Реферат: Ендокринна система людини
5.Деякі цікавості
Ви можете сягнути звукового бар’єра, не зрушуючи з місця. Це відбувається в три етапи: швидко втягуєте повітря, потім, перегоражуючи піднятим язиком рот, збільшуючи тиск в легенях до тих пір, поки повітря не вирветься несподівано назовні двома ривками, спочатку перевищівши бар’єр в носоглотці, а потім через рот, поверх опущеного язика. Кожна стадія супроводжується характерним звуком, а разом всі ці “а..а..а”, “п..п..п” і “чхи” складають один чих. На стадії “п..п..п” повцтря і краплини вологи вириваються через нос зі швидкістю, яка вище швидкості звуку, і доходить до чотирьохсот метрів за секунду.
Чихання – справа не проста. Воно може бути симптомом інфекції, алергії, результатом подразнення мембран носа холодним повітрям або пилом, але є така ситуація, коли чиханя може бути визване непрямими причинами. Дуже багато людей бурно чхають на яскраве світло. На світлі очі зволожуються, сльози течуть в носову порожнину і можуть визвати чихання, але реакція на світло настає так швидко, що попередні пояснення є непереконливими. Тонкий зв’язок між чиханням, світлом і емоціями вказує на те, що це явище знаходиться під контролем тієї єдиної області мозку, яка має справу і з тим, і з іншим. Це шишкоподібна залоза.
У більшості народів світу існують вірування, що чихання або оголює душу, або пов’язане з втратою душевної субстанцїї. Декарт був не першим філософом, який вказав на шишковидну залозу як на вмістилище душі. Коли три з половиною тисячі років тому з’явилася ведична література, в ній малася вказівка на положення вищого джерела тілесної сили в точці між бровами. Древні індуси базувалися на факті, який був відкритий західними анатомами тільки в 1886році. Того року незалежно одна від одної з’явилися дві монографії на німецькій та англійській мові, які доводили, що шишкоподібна залоза є насправді третім оком і розвинулася з чутливого до світла місця на лобі, яке до сих пір зустрічається у таких рептилій як славнозвісна таутара в Новій Зеландії. У таких видів, як таутара, у багатьох риб, птиць і мілких ссавців шишковидна залоза розташована на маківці, але у вищіх приматів і людини мозок прикритий корою, і шишковидне тіло тепер напівсховано в серцевині черепної коробки. Якби ми зберегли шар прозорої шкіри, то воно опинилося б трохи вище точки між очами, як раз там, де знаходиться Око Просвітлення в індуїстьських зображеннях.
Ще 15 років тому всі біологи вважали, що шишковидне тіло – то непотрібний рудіментарний придаток, який достався нам від рептилій. А в 1959 році Арон Лернер з Йєльського Університету знайшов, що шишковидне тіло секретує один гормон, який він назвав мелатоніном, і всі біологи разом змінили свою думку: мова вже йде не про занепад органа, а про розквіт залози. Вже через рік стало ясно, що мелатонін продукується із серотоніна – дуже цікавої речовини, яка з’являється в самих несподіваних місцях. Її можна знайти в фіниках,банах і сливах, але частіше всього в плодах тих сортів диких смоковниць, які розростаються в величезні дерева. В Африці смоковниці для багатьох священні, тому їх не зрубуть. В Індії вони відомі як “бо”, і вважається, що якраз під таким деревом сидів і їв інжир Сиддхартха Гаутама, коли він неочикувано зрозумів причини людського страждання.
Молекула серотоніна дуже схожа на речовину, яка зараз дуже відома і називається ЛСД. До сих пір не зовсім зрозуміло, який вплив воно має на мозок. Згідно з найбільш правдоподібній гіпотезі ЛСД – антагоніст серотоніна і може змінювати його концентрацію в різних клітинах мозку, спричинюючитізкі зміни сприйняття і розуміння. Як казав Олдокс Хакслі: “Ми можежо попасти і в ад, і в рай – все залежить від обставин”, тобто ЛСД – непередбачувальне. У цього наркотика немає побічних дій, він просто провокує мозковий вибух, а напрямок удара визначається іншими факторами. Він, без сумніву, визиває видіння настільки реальні та різноманітні, як і ті, що випадають на долю всякого великого містика.
Можливо, всяке Просвітлення пов’язано з діяльністю серотоніна шишковидної залози, залишилося тільки знайти комбінацію факторів, які б забезпечили правильну стимуляцію цієї системи.
1. Довідник з біології/ Ситник К.М., Наукова думка,-К.: 1998р.,-С.317-323
2. Липченко В.Я., Самусеев Р.П. Атлас нормальной анатомии человека, Медицина,-М.:1983г.,- С.199-202.
3. Общая патология человека/ Стрункова А.И., Медицина,-M.:1982г.,-С.512-517.
4. Сапин М.Р., Билич Г.Л.Анатомия человека, Высшая школа,- М.: 1989г.,- С.287-305.
5. Сапин М.Р., Сивоглазов В.И. Анатомия и и физиология человека.(с возрастными особенностями детского организма), Академия,-М.: 1999,-С.249-268.