Реферат: Економічний ринок

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купу­ють і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хо­чуть імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уря­ди для утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будів­ництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — порт­фельні інвестиції.

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибо­ром на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспіль­ними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробіт­на плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що пе­редбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільно­му виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соці­альна проблема для будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних фондів, які формують з внесків підприємств (фонд оплати праці) зкремих працівників (заробітна плата). Внески можуть бути па­ритетними (у Німеччині — на 3,25 відсотка). Хоча подекуди робото­давці сплачують вищий відсоток, ніж працівники (Канада — 3,29 проти 2,35, Франція — 4,2 проти 2,97, Японія — 0,90 проти 0,55). У деяких країнах внески роблять лише підприємства (США — 0,8 відсотка до федерального фонду та 5,4 відсотка до фондів штатів; Швеція — 2,18, Італія — 4,6 відсотка).

Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги без­робітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як ка­тегорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробіт­ний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимча­сово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарпла­ти). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.

Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за ка­лендарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія — 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до ЗО міс., Німеччина — від 4 до 12 міс.). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безро­біття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА СТУПЕНЕМ ЗРІЛОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Розвинений ринок —це система товарно-грошових відно­син, які є визначальною формою зв'язку між суб'єктами господарсь­кої діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товарови­робників і споживача. Ціна на такому ринку формується під впливом закону вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює ' контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну пла­ту, а отже, є регулятором ринкових відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків, страхо­вих компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; відпрацьованість і узгодженість законодав-\ них актів, нормативних документів щодо господарського життя, його суб'єктів, їхніх прав, обов'язків і відповідальності; стійкої позитив­ної психологічної налаштованості населення щодо ринку.

Ринок, що формується , перебуває у стадії становлення і тому, при­родно, не може бути розвиненим, зрілим. Для нього характерні наяв­ність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), невідпрацьо-ваність законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств населення. Варіантів такого формування може бути два. Пер­ший — коли відбувається перехід від натурального до товарного госпо­дарства. Це класичний тип формування ринкової економіки, який по­в'язаний з переходом суспільства від аграрної до індустріальної ери. Другий — пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетво­рень, тобто має інверсійний характер. Останній являє собою формуван­ня ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склало­ся. Це характерно для всіх постсоціалістичних країн, в тому числі для України, де тривалий час пануючою була директивно-планова форма зв'язку, яка поєднувала елементи ринкових і неринкових відносин. Ринкове трансформування у зв'язку з цим передбачає заміну планово-директивних зв'язків на ринкові, подолання державного монополізму і формування конкурентного середовища з вільним ціноутворенням.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монополь­ний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому до­мінує один постачальник або продавець. Головною ознакою оліго-полії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарських суб'єктів.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоно­вану господарську діяльність. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіцій­ний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби ви-1 робництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два ком­поненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин. Це, зокрема, прихо­вування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чор­ною» економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види зло­чинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової про­дукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

«Чорний» ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність зумовлює розвиток шахрайства, кра­діжки, зловживання чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністра­тивними карними методами при збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдасться.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ

Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-продаж різноманітних товарів і послуг. У Києві це Бессарабський, Володимирський, Подільський та інші продовольчі ринки, оптові ринки, універмаги, універсами, різно­манітні магазини тощо.

Національний (внутрішній) є ринком конкретної країни, який інтегрує у собі всі ринки: предметів споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий, валютний, ринок праці, місцеві ринки, легальний і не­легальний, ринки з різним ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у націо­нальній валюті.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків, пов'яза­них між собою стійкими товарно-грошовими відносинами. Він грун­тується на міжнародному поділі праці, який спочатку характеризу­вався обміном сировинними ресурсами і продуктами сільськогоспо­дарського виробництва. Тепер на світовому ринку широко представ­лена готова продукція у вигляді різноманітної техніки, одягу, про­дуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізня­ються за об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, фор­мування попиту та пропози