Реферат: Елементи податку як юридичної категорії

Доходами можна вважати не тільки надходження в грошовій або натуральній формі, але й пільги і привілеї, не пов'язані з передачею грошей або майна. В деяких країнах частка непрямих виплат, пільг, компенсацій та привілеїв у структурі особистих доходів досить велика. Наприклад, у США близько третини винагород керівному складу та рядо­вим працівникам компаній надається саме в таких формах.

Однак законодавство України не передбачає оподатку­вання привілеїв та благ, отримання яких у звичайних умо­вах потребувало б від платника додаткових витрат (надан­ня автотранспорту для особистої мети за рахунок коштів підприємства, безпроцентні кредити або позики за піль­говими ставками і т. ін.).

Щодо кожного виду податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів об'єкти їхнього оподаткування визначаються безпосередньо у відповідних законах. При цьому слід вра­хувати, що об'єкти оподаткування зазнають постійних змін (наприклад, об'єкт оподаткування прибутку підприємств).

Об'єкт оподаткування тісно пов'язаний зджерелом по­датку — національним доходом, позаяк усі оподатковувані об'єкти становлять ту чи іншу форму національного доходу. Водночас окремі види цього доходу (заробітна плата, прибуток, процент, рента) мають самостійне значення, і тому об'єкт оподаткування і джерело податку не завжди збігаються.

Одна з ключових проблем, що виникають при розробці будь-якого податку, — чітке визначення порядку форму­вання податкової бази. Від цього залежить, наскільки чітко буде визначено розмір податкових зобов'язань платника податків.

У практиці оподаткування дуже часто необгрунтоване ототожнюють поняття об'єкт оподаткування і податкова база. Так, об'єкт оподаткування, як зазначалось раніше, — це юридичний факт, саме ті дії, події або стан, які зобов'язу­ють платника сплачувати податок. Термінподаткова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподат­кування. В ряді випадківподаткова база фактично є ча­стиною предмета оподаткування, до якої застосову­ється податкова ставка. Але це правильно тільки тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення.

Податкова база необхідна саме для обчислення податку. Але вона безпосередньо не є умовою (об'єктом оподатку­вання), що породжує обов'язок сплатити податок.

Наприклад, об'єктом оподаткування при реалізації майна буде не саме майно, а угода з купівлі—продажу. Майно в даному випадку є кількісне вираження об'єкта опо­даткування.

Одиниця оподаткування — це частина об'єкта оподат­кування, стосовно якої відбувається встановлення норма­тивів і ставок обкладення. Вона залежить від об'єкта, вира­жається в грошовій або натуральній формі і має переважно розрахунковий характер. Так, при оподаткуванні земель використовуються одиниці виміру, прийняті в країні, — акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо; при встановленні акцизів на бензин — літр, галон і т. д.; при оподаткуванні прибутків та доходів одиницею оподаткування є національна грошова одиниця.

З погляду рівності і справедливості розподілу податкового тягаря питания про одиницю оподаткування стано­вить одну з найскладніших проблем податкового права.

Принципи рівності та справедливості оподаткування, що складають основу теорії побудови податків, зумовлюють і кількістьподаткових ставок — розмір податку на одиницю оподаткування.

Базова ставка — це ставка податку без урахування особ­ливостей суб'єкта чи видів діяльності (наприклад, за подат­ком на прибутки підприємств та організацій вона дорівнює 20%). За деякими податковими платежами внаслідок ве­ликої кількості ставок (наприклад, акцизний збір) про по­няття базова ставка можна говорити лише умовно.

Залежно від цих постулатів і характеру предмета опо­даткування можна було робити поділ податкових ставок раніше на тверді (наприклад, податок із власників транс­портних засобів) і відсоткові. Тепер, з урахуванням темпів інфляційних процесів, тверді ставки приведено до певної відповідності з величинами, кратними мінімальній заробіт­ній платі, затвердженими Верховною Радою України. В ос­новному нині трапляються ставки, виражені у відсотках.

Відсоткові ставки поділяються на пропорційні і про­гресивні. Перші базуються на принципі стабільної ставки податку, який стягується з предмета оподаткування. Із зро­станням бази оподаткування ставка зростає пропорційно. Прогресивні ставки базуються на принципі збільшення процента в міру зростання об'єкта оподаткування і утво­рюють шкалу ставок з простою або складною прогресією. Проста прогресія передбачає зростання податкової ставки щодо всього об'єкта оподаткування, а складна — поділ його на частини, кожна наступна з яких оподатковується за підвищеною ставкою. В сучасних умовах оподаткування доходів юридичних осіб здійснюється за однією ставкою, без прогресії, а доходи фізичних осіб — за прогресивною шкалою.

У світовій практиці прогресивне оподаткування має ста­новити не більше 20% усіх платників податків, а макси­мальна ставка податку (50%) — не більше 1% від їхнього загального числа.

Інколи застосовуєтьсязмішане оподаткування, при яко­му використовуються для однієї частини доходів пропор­ційні ставки, для іншої — прогресивні.

Слід враховувати, що при здійсненні пошуку оптималь­них форм ставок є дуже важливим встановлення взаємо­зв'язку ставок із податками з юридичних та фізичних осіб. Наслідки при ухиленні від сплати податків менші, якщо різноманітні види доходів підлягають оподаткуванню за однаковими ставками, оскільки в такому разі виключаєть­ся тенденція до перерозподілу доходів на користь тих, котрі підлягають оподаткуванню за меншою ставкою.

Податковий період — це строк, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно виз­начається розмір податкового зобов'язання. Поняття по­датковий період не слід плутати з поняттям звітний період, тобто строк складання та надання податковому органу звітності.

Податковий період має бути чітко визначеним: нечіткість може стати причиною серйозних порушень прав платників податків.