Реферат: Екологічні наслідки військових дій 2
Те ж саме неодноразово робили і русичі й інші народи. Коли князь Василь Голіцин, фаворит царівни Софії Олексіївни, воював із кримськими татарами, ті забили падаллю усі джерела питної води.
Ще один спосіб - пожежі - також нерідко застосовувався на війні. Особлива пристрасть до цього методу мали жителі степів: воно і зрозуміло - у степу вогонь швидко поширюється на величезні території, і навіть якщо ворог не загине у вогні, його погубить відсутність води, їжі і корму для худоби. Палили, звичайно, і ліси, але це менш ефективно з погляду поразки ворога, і звичайно застосовувалося в інших цілях.
Ще одна причина - величезні поховання, що залишаються на місцях великих битв (наприклад, під час битви на Куликовому полі загинули 120 000 чоловік). При розкладанні величезного числа трупів утворюються отрути, що з дощами чи ґрунтовими водами попадають у водойми, отруюючи їх. Ці ж отрути гублять тварин і на місці поховання. Вони тим більше небезпечні, що їхня дія може початися як відразу, так і через багато років.
Але все перераховане вище - це знищення природних об'єктів як засіб поразки чи наслідок битв (древніх епох). На війні природу й у першу чергу ліси цілеспрямовано знищують. Робиться це з тривіальною метою: позбавити супротивника укриттів і засобів до існування. Найбільш проста і зрозуміла перша мета - адже ліси за всіх часів служили надійним притулком для військ, у першу чергу для нечисленних загонів, що ведуть партизанську війну.
Прикладом подібного відношення до природи може служити т.зв. зелений півмісяць - території, що простираються від дельти Нілу через Палестину і Месопотамію до Індії, а також Балканський півострів. Звичайно, ліси там знищувалися не тільки під час воєн, але й у мирний час у господарських цілях. Однак під час усіх воєн вирубувалися ліси як основа економіки країни. У результаті зараз ці землі перетворилися у своїй більшості в пустелі. Лише в наші роки ліси на цих територіях почали відновлюватися (прикладом подібних робіт може служити Ізраїль, на території якого колись були величезні ліси, що цілком покривали гори, і сильно порубані асирійцями і практично цілком вирубані римлянами). Узагалі треба визнати, що в римлян був великий досвід по знищенню природи. Після розгрому Карфагена вони засипали сіллю всі родючі землі в його околицях, зробивши їх непридатними не тільки для землеробства, але і для росту більшості видів рослин, що з урахуванням близькості Сахари, та й просто жаркого клімату з невеликою кількістю опадів, веде до спустошування земель (що ми і бачимо зараз в околицях Тунісу).
Наступний фактор впливу воєн на природу - переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння. Особливо це стало виявлятися лише в XX столітті, коли ноги мільйонів солдат, колеса й особливо гусениці десятків тисяч машин стали стирати в пил землю, а їхні шуми і відходи забруднювати місцевість на багато кілометрів навколо (причому ще і на широкому фронті, тобто фактично суцільною смугою). Але й у стародавності проходження особливо великої армії, не залишалося для природи непомітним. Геродот пише, що армія Ксеркса, прийшовши в Грецію, досуха випивала ріки й озера, і це у країні, що і так нерідко страждає від нестачі води. Перська армія привела величезну кількість худоби, яка витоптувала і поїдала усю зелень, що особливо шкідливо в горах.
І все-таки найбільший збиток природі був нанесений у війнах XX століття, що цілком природно. Дві найважливіших обставини, що визначили це - нові могутні снаряди і двигуни.
Спочатку про снаряди. По-перше, силу нових снарядів визначило те, що нові типи вибухових речовин давали вибухи набагато більшої потужності, чим чорний порох - могутніше раз у 20, або і більше. По-друге, змінилися гармати - вони стали посилати снаряди під набагато більшими кутами, так що снаряди і падали на землю під великим кутом ,і глибоко проникали в ґрунт. По-третє, головним у прогресі артилерії стало збільшення дальності стрільби. Далекобійність знарядь збільшилася настільки, що вони стали вести стрільбу за обрій, по невидимій цілі. Укупі з неминучим збільшенням розсіювання снарядів це привело до стрільби не по цілях, а по площах.
У зв'язку зі зміною бойових порядків військ на зміну розривним бомбам гладкоствольних знарядь прийшли шрапнель і гранати (і артилерійські, і ручні, і гвинтівкові і т.д.). Та й звичайні фугаси дають багато осколків - це ще один вражаючий фактор, що уражає як ворога, так і природу.
До артилерійських знарядь додалася й авіація: бомби теж мають велике розсіювання і проникають глибоко в ґрунт, навіть глибше, ніж снаряди такої ж ваги. При цьому заряд бомб набагато більше, ніж в артснарядах. Крім руйнування ґрунтів і знищення тварин безпосередньо вибухами й осколками снарядів (у широкому змісті цього слова), нові боєприпаси викликають лісові і степові пожежі. До усього цього необхідно додати такі види забруднень, як акустичне; хімічне забруднення, як продуктами вибуху (а усі без винятку сучасні вибухові речовини дають при згорянні, тобто при вибуху, велику кількість отрутних газів) і пороховими газами (які також є вибуховими речовинами), так і продуктами горіння, викликаного вибухами.
Інший клас негативних впливів на навколишнє середовище пов'язаний із застосуванням двигунів. Перші двигуни - ними були парові машини - не наносили особливого збитку, якщо, звичайно, не вважати величезну кількість сажі, що викидається ними. Але наприкінці XIX століття на зміну їм прийшли турбіни і двигуни внутрішнього згоряння, що працюють на нафті. Перші військові двигуни взагалі і нафтові зокрема з'явилися на флоті. І якщо шкода від парових машин, обмежувалась кіптявою так викинутими в море шлаками, що спокійно лежать на дні, то нафтові двигуни не тільки не зменшили кіптяву, але і зробили її більш шкідливою. На суші шкода від моторів у принципі обмежилась лише вихлопами та невеликими (у порівнянні з морем) плямами залитої бензонефтепродуктами землі.
Перераховані вище забруднення не є специфічно військовими, це характерно для всіх суден. Але головною особливістю військових кораблів зокрема, і війни на морі взагалі, є загибель суден. І якщо дерев'яні кораблі вітрильної епохи, йдучи на дно, залишали після себе на поверхні лише кілька центнерів (чи тонн, що не занадто відрізняється по наслідках) друзок і спокійно гнили на дні, даючи їжу молюскам, то нові кораблі залишають величезні плями нафти на поверхні і труять придонну фауну масою отруйних синтетичних речовин.
Тільки за час Другої Світової війни було потоплено більш 10 тис. кораблів і судів. Велика їхня частина мала нафтове опалення.
До цього треба додати ще і те, що як у мирний так і у воєнний час величезні танкери возять по морю нафту і нафтопродукти. І якщо в мирний час їм грозить невелика небезпека, ніж іншим кораблям, то у воєнний час їх топлять у першу чергу, тому що без пального сама грізна техніка перетворюється в металобрухт.
Танкери - сама головна мета усіх видів зброї на морі в Другій Світовий війні. На додаток до цього війна на морі має ще одну специфічну небезпеку для всього живого, пов'язану з особливостями водного середовища. Будь-яка сучасна війна використовує силу вибуху різних речовин. Їхнє основне завдання – надання великої швидкості снарядам (від ракет і артснарядів до їхніх осколків і куль) чи створення вибухової хвилі. Але на суші останній вражаючий фактор є, загалом, другорядним, тому що вибухова хвиля в повітрі, не настільки вже сильна через малу щільність повітря, а по-друге через те, що вона швидко загасає. Зате у воді ударна хвиля володіє нищівною силою.
Страшним варварством вважається промисел риби за допомогою динаміту. В усіх цивілізованих країнах це вважається браконьєрством і заборонено, і малорозвиненим країнам, у яких подібний промисел широко розповсюджений, дуже дістається від екологів з більш благополучних країн. Але якщо варварством вважається вибух однієї шашки в кілька десятків грам, то як назвати десятки і сотні тисяч боєприпасів, що вибухають у воді, із зарядом сотні і тисячі кілограм більш могутніх вибухових речовин ? Хіба що злочином проти всього живого...
У XX столітті усі види озброєнь розвивалися. З'явилися також і нові: танки, авіація, ракети. І хоча їхня сила була непомірно вище, ніж у старих видів, вони також уражали за раз одного чи кілька людей. Найбільш істотним в розвитку озброєнь у XX столітті є те, що з'явилися якісно нові види озброєнь - ті, що називаються зброєю масової поразки. Це хімічна, бактеріологічна й атомна зброя. Про вплив їхнього бойового застосування можна і не говорити - їх наслідки зрозумілі і так. Кількість випробувань хімічної й атомної зброї не йде ні в яке порівняння з кількістю фактів їхнього бойового застосування. Так, атомна зброя застосовувалася лише двічі, а іспитів було більш 2100. Тільки в СРСР їх було проведено близько 740. І на іспитах підривали заряди набагато більшої потужності. Так, на Новій Землі була висаджена воднева бомба потужністю 50 МЕГАТОНН !!! На 400 кілометрів навколо все живе - знищено.
При виробництві хімічної й особливо атомної зброї виходить безліч шкідливих і небезпечних речовин, що важко утилізувати і зберігати, та й то вони нерідко не утилізуються і не зберігаються, а просто викидаються. Якщо врахувати, що багато хімічних речовин не розпадаються сотнями років, а радіоактивні - сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди років - то стає зрозумілим, що військова промисловість закладає міну уповільненої дії під генофонд людства.
Виробництво будь-яких виробів вимагає витрат яких-небудь ресурсів, що, природно, беруться з запасів природи. Зброя не є виключенням, до того ж вона, як правило, дуже складна і вимагає безліч усіляких видів сировини.
Про природозберігаючі технології військові взагалі не занадто піклуються, а під час війни тим більше - діє формула якнайбільше, якнайдешевше і якнайшвидше. При такому підході не має сенсу навіть говорити про охорону природи і її багатств.
Прикладом такого підходу може служити, наприклад, бальса, що широко використовувалася в Другій Світовій війні в авіабудуванні. Якщо до війни на неї натикалися на кожному кроці, то після війни в лісах вона стала рідкістю. І таких прикладів можна привести безліч...
Якщо раніше основою усіх воєн служила фізична поразка військ (хоча для цього застосовувалися екологічні методи), то в другій половині 20 століття основою стратегії і тактики воюючих країн з'явилося свідоме руйнування природи на території супротивника - «екоцид». І тут США перші на всій планеті. Розпочавши війну у В'єтнамі, США використовувало його територію як полігон для іспиту зброї масової поразки і нової тактики ведення війни.
Найбільш руйнівними для навколишнього середовища Індокитаю стали наступні прийоми і методи:
1. Масоване безупинне бомбардування. Під час війни на В'єтнам було скинуто більш 21.000.000 авіабомб і випущено більш 230 млн. снарядів загальною вагою 15 млн. т.
2. Різноманітне використання важкої гусеничної техніки – так званих «Римських плугів» якими вирізали 300 метрові лісосмуги уздовж головних доріг.
3. Розсіювання гербіцидів і інших хімікатів для знищення лісів і с/г посівів. За 10 років їх використали 72,4 млн. літрів.
По суті, це була перша повномасштабна хімічна війна.
Під час війни на Балканському півострові країнами НАТО були випробувані нові боєприпаси зі збідненим ураном. Це вкрай негативно позначилося на природі Югославії.
НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ВОЄННОГО ЧАСУ. ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ ТА ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.
Війна завжди була для людей одним із найбільших лих на протязі всієї історії. Вона знищувала значні людські і матеріальні ресурси, приводила за собою інші лиха, гальмувала розвиток людства. З кожним роком сила зброї ставала все сильнішою і сильнішою, а наслідки її використання все жахливішими. Зараз, на рубежі тисячоліть, людство має ядерну зброю, яка може знищити все живе на планеті.