Реферат: Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов бассейнообразующих водоемов Центрального Кавказа

— централізовані цільові фонди грошових коштів за­гальнодержавного призначення;

— фінанси підприємств різних форм власності, органі­зацій, установ і галузей народного господарства;

— майнове та особисте страхування;

— кредит (державний і банківський). Державний бюджет. Фінансову політику здійснюєдержава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Держав­ний бюджет України і місцеві бюджети.

Державний бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесі форму­вання і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішен­ням регіональних, структурних та інших загальнонаціо­нальних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскіль­ки що більше функцій, зокрема господарських, бере на се­бе держава, то більше вона повинна концентрувати в бю­джеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З ог­ляду на це країни з розвинутою ринковою економікою на­магаються формувати бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втру­чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарських програм, що контролюються законо­давчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини дер­жавних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місце­вих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

— для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціально­го страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабіліза­ції і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполу­чення;

— для населення: прибутковий податок.

Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламен­туються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно функціонує лише за постій­ного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання за­безпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінан­сових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мо­білізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, на­явність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які ба­жають тимчасово використати їх у своїй виробничій ді­яльності.

Основними формами кредиту є комерційний і банків­ський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредит­но-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильни­ки, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банків­ська система.

Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків — операції з позичковим (гро­шовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організацій­ної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95 ].

2. Біржі як складова частина ринкової інфраструктури. Перші біржі з'явилися у XV-XVIст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

Ошибка! Источник ссылки не найден.

Рис. 1 Ринкова інфраструктура.

Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спе­ціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції