Реферат: Експрес-гастро-рН-моніторинг
Проведені дослідження надали можливість стверджувати, що вірогідних відмінностей у значеннях показників експрес-гастро-рН-моніторингу в залежності від Н.р.-статусу (інфікованість, неінфікованість) хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання в цілому не спостерігається.
Такого ж висновку можна дійти, аналізуючи корелятивний зв’язок (r) між показниками експрес-гастро-рН-моніторингу та ступенем інфікованості Н.р. Втім, кореляційний зв’язок значно зростає, принаймні по деяким показникам експрес-гастро-рН-моніторингу – рН Х (r=0,4136), Ме (r=0,5081), Мо (r=0,6232), якщо його вивчати у групі хворих (n=9) на пептичні гастродуоденальні захворювання, які мали найвищий серед обстежених ступінь інфікованості (надлишок СО2 через 30 хвилин 15,8-50,3%).
Таким чином, у цілому вірогідного зв’язку внутрішньошлункового рН із Н.р.-статусом (інфікованість, неінфікованість) або ступенем Н.р.-інфікованості не спостерігається, хоча певна тенденція до взаємозв’язку між згаданими показниками у разі високого ступеня Н.р.-інфікованості все ж існує.
З метою вивчення впливу зондування на показники експрес-гастро-рН-моніторингу у хворих на Н.р.-асоційовану пептичну виразку дуоденум обстежено 22 хворих (9 чоловіків та 13 жінок в віці від 15 до 56 років; Х±m-34±3.12 років) на ПВ ДПК.
Масив даних заміру рН при експрес-гастро-рН-моніторингу розподілявся на підмасиви заміру рН при введені та виведені рН-мікрозонду. Отримані результати ілюструють, що в од. рН такі показники як: рН min (2,5±0,3 проти 2,29±0,33, p>0,05), рН Х-М (3,66±0,41 проти 2,98±0,39, p>0,05), Ме-М (2,48 проти 2,04), Ме-Х (3,23±0,35 проти 2,72±0,38, p>0,05), Мо-М (1,8 проти 1,64), Мо-Х (3,65±0,46 проти 2,79±0,41, p>0,05) мали певну тенденцію до зменшення абсолютних величин, що в цілому характеризує більш активний за концентрацією Н+ іонів вміст шлунку при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням. Втім вказані зміни не були достовірними. Однак за показниками рН max (5,79±0,3 проти 4,47±0,38, p<0,01), ∆ рН (3,29±0,37 проти 2,17±0,35, p<0,05), факт більш активного за вмістом хлористоводневої кислоти внутрішньошлункового середовища при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням був цілком достовірним.
Наявність у хворих на ПВ ДПК потужної базальної секреції НСl очевидна саме при виведені рН-мікрозонду, коли відсоток ФІ рН 3-4-5 становив відповідно 38,41+10.37, 7,73±5,69, 10,04±6,52.
Таким чином, слід констатувати, що зондування рН-мікрозондом впливає на внутрішньошлунковий рН при експрес-гастро-рН-моніторингу. Втім сутність цього впливу достовірно (р<0,05) помітна при порівнянні (введення-виведення рН-мікрозонду) лужних та кислих потенцій шлункового вмісту. Згідно показників рН max та ∆ рН більш активне за вмістом НСl шлункове середовище спостерігається при виведені рН-мікрозонду.
Таким чином, показники експрес-гастро-рН-моніторингу хворих на ПВ ДПК слід оцінювати по індивідуальному функціональному максимуму секреції НСІ (окремо при введені та виведенні рН-мікрозонду).
У 141 хворого на пептичні гастродуоденальні захворювання досліджено коливання внутрішньошлункового рН (лужні рефлюкси) при експрес-гастро-рН-моніторингу. Коливанням внутрішньошлункового рН (лужним рефлюксом) вважалась зміна рН (>0,5 од.) від ФІ рН 3-5 (рН=0,9-2,2) в напрямку лужних значень. Обрахуванню підлягала кількість рефлюксів в цілому (nW), а також окремо при введенні (nW↓) та виведенні (nW↑) рН-мікрозонда.
В результаті проведених розрахунків доведено, що у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання за даними експрес-гастро-рН-моніторингу при виведенні рН-мікрозонда спостерігається порівняно з введенням достовірно збільшення кількості лужних рефлюксів nW (0,25±0,04 проти 1,01±0,03, p<0,0001) та тенденція до збільшення їх швидкості vW, що може бути пов’язано зі збільшенням секреції HCL саме при виведенні рН-мікрозонда як фактора механічного подразнення та збудження секреторного апарату шлунка.
При вивченні кислотоінгібуючого впливу пантопразолу на показники експрес-гастро-рН-моніторингу всього обстежено 34 хворих на пептичні запальні та ерозивно-виразкові гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит типу В, гастродуоденіт, бульбіт, ерозії, виразка, гастродуоденальна рубцевовиразкова деформація), з яких 13 (1 група) отримували пантопразол (зі строком виготовлення у межах трьох місяців від дати вживання пацієнтами) у дозі 40мг 1 раз на добу (вранці, перед сніданком); 5 хворих (2 група) отримували пантопразол у тій же дозі, але зі строком придатності препарату, який наближався до критичного (за 6 місяців та менше до вичерпання строку придатності); 3 групу становили 16 пацієнтів, які вживали пантопразол у дозі 40мг 2 рази на добу (вранці та ввечері перед їжею) з критичним строком придатності препарату (аналогічні групі 2).
Вивчення кислотоінгібуючого впливу пантопразолу у першій та третій групах обстежених надало можливість стверджувати, що збільшення добової дози пантопразолу до 80мг у третій групі обстежених (40мг 2 рази на добу вранці та ввечері) всупереч очікуваному збільшенню кислотоінгібуючого впливу пантопразолу призвело у порівнянні з добовою дозою 40мг (1 раз на день вранці) до парадоксального зменшення такого ефекту, про що вірогідно свідчать показники рН Х-М (5,6±0,12 проти 4,47±0,1, р<0,0001), pH max (7,2±0,2 проти 6,1±0,33, p<0,01), порівняння абсолютних значень Ме-М (6,08 та 4,6 од. рН) та Мо-М (6,92 та 1,56 од. рН), а також стала тенденція саме у даному напрямку по всім іншим показникам.
Таким чином, ступінь кислотоінгібуючого впливу ІПП та зокрема пантопразолу у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання залежить від індивідуальної реакції пацієнтів та кондицій діючої речовини препарату при тривалих термінах його зберігання, що може бути встановлено за допомогою експрес-гастро-рН-моніторингу.
З метою вивчення у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання показників експрес-гастро-рН-моніторингу у динаміці лікування рабепразолом («Рабімаком») обстежено 12 хворих (5 чоловіків та 7 жінок віком від 25 до 59 років: Х±m – 44,33±2,74 роки) на пептичні гастродуоденальні захворювання (пептична бульбарна виразка, гастродуоденіт, у т.ч. ерозивний). Всім хворим перед початком лікування із застосуванням «Рабімаку» виконували експрес-гастро-рН-моніторинг у стандартних умовах. Хворі в подальшому отримували «Рабімак» у дозі 20мг (1 табл.) вранці до сніданку (8:00) та ввечері (20:00) протягом 5,42±0,09 доби.
Порівняння показників стартового та контрольного (у динаміці лікування) експрес-гастро-рН-моніторингів показало, що за середньоарифметичною масиву даних (рН Х-М) «Рабімак» вірогідно (p<0,0001) збільшував абсолютну величину даного показника з 3,32±0,12 до 6,08±0,11. Виражений кислотопригнічувальний вплив «Рабімаку» на показники експрес-гастро-рН-моніторингу у динаміці лікування очевидний також при порівняльному аналізі показників pH min (2,77±0,56 проти 5,31±0,51; p<0,01), pH max (4,33±0,57 проти 6,9±0,39; p<0,01), Ме-Х (3,22±0,59 проти 6,04±0,51; p<0,01), Мо-Х (3,16±0,6 проти 6,05±0,46; p<0,001). Рабепразол у динаміці лікування вірогідно (p<0,01) збільшував відсоток ФІ рН 0-1 (гіпоацидність виражена – анацидність) з 33,33 до 85%, а показник ФІ рН 3-5 (нормо-гіперацидність) з 40% на старті сягав 0% у динаміці лікування.
У хворих на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки вивчені показники експрес-гастро-рН-моніторингу під впливом езомепразолу в динаміці лікування. Усього обстежено 11 хворих – 5 чоловіків та 6 жінок в віці від 18 до 46 років (Х±m - 32±3,11 років) на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки, яким перед початком езомепразолотерапії виконувався в стандартних умовах (без фармакологічних модуляторів внутрішньошлункового рН напередодні мінімум трьох діб) експрес-гастро-рН-моніторинг. Пацієнти в подальшому отримували езомепразол у добовій дозі 20 мг (1 таблетка) вранці на протязі 4,72±0,18 діб.
Вивчення кислотоінгібуючого впливу езомепразолу (порівняння показників стартового та контрольного експрес-гастро-рН-моніторингу) надало можливість констатувати, що за середньоарифметичною масиву даних – рН Х-М, езомепразол високовірогідно змінює стартовий рН з 2,65 од. до 4,08, долаючи, таким чином, величину рН 3,5 од. (гіпо-анацидність). Закономірність (вірогідність) кислотоінгібуючого впливу езомепразолу на показники експрес-гастро-рН-моніторингу в динаміці лікування (на п‘яту середньоарифметичну добу) очевидна також по показникам Ме-М (2,16 проти 3,6 од. рН), Мо-М (1,48 проти 3,16 од рН), а також (р<0,05) по показникам Ме-Х (2,49±0,4 проти 4,04±0,58 од. рН), Мо-Х (2,53±0,53 проти 4,08±0,6 од. рН). Езомепразолотерапія в динаміці лікування вірогідно (р<0,05) збільшувала (понад три порядки) відсоток ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) з 15,45 до 50,46% та призводила до сталої тенденції щодо зменшення нормо-гіперацидності (ФІ рН 3-4) з 60,46 до 28,64%. Під час езомепразолотерапії (в динаміці лікування) спостерігалось вірогідне (р<0,01) збільшення pH max (3.89±0.43 проти 5,77±0,39 од. рН), та очевидна тенденція до збільшення pH min (2.27±0.39 проти 3,9±0,48). Щодо індивідуальної реакції пацієнтів на езомепразолотерапію в динаміці лікування (на п‘яту середньоарифметичну добу) за показниками експрес-гастро-рН-моніторингу (відсоток ФІ рН 0-1 по тракту шлунку), то у 5 пацієнтів констатований 90-100 відсоткова гіпо-анацидність як прояв достатньої кислотоінгібуючої дії езомепразолу.
Таким чином, езомепразолотерапія у хворих на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки в добовій дозі 20 мг (1 таблетка) призводить, за даними експрес-гастро-рН-моніторингу, у динаміці лікування (наприклад на п‘яту середньоарифметичну добу лікування) як закономірність до вираженого (достатнього) кислотоінгібуючого ефекту.
На підставі проведених комплексних клініко-лабораторно-інструментальних досліджень хворих на пептичні Н.р.-асоційовані захворювання, встановлено, що експрес-гастро-рН-моніторинг є швидким (до 30 хвилин) методом дослідження кислотоутворюючої функції шлунка, який має високу відтворюваність та прямий кореляційний зв'язок середнього ступеня з результатами добового гастро-рН-моніторингу, його чутливість сягає 95,0%, а специфічність 93,94%.
Експрес-гастро-рН-моніторинг дає змогу визначити посилену (порівняно з практично здоровими та хворими на атрофічний гастрит тіла шлунка) секрецію хлористоводневої кислоти у хворих на пептичні Н.р.-асоційовані гастродуоденальні захворювання і визначити таким чином індивідуальні показання до кислотопригнічувальної фармакотерапії із застосуванням інгібіторів Н+,К+,АТФ-ази, зокрема нових генерацій (пантопразолу, рабепразолу, езомепразолу). Експрес-гастро-рН-моніторинг є перспективним діагностичним тестом оцінк?