Велику роль в постійних військових сутичках і політичних подіях кінця ІV – ІІІ ст. д.н.е. відігравала армія. У порівнянні з іншими еліністичними державами Єгипет знаходився в досить вигідному положенні – воїнів сюди приваблювало гарна грошова винагорода, перспектива отримання земельних наділів в заможній країні.

Земля була основним засобом забезпечення військової служби в Єгипті. Система наділення воїнів земельними участками застосовувалась в Єгипті і державах предньої Азії ще у ІІ тисячолітті д.н.е. участки надавались воїнам не в повну власність, а лише як тимчасова і умовне володіння. Осонови цієї системи з деякими змінами збереглись і в еліністичному Єгипті. Перш за все змінився етнічний склад армії. Місцеві воїни – "махімой" – втратили колишнє значення і опинились в гіршому, чим раніше, положенні. Наділення воїнів різними розрядами землі було тісно пов’язане з економічною та соціальною політикою Птолемеїв.

Крупні воєначальники отримували в якості дарствених земель великі маєтки. Воєначальники нижчих рангів та прості воїни забезпечувалися наділами від 5 до 100 арур. І якщо клерухи з наділами в 5 – 7 арур були тими ж селянами, то катеки, які складали вищий пласт військових колоністів, були власниками порівняно великих участків і використовували працю в своєму господарстві царських землеробців.

Одним з центрів військової колонізації був Фаюм. Далі йшла лінія військових поселень від Мемфісу до півдня. Земля, що надавалася воїнам за їх службу в ІІІ ст. д.н.е. залишалася в принципі царською і могла бути відібраною, окрім землі воїни отримували худобу та семена. Розміщувалися вони в будинках місцевих жителів. Питання про постой стояло дуже гостро і досить часто призводив до зіткнень між воїнами та місцевим населенням. Військові колоністи вносили елемент насилля та проізволу в життя єгипетського села.

2.2 Царські землероби та раби

Лаой або "царські землеробці", як їх називали в Єгипті, були основними робітниками в сільському господарстві. На царській землі, у великих маєтках приватних володарів та храмів практикувалася роздача дрібних участків землі царськими землевласниками. Їх відношення до держави і приватним особам формально представляло собою спадкову договірну аренду.

Усі сільськогосподарські роботи контролювала і регулювала царська адміністрація. Вона, зокрема, вказувала, чим і коли селянин повинен засіювати свій участок та слідкувала за виконанням робіт. Коли врожай було зібрано, царські землеробці були зобов’язані сплатити державі так звану арендну плату натурою і всі інші збори.

Землеробці зберегли свою общинну організацію. Правлячі кола були зацікавлені в її існуванні по фіскальним міркуванням. Община відповідала за виправне виконання її членами державних повинностей. Царські селяни були прикріплені до своїх клаптиків землі, вони повністю втратили право вільного пересування, і, коли виникала потреба в людях, їх притягували до примусових робот по обслуговуванню зрошувальних каналів. В цьому проступає сутність системи, яка зберіглася без змін від епохи фараонів до часів Птолемеїв. Також селяни не володіли громадянськими правами, вони повинні були радіти, якщо після збору врожаю в їх розпорядженні залишалося достатня кількість продуктів і зерна для власних родин.

Їм іноді приходилося також виконувати нижчі функції в сільському управлінні; шани від цього було мало, а відповідальность була велика. Часто виникали неприємності зі строптивими селянами, рівно як і з надмінними жрецями та окружними чиновниками, які вели себе як маленькі тирани. Важкими були відносини і в наданні квартир для солдатів. При цьому, звичайно, досить часто доходило до суперечок між власниками житла та расквартированими в них солдатами.

Але були й деякі позитивні явища. Так, будь-який підданий мав право і можливість звернутися з заявою або скаргою безпосередньо до царя в Александрію. Такі заяви збереглися у великій кількості. Невідомо лише, чи дійсно цар сам читав їх та давав відповідь. Деякі з цих листів доходили до царської канцелярії, а звідси переправлялися відповідним органам.

Населення коми (села) не було однорідним. Поряд з землеробцями, які орендували участки царської землі, жили бідняки, які не вели ніякого самостійного господарства, працювали поденщиками і використовувались на державних роботах. Поряд з бідними єгипетськими воїнами, "махімою", жили відносно заможно "катекі".

Становище ремісників, які працювали в царських майстернях, в більшості нагадувало становище царських землеробів. Вони також підлягали під адміністративну юрисдикцію і були прикріплені до майстерень. Їх діяльність також на кожному кроці контролювалася адміністрацією. Поряд з великим майстернями, які знаходилися в руках царської адміністрації, жреців і власників спадкових земель, існувало багато дрібних ремісників, які працювали в невеличких майстернях або брали роботу на дом. Ремісники об’єднувались в союзи, члени яких сходились на спільні обіди, мали свого бога-покровителя і платили внески в суспільну казну.

Про рабство та рабів при перших Птолемеях відомо небагато. Рабська праця в Єгипті застосовувалася в гірничій справі і в сільському господарстві. Особливо важкою була участь рабів, які працювали на родовищах та камененоломнях. В такому ж положенні з ними знаходилися державні боржники та злодії. Праця рабів застосовувалась і в великих маєтках. У власників середньої руки – чиновників, військових колоністів – чисельність рабів також була значна. Наприклад, якийсь воїн Лептин володів 16 рабами.

Великими рабовласниками були храми, які отримували значний прибуток від праці храмових рабів, так званих "ієродулів". Збереглися спеціальні укази Птолемеїв про реєстрацію рабів, забороні їх вивозу з Єгипту, про розшук та покарання рабів, що втекли. В заповідях і в брачних контрактах раби згадувалися як вид майна. Торгівля рабами займала видне місце в торгових операціях.

Поряд з розвиненим рабовласництвом в Єгипті, існували і стародавні форми рабства – самопродаж вільних людей, боргове арбство. Представники правлячої верхівки Єгипту перетворювали в рабів В Сирії і Палестині багато лаой. Це явище прийняло настільки крупні масштаби, що викликало втручання правительства, яке було зацікавлене в збереженні платників податків. В 261 р. д.н.е. Птолемей ІІ видав указ, який забороняв купляти або брати під заставу лаой.

3. Політичний і культурний розвиток еліністичного Єгипту

3.1 Адміністративне управління та зовнішня політика

Птолемеївська система управління, до розгляду якої ми тепер звертаємося, завжди стоїть в центрі уваги дослідників. Серед них існує точка зору, що тут ми маємо справу з однією з економічних систем, управління якою здійснювалося зверху. Не дивлячись на те, що така економічна система знайшла певні успіхи, але в кінці кінців сприяла занепаду країни. Під час правління Птолемея ІІ вона досягла свого апогею.

Єгипет Птолемеїв представляв собою сильно централізовану державу. Цар мав всю повноту влади. В організації управління вікова єгипетська бюрократична традиція поєднувалась з еліністичними принципами управління. Зпираючись на грецьке право, Птолемеї розвинули інтенсивну законодавчу діяльність.

Великі та малі чиновники старанно переписували та розсилали закони, розпорядження, скарги. Діловодство велося грецькою мовою. Було вироблено особливий канцелярський стиль та складна термінологія. При дворі Птолемеїв зберіглися традиції часів Олександра Македонського – старанно вели "царський журнал" та багаточисельну царську кореспонденцію. Існував ряд вищих придворних посад – "родичів", "рівних за шаною родичам", "перших друзів", "рівних першим друзям", " друзів", "правонаступників".

Вершиною адміністративної ієрархії була посада "диойкета" – управалінця господарством та фінансами. Він завідував царською казною, облічував господарські ресурси, доходи та витрати. Уся його діяльність була пов’язана з чисто фіскальною метою – поповнення царської казни. Діойкет був першим сановником в державі, і якщо це був талановита та енергічна людинс, то вона ставала майже всемогутньою.

За виключенням трьох грецькіх міст, увесь Єгипет представляв собою хору – це були сільські місцевості та поселення міського типу, які не мали самоврядування. В упралінні хорою була відсутня чітка система. Хора зберегла давнє розділення на номи, які в більшості притримувались відокремленості.

Ном розділявся на декілька "топархій". До складу топархій входили як нижча одиниця коми. Функції колишніх номархів перейшли до стратегів, які стали на чолі управління нома. Секретар, який завідував діловодством, називався царським секретарем. Відповідні посадові особи мались також в топархіях та комах.призначення на всі ці посади залежало від діойкета.

Діяльність посадових осіб в номах була тісно пов’язана з діяльністю фінансових чиновників, які також підлягали діойкету. Головною посадовою особою по фінансовому управлінню в номі був економ з широким спектром повноважень. Економ повинен був турбуватися про збільшення царських доходів, про покращення сільського господарства, про благоустрій царських землеробців, вислуховувати їх скарги, слідкувати за станом іригації в номі, проводити ремонт каналів та плотин. На нього ж покладався контроль за роботою ткацьких майстерень та масляних цехів, за торгівлею. Діяльність економа перевіряв контролер.

В адміністративному центрі знаходилась каса (трапеза) на чолі з трапезитом, який приймав надходження від платників податків, від відкупщиків. Там же знаходився і номовий склад зерна ("тесавр"), яким завідував "ситолог". І трапеза і тесавр мали відділення в номах і в містечках. Трапезити та ситологи, як і весь адміністративний персонал, являв собою любдей, які повністю залежали від царя і отримували з казни плату грошима або натурою.

В судових організаціях поряд з грецьким правом частково зберігало свою дію і право давньоєгипетське. Існували різні суди для єгипетського та грецького населення, для полісів і хори. Справи, в яких приймали участь і єгиптяни, і греки вирішувались на загальному суді. Великого значення в царстві Птолемеїв отримала адміністративна юрисдикція, яка розповсюджувалася на значну частину населення.

Давні адміністративні та релігійні центри Єгипту – Мемфіс, Фіви, Гермополь, Гераклеополь – продовжували існувати і в еліністичний період. Більшість єгипетських міст також були торгово-ремісничими центрами. Однак вони не користувалися правом самоуправління.

В Єгипті існувало лише три поліса – Александрія, стара греуька колонія Навкратис і заснована Птолемеєм І у Верх