Реферат: Економічне районування України

3. Класифікація і характеристика сучасних економічних районів України

При виділенні економічних районів враховують два основних принципи:

1. Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу крфїни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці і засобів на виробництво продукції та її транспортування до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже територіальна організація господарства у виділених районах повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту в усьому народному господарстві країни і кожному економічному районі.

2. Адміністративний, що визначає єдність економічного районування і територіального політико-адміністративного устрою країни.

Природне серидовище враховується в економічному районуванні, оскільки воно впливає на розвиток продуктивних сил при формуванні національних утворень, встановлення державних кордонів і політико-адміністративного устрою. Отже, можна вважати, що природне середовище впливає на економічне районування опосередковано, через зазначені фактори. Транспорт теж впливає на економічне районування не безпосередньо, а через територіальний поділ праці.

Україна зараз складається з територій, які мають істотно відмінний історичний досвід, і в кожному випадку цей досвід є для нас величезною цінністю.
У країні давно існують проблеми взаємовідносин центральної і регіональної влади, області і міста. І ці проблеми - наслідок самого устрою сучасної української держави, хоча іноді такі конфлікти і мають вигляд, як суто особисті суперечності конкретних мера і губернатора.

Cоборна Україна може будуватися тільки за принципом "єдність у різноманітності", імперська державна модель у нас неможлива, та нікому й не потрібна. Будь-яке насильство одного регіону над іншим, одного етносу над сусідами для усіх нас абсолютно неприйнятне.

Проте реальність нашого життя не дає змоги одним зусиллям волі або однією директивою розв’язати клубок проблем регіонального устрою. З одного боку, якщо адміністративним рішенням дати регіонам якісно новий рівень самостійності, не зміцнюючи при цьому їхні зв’язки одного з одним через центр або безпосередньо, це сприятиме зростанню амбіцій місцевих еліт та регіонального капіталу, і наростання тенденцій регіональної "суверенізації" здатне створювати проблеми для цілісності країни. З іншого боку, якщо адміністративними заходами затискувати регіони, то це лише посилюватиме їхнє роздратування та відцентрові настрої.Де вихід?

Україна складається із семи основних регіонів або їхніх груп: це групи регіонів Сходу, Півдня, Заходу, Центру, а також Крим, Донбас та місто Київ. Цей розподіл, звичайно, певною мірою умовний, але добре підходить до того, щоб виділити найбільш яскраві риси різноманітності різних частин нашої країни.

Регіони Центру (Центральне Придніпров’я, Поділля, Полісся, Чернігівщина) - це, якщо можна так сказати, "традиційна", "материнська", "мала" Україна з багатовіковим, переважно аграрним укладом, що не зазнав якісних змін навіть із спорудженням у кожному обласному центрі якогось великого заводу. Хоча технології індустріальної цивілізації залишили тут свій незгладимий слід - Чорнобиль.

Це, власне, "об’єднуючий" регіон для всієї країни, "регіон - міст", перехідний із Сходу і Півдня до Заходу.

У регіонах Центру не так багато великих міст, але, з урахуванням зупинки багатьох підприємств, скорочення доходів городян і зростання цін на комунальні послуги та квартплату, навіть відносно нечисленне міське населення значною мірою виживає за рахунок села. Як тільки оживе переробна промисловість, насамперед харчова, процес урбанізації в Центральній Україні відновиться.

Головний зміст регіонів Центру в тому, що це простір з традиційним, дуже консервативним укладом, люди тут схильні до підтримання стабільності життя і не вітають радикалізму, тут, якщо використати метафору, Захід та Схід України можуть зустрітися й домовитися.
Індустріальні регіони Сходу (Придніпровсько-Запорізький, Слобожанщина) мають кілька тримальних опор, тому що тут знаходиться кілька "індустріальних столиць" України - Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків.
Індустріалізація Сходу розпочалася ще в минулому столітті (на початку століття саме за рахунок виробництв Сходу Україна, наприклад, виплавляла більше половини всього чавуну Російської імперії), а з перших років існування СРСР тут створювався потужний індустріальний комплекс, покликаний служити, насамперед, інтересам оборони.

Схід України з його характерною спеціалізацією - машинобудуванням, металургією, "оборонкою", науково-виробничим сектором - сформувався в такому вигляді в роки перших п’ятирічок, і тоді ж сюди для роботи на щойно створені гіганти індустріалізації почали приїжджати люди з усього Союзу.
За час після початку індустріалізації і зведення в регіоні загальносоюзних будов тут створилася багато в чому унікальна національна та етнічна структура.
Потужний індустріальний комплекс Сходу створювався у передвоєнні десятиріччя швидко й інтенсивно - з небувалим ентузіазмом і з жорстоким примусом, з величезним напруженням сил величезної країни. Чому саме тут? Тому було багато причин: близькість сировини (криворізького металу), енергоносіїв (донецького вугілля та дніпровської електрики), досить високий рівень розвитку місцевого населення, здатного дати кваліфіковані кадри. Та ще однією з причин масованої індустріалізації регіону в 20-30-х роках було наближення війни за "світову революцію". Війна прийшла - і майже цілком зруйнувала індустрію Сходу України, але вона була відбудована у надзвичайно стислі терміни, тому що цього, як і раніше, потребувала зовнішньополітична ситуація. Оборонна промисловість УРСР, що становила мало не основну частину республіканської індустрії, випускала не лише космічні кораблі, але й, насамперед, специфічну військову продукцію, в якій було зацікавлене не стільки населення України, скільки союзний Центр, який вів багаторічну "холодну війну". Проте на рубежі 80-90-х років "холодна війна" завершилася. Із розпадом СРСР обірвалося і багато каналів, по яких проводився збут продукції цивільних виробництв (наприклад, машинобудування), які також працювали не лише на Україну, але і на увесь Радянський Союз.

Криза Сходу - це більше й небезпечніше, ніж криза будь-якого іншого регіону України (крім, можливо, Донбасу).

Якщо нічого не змінювати, наприклад, у Центрі і на Заході, то нічого й не зміниться: буде поступово руйнуватися й виходити з ладу те, що було збудовано раніше. Але якщо нічого не змінювати в індустріальних регіонах, - змінитися може все, причому у формі катастрофи. Соціальний вибух величезної сили може змести все, що ще стоїть, - в тому числі і саму державу.
Запобігти розвитку подій за таким сценарієм - одне з найважливіших і насущних завдань. Необхідно розгорнути широкомасштабну й довготермінову загальнонаціональну програму реструктуризації індустрії, чітко визначити пріоритетні, конкурентоспроможні напрямки виробництва і поступово закрити застарілі та збиткові. Державі потрібно розробити програму залучення в галузь для її реструктуризації приватного капіталу. Для ривка в майбутнє тут є найбільш значущі ресурси: порівняно великі капітали і високий рівень освіченості населення.

Причини кризи індустрії регіонів Сходу слід шукати не тільки в сьогоднішньому, але й у вчорашньому дні.

Здобуття українським народом незалежності припало на пік економічної кризи в Радянському Союзі. Радянська економіка працювала як замкнений самодостатній контур. Українська індустрія була лише однією з його секцій, цінною для творців не сама по собі, а як частина цілого. Україна виробляла баг