 370 нм, ум.од./мл | 5,18±0,15 | 4,03±0,09٭# | 5,16±0,05 | 6,18±0,12٭# | 4,97±0,19 |
| ОМБ, 430 нм, ум. од./мл | 2,22±0,08# | 1,23±0,06٭# | 2,38±0,07# | 1,99±0,05٭# | 1,63±0,07 |
Примітки:
1. * – різниця достовірна до та після лікування, p<0,05;
2. # –різниця достовірна між здоровими добровольцями та хворими на ВХ ДПК, p<0,05.
Підтвердженням зниженого адаптаційного резерву у хворих на ВХ ДПК, асоційовану із Hр, є результати вивчення ВСР, підвищення параметрів якої пов’язують із зростанням стресостійкості організму (А.В. Соболев, 2006; О.П. Єлісєєва та ін., 2005; В.В. Попов та ін., 2006). Характерним для хворих на ВХ ДК було зниження ВСР за часовими (SDNN- 34,4 мс проти 50,0 мс у здорових; RMSSD- 16,6 мс проти 38,6 мс у здорових; pNN50 - 1,8% проти 18,5% у здорових) та спектральними (ТР - 1388,6 мс2 проти 3035,1 мс2 у здорових; VLF- 706,2 мс2 проти 850,8 мс2 у здорових; LF- 432,2 мс2 проти 852,0 мс2 у здорових, HF- 242,7 мс2 проти 859,6 мс2 в здорових) параметрами у спокої (фонова проба, лежаче положення). Нами виявлено аналогічне зниження показників ВСР в ортостатичній пробі. Зниження всіх показників у пацієнтів, порівняно із здоровими добровольцями, мало достовірний характер, окрімVLF-коливань у лежачому положенні.
Після проведення індивідуально дозованого ОСІГ, який є оптимальним активуючим чинником, що відображає здатність організму підтримувати SaО2 в умовах гіпоксії, виявлено підвищення більшості показників ВСР. Однак, їх абсолютні значення у хворих були нижчими ніж у здорових добровольців. Такі показники ВСР є виявом функціонально-метаболічної дисфункції та зниженого адаптаційного резерву хворих на ВХ.
Проведення ерадикаційного лікування ефективно усувало клінічні прояви синдрому шлункової та кишкової диспепсії у хворих, котрі приймали у післяерадикаційному періоді лансопразол (група 1) або лансопразол з ІГТ (група 2). Слід зазначити, що троє пацієнтів групи 1, в яких не відбулось ерадикації, продовжували скаржитись на дискомфорт в епігастрії та болючість у цій ділянці під час пальпації. В усіх хворих групи 2 ерадикація була успішною. Крім того, після лікування виявлено вірогідне зменшення скарг на дратівливість та загальну слабкість, порівняно із групою 1.
За результатами ЕГДФС у всіх пацієнтів спостерігалось загоєння виразки СО та зменшувались ознаки дуоденіту. У 35,0 % пацієнтів групи 1 та 18,9 % осіб групи 2 утримувались ознаки гастриту. За результатами гістоморфологічного дослідження у всіх пацієнтів із ВХ ДПК, асоційованою з Нр, досягнуто зменшення інфільтрації СО мононуклеарами і нейтрофільними гранулоцитами, а також кількості лімфоїдних фолікулів. Однак, порівняння результатів лікування між групами показало істотне зменшення кількості осіб із мононуклеарною інфільтрацією СО антрального відділу в групі 2 (позитивними залишилось 14,3% хворих проти 28,6% у групі 1). Ознаки атрофії СО тіла шлунка після лікування виявлено у меншої кількості хворих групи 2 (р<0,05). Таким чином, застосування ІГТ у комплексному лікуванні в післяерадикаційному періоді забезпечило ефективніше усунення проявів запалення СО шлунка у хворих на ВХ ДПК, асоційовану із Hp.
Морфофункціональні зміни після ерадикаційного лікування у пацієнтів групи 1 супроводжувались персистенцією проявів окисного стресу, про що свідчить зростання вмісту 4-ГН у структурах СО шлунка (рис. 1).
 |  |
здорові добровольці хворі на ВХ ДПК, асоційовану із H. pylori
хворі групи 1 після лікування хворі групи 2 після лікування
Рис. 1. Динаміка вмісту 4-гідроксиноненалю у структурах слизової оболонки антрального відділу (а) та тіла (б) шлунка (1 – поверхневий епітелій, 2 – фовеолярний епітелій, 3 – власна пластинка, 4 – цитоплазма гландулоцитів, 5 – ядро гландулоцитів)
Примітки: